Що таке Нюрнберзький трибунал?
Про покарання нацистської верхівки йшлося ще на нараді британських, американських і радянських представників у Москві в жовтні 1943 року. В підписаній тоді декларації зазначалося, що «ті німецькі офіцери і солдати та члени нацистської партії, які були відповідальними за наведені вище звірства, вбивства та страти, або добровільно брали в них участь, будуть відіслані до країн, у яких були вчинені ці огидні дії, аби вони могли постати перед судом та понести покарання згідно з законами цих звільнених країн та вільних урядів, які будуть там створені. Списки будуть складені з усіма можливими подробицями, отриманими від усіх цих країн». Головних злочинців, чиї злодіяння не пов’язані з певними країнами, мали покарати спільним рішенням урядів держав-союзників.
Рішення про початок процесу над нацистами було ухвалене вже після капітуляції Німеччини. У серпні 1945 року в Лондоні підписали угоду, за якою мав бути створений «Міжнародний військовий трибунал для суду над воєнними злочинцями, злочини яких не пов’язані з певним географічним місцем, незалежно від того, чи будуть вони обвинувачуватися індивідуально, чи в якості членів організацій або груп, чи і в тій, і в тій якості [підкреслення моє – С. Р.]».
Трибунал отримав право «судити та карати осіб, які діючи в інтересах європейських країн вісі індивідуально або в якості членів організації вчинили відповідний злочин». Статут також дозволяв Трибуналу при розгляді справи про будь-якого з членів певної групи або організації «визнати, що група або організація, членом якої був підсудний, була злочинною організацією».
У разі такого рішення компетентні національні органи союзників змогли б притягувати до суду будь-яких осіб за фактом приналежності до цієї групи чи організації. При цьому злочинний характер цієї групи чи організації вважався б доведеним та не підлягав оскарженню.
На лаві підсудних Нюрнберґу опинилися Ґерінґ, Ґесс, Кальтенбруннер, Ріббентроп, Розенберґ та ще 19 високопосадовців Третього Райху. Вони звинувачувалися не тільки індивідуально, але й як «члени будь-якої з наведених нижче груп чи організацій, до яких вони безпосередньо належали». Такими сторона обвинувачення вважала так званий «урядовий кабінет», керівний склад націонал-соціалістичної партії, СС та СД (службу безпеки), Гестапо, СА, генеральний штаб та верховне командування німецьких збройних сил. Отже, трибунал визначав відповідальність не лише окремих посадовців гітлерівського режиму, а й низки партійних та державних структур Райху.
Що вирішив Нюрнберзький трибунал?
Із двадцяти чотирьох обвинувачених дванадцятьох, одного з них заочно, було засуджено до страти. Семеро отримали різні терміни ув’язнення, трьох виправдано, один за станом здоров’я був визнаний неосудним, а ще один до вироку наклав на себе руки.
Трибунал відмовився визнати злочинними організаціями генеральний штаб та командування збройних сил Райху, СА і так званий «урядовий кабінет».
Щодо останнього аргументація була цікава: з одного боку, не було доведено, що після 1937 року такий «кабінет» фактично діяв у якості групи чи організації, а з іншого, «група осіб, проти якої тут висунуто обвинувачення, є настільки малочисельною, що без будь-яких складнощів її члени можуть постати індивідуально перед судом без винесення рішення про те, що кабінет, членами якого вони були, був злочинною організацією». Щодо СА трибунал констатував, що «хоча у окремих випадках деякі частини СА використовувалися для вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності, не можна сказати, що члени цієї організації у масі брали участь у злочинних діях або навіть знали про них».
Злочинною було визнано лише ту частину керівного складу нацистської партії, яка складалась із начальників відділів у апараті райхсляйтунга, гауляйтунга та крайсляйтунга (тобто партійних структур центрального, окружного та районного рівнів), а також тих, хто вступив до нацистської партії або залишився в ній, знаючи, що вона використовувалась для злочинних дій, і тих, хто особисто був задіяний у злочинах як член організації.
Трибунал визнав злочинцями підсудних, які обіймали посади у трьох відділах Головного управління імперської безпеки, або були місцевими представниками чи агентами СД чи Гестапо, які вступили в організацію чи залишалися у ній, знаючи, що вона використовувалася для вчинення злочинних дій, або які особисто були задіяні у злочинах. Співробітники Гестапо та СД, які виконували канцелярську, стенографічну, господарську роботу, не були засуджені.
