Ми зараз знаходимося у корпусі, який деякий час стояв з неперекритим дахом і в який затікала вода, яку довелося викачувати. Як ви це вирішили?
Завдяки грошам благодійників ми перекрили дах. Ми не можемо сказати, що такий великий об’єм води потрапив сюди. Тобто будівля від цього не постраждала.
Що вже зараз працює у новому приміщенні?
Зараз у нас повністю робочі нові Центр крові, надсучасне УЗД, яке допомагає діагностувати ураження печінки. Відкрився кабінет психолога, який особливо тісно працює у кооперації з центром радіології, щоб налаштувати дітей на променеві методи дослідження або лікування. Працює КТ- апарат, з допомогою якого проводять розмітку опромінюваного поля. Працює МРТ.
Чи залишилося щось, що стоїть, але не працює поки?
Стоїть у нас ПЕТ КТ в розібраному стані. Для нього не готове приміщення і є проблеми юридичного характеру. Але він не входить в першу пускову чергу. Тому я не дуже з цього приводу хвилююсь. Друга черга, тобто добудова Охматдиту, планується на кінець 2019 року. Принаймні так обіцяють нам будівельники.
Що там буде?
Всі вісім відділень хірургії (які переїдуть зі старих корпусів), плюс чотири гематологічних відділеня. У новому корпусі буде хірургія новонароджених, а сам неонатологічний центр залишиться в старому приміщенні, у якому зроблять капітальний ремонт. У новому корпусі утвориться окреме відділення торокальної (легеневої) хірургії (поки воно існує в складі тороко-абдомінальної хірургії). Будуть онкогематологія, нові операційні, відділення інтенсивної терапії, відділення фізіологічне, з палатами “recovery room”, яких в Україні майже немає. Інші відділення переїдуть з будівлі старих корпусів сюди: абдомінальної хірургії, офтальмологічне. В старому корпусі в серпні цього року відкриється нейрохірургічне відділення. Ми думали відкрити його офіційно в новому корпусі, але нам вже потрібні люди з досвідом роботи. Не можна сказати, що в нас не досвідчені нейрохірурги, просто хочеться, щоб в новий корпус вони зайшли вже командою. Це дозволить нам брати більший спектр патологій - від онкології, до ДЦП. Слава Богу, держава виділяє кошти на отримання апаратури. Те, що ми замовляли, ми вже отримали.
Всі ці 5 років держава виділяла кошти і на добудову, і на обладнання, але це не давало результатів - гроші зникали, будівництво відкладалося, апаратура, якщо і закуповувалася, то стояла в підвалі. В чому секрет, як на вашу думку, того, що місяць тому ми побачили хоч якийсь результат будівництва?
Напевно, з'явились люди, які не захотіли, щоб ці гроші кудись дівались. Апаратура у нас є. Звісно, є і те, що було куплене 3-4 роки тому і стояло без використання, але вже зараз все це в роботі.
Так сталося з лінійним прискорювачем Elekta Synergy, який Україна купила за 60 млн. гривень чотири роки тому і досі він стояв у підвалі. Чи можна його тепер назвати передовим?
Компанія “Електа” перепрограмувала його. Тому він має не відставати від аналога, випущеного цього року. Нам також продовжили гарантію на нього, з США відправили професора, аби навчити персонал. Зараз пацієнти вже проходять лікування на лінійному прискорювачі. Ті, хто до нас прийшов працювати на цьому апараті, прийшли з медзакладів. Завідувачка відділенням працювала до цього в Національному інституті раку мінімум 10 років.
Що буде зі старими корпусами Охматдиту після того, коли лікарню повністю добудують і туди переїдуть всі відділення?
Буде генеральна реконструкція і капітальний ремонт старих корпусів. Будемо використовувати площу під господарські потреби.
Основне питання щодо новозбудованого приміщення стосується не його красивих стін, а його працівників. Де ви брали кадри для діагностичного відділення, де плануєте брати за півтори роки, адже другий корпус дуже великий, і потребуватиме саме висококваліфікованих спеціалістів?
В дійсності кількість ліжок в “Охматдиті”збільшується не значно. Приблизно на 100. Зараз у нас їх приблизно 620. Збільшиться в майбутньому кількість ліжок для трансплантації кісткового мозку (якщо у відділенні зараз усього 15, з яких тільки 6 для трансплантації, то буде усього 24, половина з яких для ТКМ). Основне ядро персоналу у нас є. Іншу частину шукаємо по місту, по Україні. “Охматдит” - база 27 навчальних кафедр, серед яких кафедри Національного медичного університету, Академії післядипломної освіти Шупика. Через нас багато проходить інтернів і студентів. Тих, хто має велике бажання працювати, ми беремо.
