Продаж квот
Виборчі комісії формуються з представників парламентських партій, які мають право на двох гарантованих членів. Депутатські групи, які є в парламенті, мають право на 1 члена в територіальній комісії, коли укладають договори з партіями.
На цих виборах група “За майбутнє” Ігоря Палиці домовилася про представництво в комісіях із партією “За майбутнє”, а група “Довіра” — із “Солідарністю жінок України”.
Загалом членів комісії має бути 18, а від п’яти фракцій і двох депутатських груп подавалось 12 кандидатів. Ба більше, парламентські партії разом з іншими мають право подати і по одній людині на жеребкування на решту 6 місць у кожній територіальній виборчій комісії.
На жеребкування подаються не лише справжні гравці, які хочуть отримати мандати, а й технічні партії. І оці технічні зазвичай подають на жеребкування абикого. Просто щоб зайняти місце.
Коли такі представники потрапляють до складу ТВК, то їх навіть не можуть видзвонити і знайти, щоб вони прийшли на засідання. Через це виникають проблеми з кворумом і починаються торги.
Якщо дрібна партія знаходить зацікавлену особу, є шанси продати свою квоту. Тобто велика партія, яка є реальним гравцем, платить гроші за квоту, і за документами малої партії заводяться потрібні їй члени комісій.
“Усе залежить від населеного пункту і ціни питання, і чи хтось хоче доформувати більшість у комісії. В Ірпені, наприклад, за квоту в ТВК могли просити від 5 тис. до 10 тис. доларів. Були й такі, що пропонували купити гамузом квоти по всій Київщині. Але я навіть не знаю, скільки це все коштувало б. А є регіони депресивні, що і за 500 доларів ніхто не візьме квоту. Або ближче до виборів дрібні партії демпінгують, бо нікому не змогли продати”, — розповідає Олексій Зіневич, який брав участь у виборах до Ірпінської міськради.
Те, що ринок квот існує, підтверджує і колишній народний депутат Павло Різаненко, який на останніх парламентських виборах балотувався на Київщині від “Голосу”:
“Голос” не брав участі у купівлі квот, але так чи інакше всі розуміють ціни на цьому ринку, бо ходять і пропонують же всім. Якщо дуже висока конкуренція, то може бути пару тисяч доларів за квоту в ОВК/ТВК. Чув випадки, коли ціну піднімали до 10 тис. доларів. Ну, це тоді, коли хтось фантазує собі, що, сформувавши більшість в ОВК/ТВК, зможе отримати результат як треба. Це хибне уявлення. Але більшість у ТВК дуже важлива, коли мова йде про перерахунок і його чистоту”.
Різаненко додає, що були випадки, коли ціну за квоту могли підняти до 15 тис. доларів. І ці суми можуть курсувати і на рівні місцевих виборів, куди депутати йдуть працювати безкоштовно, не отримуючи компенсації. Ті, хто платить такі кошти за квоти, однозначно захочуть отримати зиск — доступ до бюджету громади і таких ресурсів, як земля, ліс, заплава тощо.
Для розуміння, у документі, який наведено нижче, є квота голови в одній з ТВК Київщини. І її взяла Партія зелених України.
Ця партія не мала навіть кандидатів ані до облради Київщини, ані до якої-небудь райради, ані до міськрад. У Коцюбинській громаді, де квота Партії зелених виросла до голови, ця політична сила теж не кандидувалася.
Зате інші політичні сили, які йшли на рівень облради, райради, міськради і навіть селищної ОТГ, не те що голови — взагалі свого представника в цій ТВК не отримали за жеребкуванням.
Аналогічна ситуація була у цій же ТВК і з Європейською партією України Миколи Катеринчука. На всій Київщині вони подавалися до Фастівської ОТГ суто технічно і там програли. Загалом по всій Україні в партії було менш ніж 0,2% кандидатів. Відповідно, ця партія з точки зору здорового глузду мала б претендувати на квоти не в Бучанському районі, а там, де їй треба відстоювати свої голоси — у Фастові. А Партії зелених узагалі нічого робити в цій області на рівні міст, оскільки там у неї немає кандидатів.
Але ТВК формуються до реєстрації кандидатів.
