Землетрус, Тарас Бульба і НАТО

Оскільки у травні я збираюся поїхати на тиждень з дружиною і друзями до Риму, то мав невеличке електронне листування з готелем, де ми хочемо зупинитися. Під час цієї розмови краєм вуха почув по телевізору про землетрус в Італії, тож запитав у листі, що там робиться насправді. Виявилося, що менеджер готелю у цей час спав і нічого не відчув, тож він переконаний, що землетрус несерйозний. Хоча від Риму до епіцентру землетрусу не так далеко – близько 100 км. Італієць мене заспокоїв, сказав, що поїздку відміняти не варто, бо в Римі нічого не завалилося: Колізей стоїть, Ватикан на місці, тож щодо цього я заспокоєний. Хоч дуже прикро, що люди серед ночі раптом мають таке «щастя» опинитися під завалом. І де? В Італії, в центрі культурної Європи, серед цих Колізеїв, чудових храмів, серед давньої історії і великої культури – на рівному місці втратити життя, коли квітень у розпалі. Це жахливо! Я ще раз утвердився у думці, що треба брати максимум від життя, робити сьогодні те, що ти можеш робити, і нічого не відкладати на завтра.

Я не втрапив на кінопрем’єру тижня – фільм «Тарас Бульба», оскільки в цей день моя молодша донька святкувала 21-річчя. Але Володя Бортко – це мій однокурсник і близький товариш. Коли він був киянином, громадянином СРСР, ми з ним жили на сусідніх вулицях і разом вступили на кінофакультет до Київського національного інституту на курс кінорежисури, де провчилися 5 років. З того часу ми підтримуємо стосунки, хоча живемо в різних містах (він – в Петербурзі, я – в Києві) і навіть у різних країнах. Тому я в курсі того, як йому прийшла ця ідея, що робилося за лаштунками, як він багато років до цього йшов, як він приїздив до Києва ще за часів Леоніда Кучми і хотів зустрітися з прем’єром Ющенком, щоб переговорити про ко-продукцію Україна-Росія і отримати гроші на цей проект. Знаю про політичний аспект цього фільму, про суперечку – чи сам Микола Гоголь написав про великого російського царя, чи це було вставлено уже після того, як відцензурували «Тараса Бульбу» в Російській імперії, – про це ще будуть сперечатися.

Розумію, що з «політикою», як це зараз тлумачать, у фільмі може бути перебір, бо його знімали під держзамовлення, на гроші російської влади за підтримки телеканалу «Росія», різноманітних міністерств, тому там обов’язково буде присутній цей чинник, який не дуже мені подобається. У цьому немає нічого дивного, адже Володя кілька років тому вступив у КПРФ, що само по собі дуже цікаво – у Компартію прийшла людина, яка 15 років тому зняла «Собаче серце»... Я почекаю, поки вляжуться пристрасті, почитаю критику з обох боків, а вже потім або сходжу в кінотеатр, або подивлюся цей фільм на диску, щоб скласти власне враження.

Також я для себе відзначив як показову подію вступ Албанії і Хорватії в НАТО. Ми думаємо, що албанці – це зачухані, провінційні люди, такі собі селюки, адже про них нічого не чути і не видно в українських новинах. Навіть Папуа-Нову Гвінею у нас чомусь згадують частіше, ніж Албанію! А вони виявилися мудрими і розумними людьми, які попросилися до НАТО і таки набули повноправного членства в цій організації. Про що це говорить? По-перше, про те, що блок НАТО – найкращий із військово-політичних союзів, які існують на цей день. Це єдиний союз, який дає реальні гарантії безпеки країнам, що є його членами. По-друге, відмовки і зволікання зі вступом України до Альянсу є просто реверансом у бік Російської Федерації, яка цього не хоче. Жодних інших причин немає. Албанію ж, яка справді дуже бідна, зі своєю корупцією, зі своїм криміналом, зі своєю нерозвиненою структурою державного управління, взяли! А нас – ні. Те ж саме стосується Євросоюзу. Ще один висновок: Україні потрібно братися до справи і щось робити в цьому напрямку.

А от внутрішні українські події, як на мене, не варті того, щоб на них акцентувати увагу, оскільки новин, які не є частиною передвиборчої боротьби і чийогось піару, я давно не чув. Бо сьогодні ти порадів якійсь новині, а завтра на неї хтось наклав вето або заблокував у Верховній Раді чи подав подання до Конституційного суду. Суцільна Візантія – все відбувається під килимом. Також не розумію дискусій навколо дати виборів президента. Особисто я не переймаюся цим процесом: скажуть – 25-те, прийду голосувати 25-го, скажуть – 35-те, прийду 35-го. Хіба від цього щось принципове залежить – мій гаманець, моя родина, мої друзі, моє здоров’я? У мене своє життя, у них – своє, і вони абсолютно не співпадають. А в телевізорі ми взагалі бачимо третю реальність, де головним персонажем є Леонід Михайлович Черновецький. Класно! Кажуть, йому потрібна психічна експертиза. Назвіть мені хоча б три прізвища представників влади, кому ця експертиза не була б потрібна?!