Чи потрібно нашим спеціалістам вчитися працювати на новому обладнанні і як ви вирішуєте це питання?
Частина вчилася. Благодійні фонди дійсно відправляли їх на навчання за кордон в Німеччину, Польшу. Частина людей працювала до цього в Інституті раку, Міському онкоцентрі, а тому мали достатній досвід. У нас майже нема лікарів, які одразу після інтернатури прийшли в променеву діагностику. Кадровий голод у нас, звичайно є, але не катастрофічний.
Яких спеціалістів бракує?
З сестрами дуже велика біда. Проблема також у лікарях онкогематології. У відділення інтенсивної терапії хотілося б ще мінімум 3-4 людини взяти.
Чому молодший медперсонал не йде працювати в “Охматдит”?
Із-за зарплат, це зрозуміло. Важка робота дуже, а оплата - низька.
А гематологи?
Дуже важкі діти, смертність. Хоча в онкогематології оплата вище середньої, але навантаження високе, чітке виконання протоколів потрібне, морально непросто. Люди просто не затримуються на ці гроші.
За ваші 15 років роботи, чи багато хто з колег з “Охматдиту” виїхав працювати за кордон?
Не багато. А взагалі з мого університету десь з 10% набереться.
Чи можна взагалі говорити, що в “Охматдиті” є унікальне для України діагностичне обладнання?
Унікальність “Охматдиту” в тому, що все обладнання зібране в одному місці. Немає іншої лікарні з такою кількістю відділень і фахівців. В нас є абсолютно всі лікарі. Але в деяких інших містах є ті ж самі діагностичні апарати. Просто ми не можемо говорити про комплексне лікування на місці.
Яка зараз є проблема в лікуванні пацієнтів?
На жаль, черга з пацієнтів - це наша біда. Якщо 15 років назад під час операції єдине питання було виживе чи не виживе дитина, то зараз питання потрібно ставити про міру інвалідизації. Медицина навчилася рятувати. Тому зараз ті, кого прооперували 10-20 років тому, приїздять до нас на реабілітацію. Так, вони вже не діти, але в дорослі клініки їх не хочуть брати, відправляють до тих, хто врятував їм життя в дитинстві.
Зараз п'ятниця, друга половина дня і ми з вами в новому корпусі. Тут абсолютна тиша і взагалі немає людей. Перед тим, які йти до вас, я питала у своїх знайомих, чи вдалось вже комусь пройти діагностику тут, чи заходили вони всередину, але всі відповідають, що не знають, що тут працює, не були. Чому таке гарне і нове приміщення стоїть порожнє?
Ми не переживаємо за це. У нас є ім’я і ми точно не залишимося без пацієнтів. Наш травмпункт (попри те, що в місті є 3 дитячих) в день приймає 150 пацієнтів в середньому, інколи 175. При цьому я знаю, що міські травмпункти приймають 20-60 людей в день кожен. На місці цього корпусу було 3 здоровенних відділення: ЛОР, гінекологія дитяча та підліткова, інфекційне боксове. В кожному з них фактично було по 30 ліжок. Перш ніж розпочати будівництво корпусу, до вже заповнених палат в хірургії, довелося підселити ще ці майже сто ліжок. Зараз ми не можемо госпіталізувати більше дітей тому, що в нас просто фізично нема місця для цього. Звісно, беремо безвідмовно тих, хто лікується у нас амбулаторно. Ми боїмося відмовити дитині, яку ми можемо полікувати, але яку немає де покласти. У наших старих корпусах зараз “рукавичка”.
Це, як на вас, єдина причина, чому так мало дітей тут поки діагностуються?
Думаю, так. Ми тільки почали роботу. Можу, не всі ще знають про це. Але я би не вважав, що це катастрофа, бо апаратура такого класу, як в “Охматдиті”, в Україні є.
Тобто, якщо би ми говорили про одночасний запуск і діагностичного центру, і відділень з ліжками, цілої 13-поверхової споруди, то цієї проблеми не було б?
Так. І повірте, дуже себе треба лікарю ламати, якщо доводиться відмовляти в лікуванні пацієнту просто через те, що немає де його покласти.