Можна, звісно, зробити так, щоб у жеребкуванні мали брати участь ті партії, які вже представлені в облраді, райраді чи міськраді. Але на цих виборах факт залишається фактом — квоти в ТВК, до прикладу на Київщині, отримали партії, які до балотування на Київщині не мали жодного відношення.
Зокрема, це і “Рідне Закарпаття”, і “Рівне разом”. Загалом партій, які не кандидували в області на рівень міськрад і райрад і отримали при цьому квоти в ТВК, - 52. І ці партії, які не балотувалися, мають сумарно 125 членів ТВК зі 165.
“Рівне Разом” отримала 5 членів ТВК на Київщині, а “Рідне Закарпаття” — 4. Для розуміння, ті партії, які були близькі до подолання п’ятивідсоткового бар’єра в облраду, отримали по одному представнику. Хоча тут не можемо виключати і той фактор, що партії могли вчасно не подати своїх представників.
Але попри всі ці факти, боротьба з ринком продажу квот велася. З огляду на те, що у Виборчому кодексі не прописано, як обирають голову, заступника і секретаря, у ЦВК під час формування керівного складу надали перевагу парламентським партіям. Вони дійсно не зацікавлені у продажу квот. До прикладу, всі міські ТВК і районні ТВК Київщини мають представників голів від парламентських політичних сил. Але цього принципу, оскільки він не закріплений законом, не мають дотримуватися районні ТВК, коли формують ТВК у малих ОТГ, де може йтися про прибутки і продажі не просто квот, а квот голів комісій.
Але й під час розподілу керівного складу в ТВК районів і міст були свої нюанси. По суті, на Київщині з-поміж парламентських партій головно постраждав “Голос” і на кілька відсотків ЄС. А непропорційно багато квот отримала ОПЗЖ. Примітно, що Київщину в ЦВК курує представник ОПЗЖ Сергій Дубовик.
І тут варто зауважити, що на рівні області “Слуга народу”, ОПЗЖ і “Батьківщина”, у яких найкращі позиції в ТВК, уже сформували коаліцію.
Інші квоти йшли на жеребкування.
Ринок технічних партій дуже значний, з ним, як правило, не ведуть боротьбу, і застава їх не зупинила. По суті, в усіх містах Київщини кількість партій, які брали участь у виборах, порівняно з 2015 роком зросла.
Десь чверть із них є реальними партіями, які кандидують у низку рад, щоб перемогти. Решта — технічні проєкти, які використовують у тому числі для того, щоб торгувати квотами у виборчих комісіях.
Боротися з чорним ринком можна двома шляхами: якщо введуть автоматичні пристрої для зчитування бюлетенів і роль ДВК і ТВК стане більш формальною; якщо квоти непарламентських партій будуть розподіляти жеребкуванням між тими партіями, які виграли на попередніх виборах на рівні обласних, районних і міських рад. У парламенті ж є гарантована квота для парламентських партій. Такий принцип застосували б і на місцевих виборах.
Звісно, можуть бути випадки, коли партія віддає свої квоти іншому суб’єкту виборчого процесу без грошей. Просто тому, що в них є коаліційні домовленості. Але це швидше виняток, ніж правило.
Тіньові зарплати членам ТВК і ДВК
Витрати на виборчі комісії не обмежуються грішми, які треба заплатити за квоти. Офіційні кошти, які отримують члени ТВК і ДВК за свою каторжну роботу, просто смішні. Це кілька сотень гривень. Ось так розрахувалися офіційно з бюджету за роботу члена ТВК.
Цього не вистачить навіть на їжу і каву, яку член ТВК має придбати, щоб провести кілька ночей у ТВК. І ця сума — відверте знущання, бо навантаження на членів ДВК і ТВК, та ще й за нової, ускладненої виборчої системи, просто шалене.
В Ірпені членкиня ДВК Ольга Титенко загинула в ДТП. Її син, який теж був членом комісії, заснув за кермом від перевтоми. А члени ДВК отримують у рази менше, ніж члени ТВК. За ці кошти таксі не замовиш, щоб поїхати з дільниці.
За таких умов дуже важко мотивувати громадян іти працювати в ТВК чи ДВК. Саме тому виникає ще один тіньовий ринок оплати праці. І на ньому діють свої розцінки, бо волонтерити, ще й в умовах коронавірусу, більшість не готова.