Діяльність СС – військових загонів нацистської партії – оцінювали, виходячи з тієї самої логіки. У документах Нюрнберзького трибуналу зазначена повна назва СС – Охоронні загони Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Однак діяльність СС розглядалась окремо від НСДАП, а в обвинувальному акті ця організація зазначена як самостійна, а не складова нацистської партії.
Трибунал відніс до СС «всіх осіб, яких було офіційно прийнято у члени СС, включаючи членів Загальної СС, військ СС, з’єднань СС «Мертва голова» і членів будь-яких поліцейських спецслужб, які були членами СС» за винятком «кавалерійських з’єднань СС».
Як і у випадку інших організацій, Трибунал визнав злочинною не всю структуру СС, а лише «групу, яка складалася з тих осіб, яких було офіційно прийнято в члени СС […] які стали членами цієї організації чи залишалися її членами, знаючи, що ця організація використовується для вчинення злочинів, або тих осіб, які були особисто замішані як члени організації у вчиненні злочинів, за винятком однак тих осіб, які були призвані в цю організацію державними органами, причому таким чином, що вони не мали права вибору, а також тих осіб, які не вчиняли подібних злочинів [підкреслення моє – С. Р.]». Не були визнані злочинцями й ті, хто припинив членство в будь-яких структурах СС до 1 вересня 1939 року.
Чи були засуджені Нюрнберзьким трибуналом українські формування?
Ні ОУН, ні УПА, ні створені за участю Абвера у 1941 році батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд», ані навіть дивізія військ СС «Галичина» та їхні члени не були засуджені Нюрнберзьким трибуналом, а самі ці структури не були визнані злочинними.
Ба, більше, Трибунал не визнав злочинним у цілому жоден партійний або державний орган чи формування Третього Райху. В усіх випадках ішлося про окремі злочинні групи всередині цих організацій.
Зауважмо, що за нацистським законодавством членами СС могли бути виключно особи, які мали бездоганне расове походження. Крім того, бажаною було також наявність у них так званої «арійської» зовнішності. Тому ані українці, ані представники інших «не арійських» національностей, які були призвані до підрозділів військ СС, «членами СС» не були та бути не могли.
Хоча в промові радянського обвинувача чимало місця присвячено злочинам, які вчинялися есесівцями на окупованих територіях, ані тут, ані в обвинувальному акті та вироку немає згадки про дивізію «Галичина». Хоча названі деякі інші дивізії СС, наприклад, «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» або «Принц Ойґен».
Майже за сорок років після Нюрнберзького процесу питання можливого обвинувачення дивізії «Галичина» піднімалося у Канаді. Тамтешній уряд на вимогу депутатів парламенту створив спеціальну комісію на чолі з колишнім суддею Дешеном, яка мала дослідити питання притягнення до відповідальності колишніх воєнних злочинців Райху. За понад рік своєї роботи комісія Дешена склала список із понад 770 осіб, серед яких було 217 колишніх членів дивізії «Галичина».
Переконливі докази скоєння воєнних злочинів знайшли щодо двадцяти осіб, жодна з яких не мала стосунку до дивізії «Галичина». Щодо дивізії в цілому комісія Дешена констатувала, що висувати звинувачення проти неї як групи є недоцільним, а перебування особи в її лавах не є достатньою підставою для переслідування.
Хто і як розпустив СС та інші структури Райху?
Розпуск нацистських структур не мав жодного стосунку до рішення Нюрнберзького трибуналу. Це сталося раніше й на підставі інших документів.
Ще у 1944-1945 роках американський уряд розробив для майбутньої окупаційної адміністрації та військ у Європі директиви й інструкції, які, серед іншого, передбачали ліквідацію НСДАП та інших організацій і установ нацистського режиму.
У лютому 1945 року у Ялті союзники ухвалили принципове рішення «стерти з лиця землі нацистську партію, нацистські закони, організації та установи». А вже після капітуляції Райху на Потсдамській конференції серед цілей окупації Німеччини було визначено, що «усі німецькі сухопутні, повітряні та морські сили, СС, СА, СД та Гестапо з усіма їхніми організаціями, штабами та установами, включаючи Генеральний штаб, офіцерський корпус, корпус резервістів, військові училища, організації ветеранів війни та усі інші військові та напіввійськові організації, разом з їх клубами та асоціаціями, що слугують інтересам підтримання військових традицій у Німеччині, будуть повністю та остаточно розпущені».
