По суті ж в цей день до обіду відбувається наймасштабніше переміщення українців з міста в село, а по обіді – назад у місто. Також разом із собою містяни в село переміщують тонни їжі.
Окремим параграфом про те, що в своїх торбах люди, надриваючись, тягнуть з міста в село. Це – паски й хліби, коржики й пряники, крашанки й писанки, ковбаси, котлети й відбивні, курячі ніжки й гусячі крильця, м´ясо й сало, риби, сири й паштети, соління й квашення, сметани й майонези, соки й води і, нарешті, свіжі помідори й огірки, яких я тут і хочу пом’янути.
Люди добрі! Та хіба ж це огірки? Хіба це помідори!? Хіба цей бур’ян можна їсти?! Тим більше – давати його дітям? Хіба ми так вже себе не любимо, що за власним бажанням травимося й калічимося, викладаємо за це свої кровно зароблені гривні, ще й робимо вигляд, що ми від цього стаємо щасливіші й здоровіші?
Коли я працювала на Радіо Свобода в Празі (а зараз, уже третій рік, як переїхала жити в село на Вінниччині в опустілу дідову хату), я мала можливість балувати себе щодня благами європейської цивілізації. Будь-яка забаганка ставала реальністю. Крім одної-єдиної – справжнього нехімічного помідора я так і не покушала. Були тільки несмачні тепличні. І не тому, що чехам більше смакує хімічна гидота, ніж натуральний овоч. Ви бачили ту Чехію на мапі? Де їм, бідним, взяти достатньо землі аби виростити стільки натуральних помідорів на грядках, щоби вистачило всім?
А от в нас така територіальна й кліматична можливості є. Ми, якби захотіли, то могли би нагодувати і себе і всю Європу справжніми огірками-помідорами. А яка в нас бараболя! Повірте, шлях України до Євросоюзу проляже через шлунки європейців. Аби закохати Європу й світ в Україну, ми мусимо відродити (або наново створити) нашу українську натуральну сільськогосподарську традицію.
Фото: Макс Левин
От я, наприклад, хочу на дідовому городі до Євро-2012 виростити свою власну городину і пригостити нею якомога більше іноземних гостей. Нехай покушають справжніх помідорів і після цього скажуть, що Україна Європі не цікава.
Однодумці, приєднуйтесь!
P. S. Я написала все це майже через тиждень після поминальних днів якраз через те, що були гарні погожі дні для роботи в саду і на городі. А сьогодні – дощ, мені – на можливість все це написати, а рослинам – на ріст. Хай у всіх ростуть здоровими й смачними!