Перше запитання. Ким ви хотіли стати у дитинстві?
Хотів бути математиком, морським льотчиком (навіть збирав документи в льотне училище), але згодом вирішив бути фахівцем суспільствознавчих дисциплін. Єдине, що в мене були сумніви між політекономічним або філософським факультетами. Але зараз не маю розчарувань щодо обраного шляху.
Чи дружите ви з сучасними дітьми? Чи заздрите їм?
З дітьми дружу - з огляду на те, що маю дві онучки. Одній 9 років, вона ходить у 4-й клас, а іншій трохи більше 2 років. Я бачу, що діти зараз інші, і позитивно до цього ставлюся. Я згоден з тим, що кожне покоління має бути кращим, ніж попереднє. Інакше не було б людського прогресу. І тому, коли дорослі говорять: «О, зараз молодь не така пішла!» - я не згоден з ними. Це просто дорослі мріють на свій масштаб, на пам´ять свого дитинства.
Я не стверджую, що зараз діти ідеальні. Кожне покоління має свої плюси й мінуси. Нинішня молодь має безліч плюсів: вони обізнаніші, ніж моє покоління, вільні, незаангажовані. Я великий прибічник того, щоб людина була вільна, щоб вона могла говорити те, що вона думає.
Якими мовами ви володієте? Чи знаєте англійську?
На превеликий жаль, я жив у селі, де вивчали лише німецьку. Тому я вчив німецьку в школі та університеті, а також я вчив іспанську мову після того, як став кандидатом наук (я навіть збирався їхати викладати філософію на Кубу). А англійської мови я, на жаль, не знаю. На жаль - тому що я високо оцінюю значимість англійської мови сьогодні. Зараз, коли відбувається процес глобалізації, і людина все більше зв´язана з усім світом і в роботі і на відпочинку, дуже важливо, щоб наші діти і всі громадяни країни знали англійську. До речі, я ніколи не казав цього пресі, але, зважаючи на вашу солідність, зізнаюсь, що коли я був міністром освіти, то хотів ввести обов´язкове вивчення англійської мови для кожного школяра. Це дуже важливо, намагайтесь знати англійську мову якомога краще.
У 1991 році ви захищали докторську дисертацію. На яку тему ви її писали і чи важко вона вам далась?
В мене була дуже цікава тема докторської дисертації. Вона стосувалася співвідношення колективності і індивідуальності. Дослідження теми цієї докторської дисертації відіграло і відіграє дуже важливу роль у моїй наступній діяльності, тому що однією з проблем нашого суспільства у минулому була абсолютизація колективістських начал. Тобто мова йшла про нехтування особистим розвитком людини, деіндивідуалізацію. Чи складно мені було? Досить непросто. Між моєю кандидатською і докторською дисертаціями пройшло 15 років. Але тема була для мене ефективною як для науковця і фахівця в сфері філософії і педагогіки.
Як ви вважаєте, за весь період пройденого вами шляху, ви все робили чесно?
Ну... (посміхається) Прямого обману не було. Безумовно, я намагався шукати максимально ефективні шляхи для досягнення цілі, але в чесній системі координат. Шлях був надзвичайно складний, я закінчив восьмирічну школу у селі, за 7кілометрів ходив кожен день, закінчив школу з золотою медаллю. В університет з першого разу не поступив і повернувся працювати слюсарем. Працював рік, а потім склав іспит. У моєму житті все досягалося власною працею, я знаю ціну такій праці і дуже ціную в дітях прагнення до неї.
З яким казковим героєм ви себе асоціюєте?
В школі ви мабуть пишете твори на тему «На кого я хочу бути схожим». Так от, мені ніколи не подобались такі теми. Тому що я ніколи не хотів бути на когось схожим. Я вважаю, що людина не має копіювати когось іншого. Кожна дитина повинна відбутися як людина у плані своїх талантів і особистості. З цієї точки зору я можу сказати, що такого героя в мене нема.
Які телепрограми ви дивитеся із задоволенням і яку літературу радили б читати?
Телепрограм я дивлюсь мало. Не в останню чергу через те, що багато з них просто неприємно дивитися. Слідкую за новинами - для того щоб бути в системі координат сучасного суспільного життя. Крім читання фахової літератури (філософія, педагогіка), ще люблю мемуарну та історичну літературу.
В мене питання з життєвої ситуації: на перерві два хлопчики побились, і на уроці один одного передражнюють. Ваші дії?
Це знайома мені ситуація. Я у дитинстві теж бився. Билися вулицями: одне угруповання тих, хто живе на одній вулиці, друге - з іншого краю села... Думаю, що у хорошому колективі ці проблеми вирішуються легше. Тому важливо, щоб в колективі класу, школи була створена така атмосфера, коли такі бійки закінчуються мирною угодою. А взагалі, найкраще, щоб хтось авторитетний зі старших поговорив з цими хлопцями.
Хлопчик живе у неблагополучній сім`ї, рідко робить домашні завдання і отримує двійки. Щоб ви порадили в цій ситуації?
Так, це проблема... По-перше, потрібно спробувати вплинути на ситуацію, провівши бесіди з батьками, пояснити їм наслідки їх способу життя для майбутнього дитини. Таку бесіду міг би провести і вчитель, і, можливо, навіть дітки. Друге - дати такій дитині більше можливостей працювати в школі, залишати її в класі продовженого дня.
Якщо двом дівчатам доручили готувати спільний проект, наприклад газету чи дискотеку, а вони посварилися. Що їм робити?
Я б все-таки спонукав їх зробити цей спільний проект. Бо легше помиритися через взаємну діяльність. В ній людина одна одну пізнає і краще відбувається примирення.
А яким повинен бути справжній вчитель?
Він повинен знати свій предмет, це по-перше. По-друге - бути психологом. І, по-третє, вчитель повинен бути патріотом країни. А також важливо бути творчою людиною і вміти поповнювати свої знання і вміння.
Дякуємо вам за розмову!
І я вам дякую. Я вражений, і мені було приємно спілкуватися з такими обізнаними дітьми.