У двох словах визначити стиль О.Толочка можна так: погромницька декларативність. Полягає вона ось у чому: громити всіх і вся, постулювати власні думки, і при цьому в ніщо особливо не вникати. А навіщо вникати, якщо певен, що знаєш все краще за всіх, а тому наділений місією навчити всіляких нездар, як треба жити? Не дивно, що О.Толочко став одним з організаторів т.зв. круглого столу «Заснування Софійського собору в Києві: Проблеми нових датувань» (7.04.10). Сама назва – «круглий стіл» – передбачає толерантне неупереджене обговорення проблеми «на рівних», а цей «стіл» разюче нагадав погромницьке судилище над інакомислячими за найгірших тоталітарних часів. І добре, що матеріали цього «столу» будуть опубліковані, – отримаємо рідкісний документ «показового процесу» ХХІ ст. В тон О. Толочку хочу завірити читачів, що вони зможуть познайомитися і з нашими відповідями на закиди опонентів, бо наміряємося теж їх опублікувати.
На відміну від О.Толочка, не вважаю наукові баталії «бурею в склянці води», натомість сприймаю такою «бурею» всю цю кампанію, мета якої доволі прозора: «громадськість мусить бути поінформована про загрозливі перспективи» відзначення в 2011 р. 1000-річчя Софії Київської. І робиться це для того, аби даного святкування, ініційованого Національним заповідником «Софія Київська», суспільство боялося, державні інституції йому «не потурали», а українські ЗМІ його «не підтримували»: мовляв, «подібне святкування завдасть непоправної шкоди». При цьому наш опонент вдається до патетики: «Чи це та ціна, яку ми готові заплатити за задоволення амбіцій декількох осіб?». Ось воно, виявляється, в чому справа – в амбіціях… Але ж про які амбіції можна було говорити 10-15 років тому, коли я обґрунтувала цю дату в своїх дисертаціях, книжках і статтях? А сьогодні вона підтвердилася завдяки унікальним знахідкам дуже давніх датованих графіті на стінах Софії. Завважу, що запропоноване мною датування відрізняється від літописного аж на … 6 років. І це визнано суспільною загрозою! Що ж тоді казати про грандіозне святкування в 1982 р. 1500-річчя Києва, ініціатором якого виступив П. Толочко? Визначивши з такою точністю вік Києва, він тепер говорить, що ми «с празднованием 1500-летия, похоже, поспешили лет на 100». І чомусь не бачить в тому жодної крамоли.
А щодо завзятого наміру О.Толочка «помірятися компетентністю» скажу, що не бачу в такому змаганні жодного сенсу, бо мій опонент все одно «не чує» того, чого чути не хоче – така вже у нього вдача. Взагалі, у його черговому, як завше – позбавленому наукової етики наскоку стільки плутанини, поверхового, явно не фахового сприйняття матеріалу, категоричних тверджень і, м’яко кажучи, неправди, що годі й сподіватися на якийсь більш-менш нормальний діалог. Тож залишимо «змагання ідей» для наукових публікацій, хоча я, на відміну від О.Толочка, налаштована скептично щодо того, що в цьому змаганні справді «переможе сильніший». Позаяк слово «сильніший» у даній ситуації вочевидь має не науковий, а радше соціальний підтекст, і мій опонент це чітко усвідомлює. Поки що обмежусь ілюстрацією тут прорисів найдавніших датованих графіті Софії і фото напису Петра Могили з датою 1011 р., про які О. Толочку, за його словами, нічого не відомо, хоча вони неодноразово опубліковані в науці. Аби читач дізнався про ці а також інші мої наукові публікації не з вуст того, хто до них «зверхньо ставиться», запрошую відвідати мій сайт www.nikitenko.kiev.ua.
О. Толочку, як він каже, не подобається «музейна наука», уособлювана мною і моїми колегами. А комусь не подобається його наука, притому не подобається дуже сильно. Тих, хто зацікавиться, як убивчо атестують творчість О.Толочка деякі науковці, відішлю, наприклад, до публікацій О. Журавля (ЖУРАВЕЛЬ А. «Врун, болтун и хохотун», или Очередное убиение Татищева // http://www.hrono.info/statii/2003/vrun.html; Його ж. Новый Герострат или У истоков "модерной истории" // http://www.hrono.ru/statii/2006/gerostrat.html). І що цікаво: виявляється, ті гріхи які О. Толочко приписує мені і моїм колегам у своїх виступах в «Лівому березі», поставлені в вину саме йому і ледь не прямим текстом переадресовані ним у газету зі статей О. Журавля. Це ж до якого цинізму можна дійти, щоб вдатися до таких запозичень! Наприклад, наш опонент таврує нас як «містифікаторів» і «фальсифікаторів», а у Журавля читаємо про монографію О.Толочка «История Российская» Василия Татищева: источники и известия»: «Другое дело, что немногие историки решатся огульно объявить Татищева мистификатором и фальсификатором: обычно используются более осторожные выражения. Но наш автор не склонен к компромиссам». І точно так само, як О. Журавель співставляє О.Толочка з творцем «Нової хронології» О. Фоменком, чим перший «добровольно зачислил себя в стан создателей околонаучной попсы» і «закрыл себе путь в серьезную науку», О.Толочко звинувачує нас у цій самій «новій хронології», яка «лежить за межами серйозної науки». Нарешті пророкована О.Толочком «суспільна небезпека» також знаходить свою відповідність у Журавля, котрий говорить «о феномене АПТ (Алексея Петровича Толочко. – Авт.) как об опасном общественном явлении». Якщо Журавель вбачає цю небезпеку в тому, що «это чревато гибелью науки как таковой», то О.Толочко мислить «по-державному»: мовляв, «Йдеться про престиж держави Україна, яка буде виставлена на посміховисько». Тут – з точністю до навпаки, бо Україна «буде виставлена на посміховисько» у тому разі, якщо відкличе з ЮНЕСКО власну заявку про відзначення в 2011 р. 1000-річчя Софії Київської з уже прийнятого цією організацією в жовтні 2009 р. Календаря пам’ятних дат. І все-таки, хоча я й солідарна з висновками опонентів О. Толочка щодо його творчості, тим не менш вважаю, що в городі мають рости всілякі овочі. От тільки людині, що мнить себе хазяїном цього городу, не варто поливати його отрутохімікатами, бо це справді «чревато».