Фонд «Демократичні Ініціативи імені Ілька Кучеріва» говорить, що лише 53% людей на Майдані переймаються проблемами «євроінтеграції». У той час, як 70% українців обурив саме вчинок «Беркуту».
Понад 90% майданівців вийшли не за покликом партій. Це – не політичний, а громадянський Майдан.
Це вже не «Євромайдан». На Майдані є маса людей, які проти «євроінтеграції», як проти і «інтеграції» з Росією.
Все невдоволення народне піднялося тут. Пригадалися і сваволя «правоохоронців», і прірва між «маленькими» українцями та олігархами, і диктат Москви.
«Україна без Кучми» (2000), «Повстань, Україно!» (2002), «помаранчеві події» (2004), «податковий майдан» (2010). Повстання, які вибухають в Україні із завидною періодичністю, мають різні приводи, але причина їх одна – соціальні протиріччя. І доти, доки ці соціальні протиріччя не будуть вирішені, ми побачимо ще не один Майдан.
Сьогодні, як і 2000-го під час «України без Кучми», як і під час «помаранчевих» подій, люди на Майдані просто хочуть змінити все своє життя. А не просто поміняти одного президента на іншого. Тобто, змінити Систему. Систему соціальних і політичних відносин.
— Володимир Чемерис
Два міста
Якщо підніматися вулицею Інститутською, з Майдану до «урядового кварталу», ми побачимо два міста, які живуть кожен своїм життям. В Європі їх би назвали Downtown та Uptown.
І жодне з них не може перемогти інше.
Сьогодні склалася рівновага. Бюрократія не може загнати повсталий народ назад в стійло, але й народ не може продиктувати свою волю бюрократії.
Як може Нижнє місто перемогти Верхнє?
Це можливо, лише розширивши свою соціальну базу. Створивши критичну масу, яка призведе до кардинальних змін.
Зараз на Майдані, як стверджують «Демініціативи», лише 7% робітників. Але саме робітники й можуть скласти ту критичну масу, яка приведе Майдан до перемоги.
Доти, доки не розпочнуться робітничі страйки, Майдан не розшириться.
Транспортники (Дніпропетровськ і Київ) і шахтарі вже у передстрайковому стані. Але відсутність соціальних вимог та явна присутність ультраправих (зокрема «свободи») на Майдані, перешкоджають розширенню соціальної бази повстання.
Власне, політична опозиція, яка намагається монополізувати Майдан, й не зможе висунути системних і соціальних вимог. Бо соціальна природа політичної опозиції така сама, як і у влади. Вони просто представляють інтереси різних фракцій великого капіталу.
Революція – зміна Системи
Якщо ми змінимо Систему: з авторитарно-президентської на парламентську та з «ринкової» на соціальну, громадянське повстання стане Революцією.
Для того, щоб громадянське повстання переросло у Революцію, Майдан має висунути соціальні вимоги.
-
Відміна «пенсійної», «медичної» та «освітньої» реформ.
-
Законодавче скасування продажу продуктивної землі.
-
Відмова від «реформ» у сфері трудових відносин, підвищення ролі профспілок, робітничий контроль на підприємствах усіх форм власності, забезпечення права на страйк.
-
Націоналізація базових галузей економіки: банкової, нафто-газової, гірничо-видобувної, металургійної, хімічної, енергетичної, транспорту і зв’язку.
-
Прогресивна система оподаткування фізичних осіб та корпорацій (більше надприбутків – більше податків), податок на розкіш.
-
Скасування нормативно-правових актів, за якими українські підприємства звільняються від оподаткування у низці офшорних країн.
-
Відмова від кредитів Міжнародного валютного фонду та умов, які висуває МВФ щодо цих кредитів.
-
Відмова від підвищення комунальних та транспортних тарифів.
-
Безкоштовна медицина та освіта.
-
Перехід від президентської до парламентської республіки, передача повноважень від державних адміністрацій до органів місцевого самоврядування та самоорганізації громадян, право відкликання депутатів усіх рівнів.
-
Реформа «правоохоронних» органів, перетворення поліції у міліцію з обранням керівників міліції та суддів, розпуск спецпідрозділів, які мають завдання боротися з мирними зібраннями громадян.