Деталі полону
30 січня в Шевченківському райсуді Києва відбувся допит Івана Без’язикова. Він тривав шість годин. Вперше у цій справі Без'язиков розповів про обставини свого полону, передав зі своїх слів атмосферу та багато деталей утримання його бойовиками.
Іван Без’язиков - кадровий офіцер Збройних сил України, керівник розвідки колишнього 8-го армійського корпусу ЗСУ станом на 2014 рік - брав участь у війні з самого її початку.
Закінчивши профільне училище, Без’язиков пройшов шлях від командира взводу до начальника розвідки штабу. У 2010 році він закінчив академію НАТО, курс гуманітарного права, у 2013 його призначили начальником розвідувального управління розвідвідділу 8 армійського корпусу швидкого реагування. Станом на 2014 рік, це були найбільш підготовлені частини в Україні.
У березні 2014 року, розповідає Без’язиков, у складі розвідгрупи його направили в Херсонську область. Його група мала завдання протидіяти просуванню військ РФ вглибину материка. Виконувати це завдання Без’язиков, з його слів, погодився добровільно, в той час, як серед колег були ті, хто відмовився від виконання завдання через етнічну приналежність, але кримінального переслідування вони не мали.
“У 2014-у для локалізації конфлікту було задіяно дуже мало людей, техніки, матеріальних засобів. Місцеві органи управління та правоохоронні органи у Старобешево, Тельманово зовсім відсторонилися від виконання своїх дій. Вночі були напади бандформувань, зранку ми їх могли витіснити. Місцеве населення було налаштоване або нейтрально, або вороже. Всі наші пересування були відомі противнику. Взаємодії між групами не було, наша діяльність була малоефективною”, - розповів він у суді.
“12 та 13 серпня у Степанівці (Донецької області - LB.ua) відбувся бій. Зайшла колона російських танків при підтримці інших формувань, і батальйон 30-ї тактичної групи зазнав великих втрат. 14 та 15 серпня ми за наказом командира корпусу (Петро Ромигайло, котрий очолював штаб сектору “Д”, - LB.ua) намагалися зібрати роз’єднані групи бойових офіцерів та вивести їх з-під вогню, евакуювати. Хто міг, той і займався цим, не лише розвідка. Загиблі були в Степанівці.
Літо, спека, трупи швидко псуються... Начальник штабу сектору “Д” виділив групу переговірників, щоби пішли туди, провели розвідку та з’ясували, чи можна евакуювати тіла загиблих. На той момент не було зрозумілим, чи є там бойовики, чи вже пішли”, - продовжував обвинувачений.
Без’язиков уточнив, що можливість того, що група увійде в контакт із бойовиками, а не лише проведе розвідку, розглядалася Ромигайлом і що інструкції група отримувала лише поверхневі. Розрахунок був на те, що рішення потрібно ухвалювати на місці.
Група йшла з білим прапором, без розпізнавальних знаків та зброї. Ані інформації про такі обміни пораненими чи вбитими, ані досвіду військові раніше не мали.
Біля самої Степанівки у машині пробилося колесо. Без’язиков разом з колегою - капітаном Євгеном Мандажи, залишивши ще одного колегу ремонтувати авто, вирушили до центру селища. Там вони зустріли групу людей, яких ідентифікували як “казаків”, судячи з одягу. Ті не виглядали вороже, і Без’язиков із колегою представилися, що вони - військові ЗСУ і хочуть забрати тіла вбитих. Співрозмовники назвалися представниками “Донского казачества” та погодилися на те, щоби віддати тіла - домовилися попередньо. Із відчуттям виконаного обов’язку Без’язиков із Мандажи вирушили назад до своєї автівки, проте майже одразу на них вилетіла інша група.
“Вони були екіпіровані засобами захисту з автоматами, у них був сильний кавказький акцент. Можна було подумати, що це осетинці чи чеченці. Вони були на бронетехніці та поводилися агресивно. Білий прапор наш викинули, зняли наші засоби захисту. Ми були під прицілом, нам погрожували, що розстріляють на місці. Нам на голову одягли мішки та відвезли у невідомому напрямку”, - каже Без’язиков.