Окремо союзники домовились «знищити націонал-соціалістичну партію та її філії й підконтрольні організації, розпустити всі нацистські установи, забезпечити, аби вони не відродилися у будь-якій формі». Робили це військові адміністрації в кожній із чотирьох окупаційних зон Німеччини.
Цікаво, що в усіх документах, які стосувались розпуску нацистських структур, СС, СА та інші збройні та парамілітарні структури Райху завжди вказувалися окремим списком, відмінним від націонал-соціалістичної партії та її структурних і місцевих осередків.
Чи заборонена символіка СС?
За час свого існування структури СС використовували різну символіку. Найвідомішою є так звана «блискавка» СС або подвійна руна «зіґ».
Після створення підрозділів військ СС, особливо з населення окупованих нацистами країн Європи, символіка стала ще розмаїтішою. Крім рун, як, наприклад, у дивізіях «Принц Ойґен», «Недерланд», «30 січня» або «Гітлерюґенд», у військах СС також використовувались національні прапори та символіка країн і територій, де їх було сформовано.
Так, емблемою сформованої на Балканах дивізії «Скандербег» було стилізоване зображення герба Албанії – двоголового орла. Елементом бойового прапора дивізії «Нордланд» був данський державний герб із трьома блакитними леопардами. Символом дивізії «Шарлемань» було поєднання муніципального герба німецького міста Франкфурт-на-Майні із трьома французькими геральдичними лілеями.
Кілька дивізій використовували у якості своєї емблеми «Вольфсангель» або вовчий гак, який і дотепер фігурує в муніципальній геральдиці кільканадцяти німецьких міст. Символом дивізії «Італія» були фасції (лікторські пучки), який зараз є елементом сучасної емблеми Франції, багатьох муніципальних гербів у Європі та використовується в емблемах органів правопорядку багатьох країн світу, включно з США та Росією.
Емблема дивізії «Галичина» містила стилізоване зображення лева, який був і є основним елементом символіки Львова та Галичини. Есесівських рун у військовій символіці «Галичини» не було.
Ми ледь не забули про російські підрозділи військ СС. 29-та дивізія Російської визвольної народної армії (РОНА) використовувала як емблему зображення георгіївського хреста з мечами, який – із незначними відмінностями – з 2000 року є державою нагородою Росії. РОНА та інші російські формування, що служили Райху, використовували Андріївський прапор, який з 2001 року є офіційним прапором російських військово-морських сил. А також сучасний російський триколор.
Символіки СС Нюрнберзький трибунал не забороняв. Однак після Другої світової війни в окремих державах Європи було ухвалено закони, які обмежують або прямо забороняють використання певної нацистської символіки.
Кримінальний кодекс Німеччини забороняє поширення та використання символів колишньої «націонал-соціалістичної організації», до яких віднесено «головним чином знамена, значки, окремі предмети уніформи, паролі та форми вітання», а також подібні до них знаки. Схожа норма існує і в австрійському законі «Про відзнаки», за яким не допускається публічне використання символіки (знаків, емблем, форменого одягу тощо) заборонених організацій фашистського або нацистського спрямування, а також подібну до них символіку.
У Литві та Латвії заборонено публічне використання, особливо під час масових заходів, нацистської свастики, нацистських прапорів та знаку СС (так званої «блискавки»). В Угорщині до такої забороненої нацистської символіки віднесено свастику, «блискавку» СС, а також нілашський хрест – символ угорської нацистської партії часів Другої світової війни.
В Україні з 2015 року забороняється поширення та публічне використання державного прапору та герба нацистської Німеччини, а також символіки НСДАП, включно з офіційними гаслами та цитатами партійних та вищих державних керівників Райху.
Отже, як бачимо, кремлівська пропаганда та її помічники в Україні, постійно говорячи про неприпустимість перегляду результатів Другої світової війни, самі перекручують зміст вироків, ухвалених суддями Нюрнберзького трибуналу.
А Україна як держава, яка на законодавчому рівні засудила і нацистський, і комуністичний режими, повинна нарешті видати в повному обсязі перекладені українською мовою матеріали Нюрнберзького процесу, аби всі українці мали змогу познайомитися з ними та зробити власні висновки.