“На рівні міста член ДВК отримував, як я знаю, в середньому 2–3 тис. гривень (за період виборів - прим. ЧЕСНО). Хтось платив у доларах і давав 100 доларів. Секретар і заступник у місті могли отримати 4–5 тис. гривень. А у ТВК уже ціни росли з 5 тис. до 10 тис. гривень. Особливо цінні і професійні люди на рівні ТВК могли отримати і до 15 тис. гривень. Але це одиниці”, — розповідає Зіневич.
Ринок ДВК, по суті, не так залежить від продажу квот. Тут все простіше. ТВК реєструє членів ДВК від кандидатів. Тому, хто хоче мати побільше своїх представників у дільничних комісіях, легше просто реєструвати техкандидатів на посаду голови і подавати кандидатів на жеребкування.
Члени комісій уже на першому засіданні можуть питати одне одного про гонорари, і так інформація про суми стає відомою.
“На цих виборах, як я чув, пропонували членам ДВК від 1,5 тис. до 3 тис. гривень. Дуже цінується фізична та психологічна витривалість, поєднані з певним досвідом, бо є випадки, коли будуть просто безсонними днями і ночами вимордовувати, щоб люди вже здались і підписали, що підсунуть. Бачив випадки, коли людина, до прикладу, не голова виборчої комісії, а вона, по суті, неформально керує процесом, бо в неї є і хист, і компетенції, і відповідний досвід, і психологічна стійкість”, — розповідає Різаненко.
Він додає, що для ТВК та ОВК, як правило, партії пропонують 10 тис. гривень. Якщо член виборчої комісії має хороший досвід, може отримати і 20–25 тис. гривень за місяць роботи. ОВК і ТВК, зі слів Різаненка, — це еліта виборчого процесу. Туди будь-кого не поставлять. Як правило, на ці місця заводять юристів. Якщо це голова чи секретар, то надбавки можуть бути на рівні 5–10 тис. Все це обговорюється між партіями і тими, хто йде в комісії.
Різаненко наголошує, що для членів комісії дуже важливо, чи з ними розрахуються, тому до нових партій ставляться дуже насторожено. Як правило, членство в комісіях не має нічого спільного з політичною ідеологією.
Дуже часто після виборів до Руху ЧЕСНО звертається низка членів ДВК і ТВК, яким обіцяли і не розрахувалися. І от нещодавно був мітинг під Київрадою. Так, у кандидата Пальчевського, який програв вибори в Київраду, вимагали кошти за роботу в комісіях.
Як держава може вплинути на ситуацію
Застави вже довели, що вони не спрацьовують як запобіжник. Кількість партій, які брали участь у виборах, зросла. І не лише загалом по Україні, а й у конкретному регіоні — на Київщині.
Гроші від застави могли б принаймні частково вирішити на цих виборах питання тіньового ринку зарплат членам виборчих комісій. Так, застави могли б на цих виборах стати джерелом реальних коштів для членів ОВК, ТВК і ДВК, щоб людям не платили символічні кількасот гривень. Члени комісії не переживали б, чи розрахуються з ними, і мали відчуття, що їм платять офіційно, а не готівкою.
І ці кошти можна було б спрямувати на оплату праці членів виборчих комісій. І ті, хто пішов волонтерити в комісії, поділяючи ідеологію партії, і ті, хто вирішив просто заробити, отримали б справедливу компенсацію офіційно з бюджету.
“Це, звісно, заощадило б партіям кошти і упрозорило розрахунок між партіями і членами комісій. І це було б справедливо, бо партії платять заставу, і вона б пішла на більш якісну організацію виборчого процесу”, — каже депутат Київської облради Роман Титикало (“Європейська солідарність”).
Але з огляду на те, що застави не є сталою величиною і залежать від кількості кандидатів та виборців, розміру мінімальної зарплати, держава не повинна розраховувати на суб’єктів виборчого процесу і має брати на себе відповідальність і за фінансування належного рівня оплати праці членів комісій, і за організацію другого туру в громадах, які цього потребують.
Щодо чорного ринку квот, то його не може регулювати застава. Тут дійсно можна ввести правило, що в жеребкуванні беруть участь лише ті партії, які перемагали на рівні облради, райрад і міськрад у конкретній області. Тоді не буде засилля “гастролерів”.