Він згадує, як їх вигрузили, а поряд їхала колона танків. Полонені були все ще з мішками на головах.
“Вони штовхали мене під гусениці танків і підхоплювали, коли я мав вже впасти. Я тоді подумав, що в усьому секторі “Д” було менше танків, ніж тоді проїхало повз нас за три хвилини. Я відмітив очевидність, що це підрозділ РФ”, - додав він.
Далі, каже Без’язиков, всіх полонених катували, довго і жорстоко, без особливої мети.
На допит водили по одному, і двоє інших чули крики свого товариша.
“Прийшов бойовик і питає: хто з вас начальник розвідки, полковник. Хоча я і був без розпізнавальних знаків, опиратися не було сенсу, інакше Шмигельського (одного з учасників групи, - LB.ua.) катували б. Я сказав, що це я”, - додав.
Під час допиту бойовиками полковник назвав своє ім’я та прізвище - приховувати не було сенсу, адже якщо не скаже, катуватимуть його колег, поки скаже. Катували з особливою люттю: бити струмом, ламали ребра та підвішували на дерево. Після тортур закинули в колектор, під люк.
“Над нами ходив охоронець і питав, може, нам туди гранату кинути. Не давали ані їжі, ані води”, - сказав розвідник.
Десь за добу за полоненими приїхали інші люди, “словянської зовнішності”, та повезли Без’язикова до будівлі СБУ Донецька.
“На кожному блокпості зупинялися, старший оголошував, мовляв, веземо “укропського” полковника, чи не хоче хто повеселитися. На кожному блокпосту били. Руки і ноги у мене були зв’язані за спиною. Кожен, хто хотів, міг бити прикладом, руками, палицею. Деякі били з люттю, деякі робили вигляд, що били...” - каже розвідник.
Там полковника кинули до камери розміром приблизно 3 на 3,5 метра, де вже було до 10 інших полонених. Полонених по черзі допитували. Без’язиков каже, що допит не був “тупим побиттям”, були запитання. Коли заповнював анкету, спробував сплутати номер свого дому, для конспірації. “Вони якось все одно встановили моє місце проживання і знов до мене застосували насильство. Бойовики знали все: хто зі мною служить, скільки дітей. Мене це збентежило, але я зрозумів, з ким маю справу”, - розказав полковник.
"Парад"
Усіх військовополонених відділили. В приміщенні архіву СБУ Без’язиков пробув до 24 серпня. Саме цього дня мав відбутися так званий “парад військовополонених”.
“О 9.30 вишикувалися в колону, офіцери мали стати в першу шеренгу, по боках були конвоїри, собаки. При виході з дворика будівлі з’явився “63-й” - “начальник відділу розвідувального управління”, він про щось поговорив зі старшим”, - згадує Без’язиков.
“63-й” - бойовик, який проводив допит Без’язикова. Потім стане відомо, що ця людина - колишній донецький суддя Олег Шляпін, який перейшов на бік бойовиків у 2014 році, тепер перебуває в розшуку.
“Схоже було, що кадровий офіцер. Протягом допитів він також розповідав про себе. Про кращий світ, борець за справедливість. Це потім я дізнався, що він був суддею в Донецьку. Казав: закінчимо війну, хочу стати міністром освіти, виховувати дітей. Він любив все староруське, древньоруське, захоплювався дохристиянською історією, хотів виховувати дітей у ведичних традиціях”, - розповідає Без’язиков.
Після розмови “63-го” з начальником колони Без’язикова з неї вивели.
“У процесі мені стало зрозуміло, що мене виділили з усієї групи полонених та прикріпили до “63-го”, - каже полковник. Це був переламний момент в цій історії, оскільки тактика тих, хто утримував Без’язикова в полоні, почала змінюватися.
