У вирі революції розвіялась першочергова вимога – підписання Асоціації з ЄС. Гарант вже перестав запевняти усіх, що Україна тримає курс на євроінтеграцію. Опозиція час від часу мляво нагадує, що влада таки мусить повернутись до підписання угоди. А Євросоюз як навіжений світлофор усіляко сигналізує, що угода ось «лежить на столі і чекає». Хтось вірить у цю гру, але тільки не 29 тисяч молодих прагматиків, які давно зробили вибір на користь особистої євроінтеграції.
Cаме стільки українців вчилось у європейських університетах минулого року. Більшість з них не пов’язує свого майбутнього з Україною. Міністру освіти можна скільки завгодно повторювати мантру про впровадження Болонського процесу чи про євроінтеграцію, але факти незаперечні.
З 2010 року кількість тих, хто виїхав на навчання до Європи, збільшилась на 22% - з 22 881 до 29 215 чоловік. Натомість російські ВНЗ втрачають свою популярність серед українських абітурієнтів. З 2010 по 2012 рік кількість українських студентів денної форми навчання у російських вишах зменшилась на 6% з 4919 до 4644 осіб.
— Єгор Стадний
Загалом для самого уряду Росії українські студенти не є пріоритетними. Попри те, що уряд РФ з року в рік збільшує кількість спеціальних бюджетних місць для іноземців, вони майже оминають наших громадян. Наприклад, у 2011/2012 році лише 2,5% таких місць було виділено для 210 громадян України. Для порівняння, у Чехії 98% українських студентів не сплачують за своє навчання. Окрім цього безкоштовною вищою освітою наші співвітчизники тішаться у Німеччині, частково у Франції та до недавнього часу у Швеції. Зрештою навіть плата за освіту не зупиняє українців, які обирають університети Італії, Іспанії, Австрії чи Великобританії.
На глобальному рівні йде боротьба за іноземних студентів, яких за підрахунками фахівців у світі вже близько 5 млн. осіб. Якісь країни стають постачальником «сировини», а інші отримують кінцевий продукт – кваліфікованого робітника. Польсько-українська ситуація тут найбільш промовиста – Україна дає Польщі 37% усіх її іноземних студентів, які потім мають доволі непогані умови працевлаштування у країнах Європейського Союзу.
Вища якість освіти, кращі умови життя, а головне можливість знайти хорошу роботу за фахом та реалізуватись – усе це невпинно вабить українську молодь до європейських вишів. Що це означає для України? По-перше, наші університети продовжують втрачати власного абітурієнта, а з ними і фінансування. Для унаочнення уявіть, що за кордон виїхав майже весь Київський політех чи Університети Каразіна та Драгоманова разом взяті. По-друге, кадрові втрати несуть українські працедавці - тисячі висококваліфікованих спеціалістів шукатимуть роботу не в них. Молоді підприємці відкриватимуть бізнес та сплачуватимуть податки не в Україні. Як наслідок, зубожіє усе українське суспільство. Ми втрачаємо тих, хто готовий працювати та жити за європейськими законами та правилами, і настільки відчайдушно прагне цього, що готовий ризикнути найдорожчим - зв’язками з друзями та родиною.
Парадокс в тому, що для української влади ці 29 тисяч не існують – ні Міністерство освіти, ні жодне інше державне відомство не веде статистики тих, хто виїхав вчитись за кордон. Чиновників не цікавить ані мотивація цих людей, ані власне ті обставини, які змушують молодих українців виїздити до європейських університетів.
Тому привітаємо нашого міністра. Ви, пане Табачник, таки дійсно наближуєте українських студентів до європейських стандартів - за жодного міністра українська молодь так стрімко не «євроінтегрувалась», тікаючи від вітчизняної освіти.