Полковника перевели в особняк у парковій зоні і закрили в підвалі цього будинку. Як він далі з’ясував, в цьому будинку оселилися офіцери “розвідувального управління”, якими керував “63-й”.
“Казали: ви, мовляв, старший офіцер, ми маємо нормально ставитися до старших офіцерів. І з того часу мені почали створювати кращі умови, ніж в СБУ”, - додав він.
Кращі, у розумінні Без’язикова на той момент, - наявність ліжка та світла в підвалі, чистого одягу.
“Після тортур мій одяг був розірваний, вони намагалися шукати в одязі “жучки”, - каже обвинувачений. - Ми сиділи в трусах, а коли повезли в Донецьк, нам кинули якийсь брудний одяг”.
У новому підвалі Без’язикову дали новий одяг. В обвинуваченні він фігурує як військова форма РФ.
“Це не так. Колір був приблизно схожий - мікропіксель, який використовують у російському камуфляжі. Але крій - рибацький чи мисливський. Не військовий. Ніяких розпізнавальних знаків на одязі не було. Для мене це був чистий одяг. Мені надали душ, шматок мила. І з того часу я ходив у тому одязі. Час від часу на мене приходили дивитись, як у цирк”, - каже Без’язиков.
“63-го” цікавив Без’язиков. Бойовик розпитував його про навчання в НАТО і розповідав, що хоче побудувати нову державу.
Без’язикова почали брати з собою в офіс, у якому вдень працювали ті, хто жив у будинку. Він описує, що мав весь час перебувати в кабінеті із “63-м”, а коли у того були якісь секретні справи, полковника зачиняли в якійсь кімнаті, потім забирали. Пересуватися самостійно було заборонено, навіть їсти мав ходити із “63-м”.
“На той час вони намагалися створити позитивні емоції з мого боку, що вони нічим таким не займаються, що хочуть відокремитися від України, яку називали “фашистським режимом”. Вони пояснювали, що збирають інформацію. Їм телефонували люди з усієї Донецької області і повідомляли, що де відбувається”, - каже розвідник.
Так було місяць-півтора. Без’язиков каже, що за цей час міг залікувати свої рани, приймав ліки. Іноді бачив “Хмурого” (Сергія Дубінського, полковника ГРУ Генерального штабу Збройних сил РФ, - LB.ua), якого “вважали найкращим”. Той розповідав, що мав великий військовий досвід у “гарячих” точках. Сам “Хмурий”, як там казали, був родом з Донецької області.
25 серпня 2015 року Без’язикову дали зв’язатися з сім’єю. У соцмережі Facebook полковник не зареєстрований, тож встановили зв’язок через сторінку його родички.
“Усі мої дзвінки відстежувались і прослуховувалися бойовиками. Доступ до мого листування і дзвінків їм було легко отримати. Я це розумів. Сеанси зв’язку були лише під контролем, у присутності бойовиків. Між сеансами зв’язку бойовики могли самі вести листування від мене, що й робили, у чому я переконався. Моя дружина сказала, що нібито я запропонував їй поїхати в Донецьк для зустрічі, переконатися, що добре почуваюсь. У наступному сеансі зв’язку я їй прямим текстом сказав, щоби вона за жодних обставин нікуди не їхала”, - розповів Без’язиков.
Ще на початку допиту він згадав, що розмов було більше, ніж у справі. “У багатьох випадках з того, що є у справі, я себе не впізнаю. Такого не говорив. Хоча є фрази, які я міг сказати”, - розказав він.
За словами полковника, відмовитися від того, що пропонують, означало наразитися на смертельну небезпеку:
“Був такий випадок, коли “63-й” при мені штрикнув ножем когось. Можливо, через мене. Якийсь місцевий. Зайвий раз грубянити, відмовлятися було дуже небезпечно для життя...
Усе це було під керівництвом “Хмурого”. Він залучав мене до своєї діяльності з якоюсь метою, або пропагандою на місцевому телебаченні, або ЗМІ. Можливо, якщо б у них щось пішло не так, було би зручно на мене перекласти відповідальність. Я почав помічати, що мене намагаються скомпрометувати. “Хмурий” та “63-й”. Мене водили всюди із собою та показували всім, кому можна показати: і представникам РФ, і місцевій владі”.
У вересні 2014 року до кабінету “Хмурого” завели ще одного українського полоненого - майора Руслана Косинського. Згодом звільненого. “Хмурий”, за словами Без’язикова, намагався схилити того до роботи на бойовиків. Без’язикова тримав поряд із собою, в кабінеті, нібито показуючи, що той вже так зробив.
“Це була провокація, щоби Косинський розповів при поверненні, що він мене бачив у “Хмурого”. Так і сталося - Косинський повернувся і розповів, що бачив мене там. Це елемент вербування, коли молодший бачить свого начальника… Пояснити ситуацію Косинському я не міг, це було смертельно небезпечно. Косинський відмовлявся. Я очима намагався показати, що той робить правильно”, - розповів підсудний.
На допиті полковник уточнив, чи була у нього зброя на момент вербування Руслана Косинського.
“Це вигадка. Не мав я ніякої зброї. Це була фраза “Хмурого”: “Іван Миколайович, бачите, добре себе почуває, у нього є вже пістолет Стєчкіна і скоро він отримає кинджал”. Косинський був у шоковому стані, у нього могло відкластися в пам'яті про зброю, а потім він думав, що так і було, як йому сказали”.
Це була не єдина компрометація, зі слів полковника. І так тривало до 2015 року.
На початку року “Хмурого” депортували і заборонили в’їзд у Донецьк, почалася війна за посаду керівника управління. Інтерес до Без’язикова втратили. Одне з локальних угрупувань вивезло його з мішком на голові в підвал, і знов почалася подорож з підвалу до підвалу. Під час одного такого нальоту угруповання бойовиків його вивезли до телевежі, і з серпня 2015 року утримували там. Потім знов відбулася чергова локальна “революція”, телевежу захопили нові бойовики, умови для Без’язикова були дуже поганими.
“Увесь цей період я не міг ані помитися, ані зуби почистити. Потім почали залучати до господарської роботи - картоплю чистити, сніг прибирати”, - каже полковник.
Один з охоронців пішов на контакт, і Без’язиков випросив у нього телефон, щоби зателенувати своїй 90-річній мамі. З другого дзвінка СБУ виявило його місцезнаходження. Процес обміну Без’язикова тривав півроку.
Після повернення на підконтрольну територію Без’язиков дізнався, що всі телефонні розмови його, зокрема з дружиною, прослуховувалися СБУ.
“Коли повернувся, дізнався, що вона з 2014 року все передає СБУ, що її курують і що були прямі вказівки співробітників СБУ, як себе поводити. Вони наполягали, щоби дружина спілкувалася, щоби не втратити зв'язок”, - додає він.
Після обміну Без’язикова одразу допитали в Краматорську. Допит тривав усю ніч. Також його допитували в СБУ Житомира. А потім полковник давав покази у справі МН17. “Я думав, що роблю це на користь Батьківщини. Ніякої ворожості не відчував”, - сказав він судді.
Після повернення та лікування Без’язиков пробував влаштуватися за професією, викладати у військовому інституті Житомира. Проте погодження від начальника штабу Віктора Муженка так і не отримав. Натомість одного дня до нього прийшли з обшуком.
Без’язиков усе ще думав, що це якась помилка, не чинив ніякого опору, і на пропозицію поїхати в Київ зголосився.
“Все було як у тумані. Не міг уявити, що зі мною відбудеться така історія. Більше ніяких допитів не було. Лише один раз у присутності полковника Ігоря Яновського я впізнав по фото “63-го”", - розповідає він про допит в Києві.
Через дружину Без’язиков отримав інформацію, що слідчі нібито хочуть почути від нього певні речі, і це нібито дасть змогу вийти з тюрми. Проте, що саме хочуть почути, - не уточнювали. Але це стосувалося розслідування МН17.
“Мені кажуть, ви не договорюєте. Ми ведемо це розслідування, нам потрібен свідок. Ви хочете співпрацювати із голландською стороною, ми домовимося про це. Я так розумію, голландці не дуже зацікавилися моєю інформацією, і після нового року мені інкримінували 111 статтю - держзраду”, - розповів на суді полковник.
“Я так думаю, що Ігор Яновський та прокурор Олег Пересада хотіли, щоби я підтвердив, що займав ту посаду, про яку йдеться в обвинувальному акті, був заступником “Хмурого”, що працював у розвідці “ДНР”. Натомість мало бути зменшення терміну, аж до умовного. Казали, що голландська сторона надасть програму із захисту свідків. Головне - скажіть, що були в розвідці “ДНР”", - додав він.
Обвинувачення: “зрадник”
Доказами вини Без’язикова обвинувачення головним чином вважає телефонні розмови в період утримання його в полоні бойовиками та свідчення інших полонених, які його бачили серед бойовиків (зокрема, Косинського) нібито у військовій формі РФ.
Логіка обвинувачення полягає у наступному: в Україні діє терористична організація “ДНР”, яка, в свою чергу, живе за певною ієрархією та вимагає чіткого виконання певних правил поведінки.
“Одним із основних завдань учасників терористичної організації “ДНР” є зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Вказана організація є стійким об’єднанням (...), у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки та здійснення терористичних актів, та в якому його структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників”, - йдеться в обвинувальному акті.
Також зазначається, що в Україні не війна, а збройний конфлікт, який не потребує спеціального стану.
“На час проведення АТО Україна перебуває у стані, що характеризується діями щодо вирішення національно-етнічних, релігійних та інших протиріч із застосуванням засобів збройного насильства, з яких держава не переходить в особливий стан, що визначається, як війна, і не вводить режим воєнного стану (...), а збройна боротьба не виходить за межі операційного напрямку (....), тобто перебуває у стані збройного конфлікту”, - йдеться в обвинувальному акті.
Але при цьому на території України діють терористичні групи, до складу яких входять співробітники ГРУ, котрі очолюють розвідку так званої “ДНР”:
“Так, встановлено, що громадянин РФ, полковник ГРУ ГШ ЗС РФ Особа 1, щодо якого здійснюється кримінальне провадження і який оголошений у розшук, на виконання наказу керівництва спецслужб РФ та спільного злочинного плану 7 липня 2014 року створив для нападів на підприємства, установи, організації та громадян України у складі терористичної організації “ДНР” угруповання терористичного характеру - так зване управління військової розвідки, скорочено - “Розвідувальне управління “ДНР”, яке очолив особисто”.
Бойовиками було захоплено ряд будівель, де, зокрема, перебував Без’язиков у полоні, про що він розказав на допиті в суді. Також у документі йдеться про те, що в угруповання входили як українці (так звані “ополченці”, як вони себе називають), так і колишні чи чинні кадрові співробітники спецслужб РФ.
Згідно з обвинувальним актом, було встановлено, що начальником “розвідувального центру”, який входив у “1-й аналітичний відділ розвідувального управління” так званої “ДНР”, була особа з позивним “63” - колишній донецький суддя Олег Шляпін, який перейшов на бік бойовиків у 2014 році.
Лише з цього моменту, з 10 сторінки в обвинувальному акті, починає згадуватися Без’язиков як військовий, який дав присягу народу України. А також як начальник розвідувального відділу штабу управління 8-го армійського корпусу, відряджений 19 липня 2014 року до н.п. Старогнатівка Донецької області для виконання завдань у рамках АТО, і який “достеменно знав про створення терористичної організації “ДНР”.
Зазначається, що виконуючи завдання начальника штабу сектору “Д”, він вирушив у Степанівку з метою саме “переговорів” (без додаткових завдань, про які потім розкаже Без’язиков на допиті) з представниками незаконних збройних формувань щодо можливого обміну полоненими. Того ж дня, згідно з обвинувальним актом, Без’язиков разом із колегами Валерієм Шмигельським та Євгеном Мандажи “потрапили в полон” терористів. Тобто все ж таки в полон, і тих терористів, які, як вище згадується, вимагають виконання певної поведінки, грабують, вбивають і так далі.
Отже, “після потрапляння в полон, нехтуючи своїми обов’язками військовослужбовця ЗСУ, всупереч присязі, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи, що внаслідок його дій буде завдано шкоду державній безпеці України у вигляді заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності країни, порушуючи статті КК України (...), перебуваючи на непідконтрольній українській владі території м. Донецька Донецької області (більш точне місце в ході досудового розслідування не встановлено) полковник Без’язиков І.М. прийняв пропозицію начальника угруповання 1-го відділу з аналітичної роботи розвідувального управління “ДНР”.
“Дядя Ваня” та “Луїз” - такими були позивні Без’язикова, коли він перебував у бойовиків, зазначає сторона обвинувачення.
“Для виконання своїх злочинних обов’язків (...) Без’язиков отримав військову форму російського зразка, особисту зброю - автоматичний пістолет Стєчкіна, автомобіль та особистого водія (...) а також службові кабінети в розташуванні штабу РУ “ДНР”(...)”.
Зазначається, що у підпорядкуванні Без’язикова було понад 10 осіб і що він підпорядковувався “63-му”, а також, начальнику управління “ДНР” з позивним “Хмурий”.
Без’язиков обвинувачується в тому, що “у період з 25 серпня 2014 по 27 травня 2015 року, перебуваючи на непідконтрольній українській владі території - у Донецьку, вул. Байдукова, б. 70-72, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер діяльності терористичної організації “ДНР”, брав активну участь в її діяльності, ставши членом вказаної організації та виконуючи на посаді так званого заступника начальника 1-го відділу з аналітичної роботи Розвідувального управління “ДНР” злочинні обов’язки зі збору розвідувальної інформації стосовно пересування сил та засобів українських військових підрозділів, задіяних у проведенні АТО на сході України, участі в підготовці та проведенні інформаційних операцій з метою дискредитації ЗСУ та керівництва держави Україна в цілому, а також виконанню інших вказівок керівництва РУ “ДНР”.
Йому інкримінують вчинення державної зради (ч. 1 ст. 111 КК України) та участь у діяльності терористичної організації (ст. 258 КК України).
На брифінгу після його арешту керівник апарату СБУ Олександр Ткачук заявив, що Без’язиков уже після повернення їздив до РФ для передачі інформації.
За словами самого Без’язикова, слідчі СБУ (обвинувальний акт підписаний слідчим головного слідчого управління СБУ Ігорем Будніком та прокурором ГПУ Олегом Пересадою, також Без’язиков згадує полковника Яновського) пропонували визнати себе винним за ст. 258-3 Кримінального кодексу ("створення терористичної організації") без доказів, і якщо він це не зробить, то йому пред’являть додаткове обвинувачення у 111 ст. ("державна зрада").
Обвинувачення в суді в день допиту Без’язикова представляв прокурор Михайло Тішин, який відмовився коментувати справу.
Звідки взялася справа та при чому тут МН17
Справ щодо Без’язикова було дві. У 2015-2016 роках СБУ розслідувало справу щодо викрадення полковника. Телефонні записи і листування, які слідчі презентували в обвинуваченні проти Без’язикова як докази, інформацію про гаджети, якими він користувався, надала його дружина Маргарита, котра була зацікавлена в поверненні чоловіка додому.
Згодом справу про зникнення полковника закрили за відсутністю ознак кримінального правопорушення. Сам Без’язиков, за інформацією його адвоката Віталія Титича, намагався після повернення дати якомога більше інформації, проте ним ніхто не цікавився.
Коли СБУ встановила зв’язок “розвідувального управління” так званої “ДНР”, його “співробітників” із процедурою переміщення БУКа, яким збили літак МН-17, вирішила допитати Без’язикова.
У його свідченнях не було інформації про саму катастрофу, чи підготовку до неї, чи участь осіб, але він упізнав керівника цього “розвідувального управління” - “Хмурого” і міг впізнати його по фото.
“Двох людей звідти (“розвідувального управління”, - LB.ua) ідентифікували завдяки показам Без’язикова”, - каже адвокат Без’язикова, Віталій Титич, нагадуючи, що полковника утримували в цьому “управлінні”.
“Йому пропонували надати покази, що він знає про фінансування так званого розвідувального управління “ДНР” з боку РФ”, - каже Титич.
На момент арешту Без’язикова йому висунули підозру у співпраці з терористами. Вже після того, як він відмовився давати неправдиву, як він вважає, інформацію, йому висунули ще одну підозру - у держзраді.
Свідки обвинувачення виявилися свідками захисту
Під час попередніх засідань на стадії допиту свідків стороні захисту відмовили у допиті всіх свідків, каже Титич. Єдиний допитаний свідок захисту - дружина Без’язикова.
Зі сторони обвинувачення був допитаний вищезгаданий Руслан Косинський.
“У них ключовий свідок - майор Руслан Косинський, якого нібито вербував Без’язиков. Обвинувачення базувалося на показах Косинського. Тричі його в суді допитали, і він спростував, що Без’язиков його схиляв до чогось”, - каже адвокат обвинуваченого Віталій Титич.
В основі обвинувачення лежать твердження, що під час допиту Косинського бойовиками Без’язиков схиляв того до співпраці з терористами.
Під час розслідування майор юстиції Валерій Шмигельський і капітан глибинної розвідки Євген Мандажи, які потрапили в полон разом з Без’язиковим, та інші військовослужбовці не підтвердили співпраці обвинуваченого з терористами.
Докази поведінки
“Ця справа - жах для громадянина України. Вони не викликали жодного нашого свідка. Протягом досудового розслідування, яке тривало кілька місяців, провели одну слідчу дію. Доказами у справі є набір записів. Чи клеєні ці записи, хто їх збирав, яким чином - незрозуміло, але в будь-якому разі на цих розмовах немає нічого, що було би предметом обвинувачення”, - каже адвокат Титич.
За версією прокурора Олега Пересади, Без’язиков - не військовополонений, і це нібито випливає з розшифрованих розмов.
"Він, згідно з ієрархією, займав не останню позицію в цій організації, даючи вказівки і доручення іншим членам терористичної організації", - прокоментував він.
“Багатьох наших військовополонених сьогодні судять за де-факто війну, яка регулюється міжнародним гуманітарним правом, третьою Женевською Конвенцією щодо військовополонених”, - розповів LB.ua інший адвокат Без'язикова, Олег Веремієнко,під час перерви в суді.
За його словами, в діях Без'язикова немає складу злочину. “Немає доказів того, що Без’язиков перейшов на бік ворога, немає. Все, що він робив, він робив під тиском. За відмову його могли вбити”, - зазначив адвокат.
“У теорії кримінального права є термін “докази поведінки”. Це коли людина здійснює певні дії, з яких можна зробити висновок щодо її намірів або припустити існування певних подій. Він (Без’язиков, - LB.ua) не передбачав можливості притягнення себе до кримінальної відповідальності. У Без’язикова це стосується в тому числі й епізоду його повернення в Україну. Він - досвідчений розвідник. Він розумів, що його можуть прослуховувати увесь час свого перебування там. Він розумів, що його компрометують, коли, як мавпочку, показують усім і водять за собою. Без’язиков, перебуваючи в полоні, вживав усіх можливих заходів, щоби повернутися додому, зрозумівши, що крім його сім'ї, ніхто не поспішає цього робити”, - додав Веремієнко.