Туреччина: надзвичайно вдале ВТС
Стратегічний союз із Туреччиною намічався давно. Але розвитку суттєво заважав Вашингтон, із яким встигла посваритися Анкара. Втім, попри неприязнь президента Трампа до норовистого турецького візаві, Києву вдалися деякі кроки. Тут саме приклад, як військово-технічне співробітництво (ВТС) та нові технології прокладають шлях до великої політики. Зокрема, Україна закупила значну партію засобів захищеного зв’язку турецької компанії Aselsan, невелику кількість ударних турецьких безпілотників Bayraktar TB2, уклала угоду про створення спільного підприємства «Щит Чорного моря», на яке дозволить будувати на території України ударні безпілотники Bayraktar TB2 на 35% дешевше (вони коштують чимало: за шість розвідувально-ударних Bayraktar TB2 та три станції управління, а також керовані бомби для безпілотників у 2019 році довелося викласти 70 млн доларів).
Але перспективи цінніші: в межах роботи підприємства передбачена низка науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у галузі розвитку космічної техніки, високоточної зброї та оперативно-стратегічних розвідувально-ударних безпілотних авіаційних платформ. Зокрема, з’явилася інформація про розробку перспективного дрона Goksungur, наступного в лінійці ударних БПЛА за Akıncı. Тобто Україна може спільно із Туреччиною створити стратегічну зброю, яка разом із вітчизняними ракетами «Нептун» стане чинником стримування російської агресії.
У свою чергу, Київ ремонтує партію турецьких вертольотів, у вересні 2020 року здійснив поставки модернізованого ЗРК С-125, почав поставки протитанкових ракетних комплексів «Скіф» та двигунів для ударних безпілотників нового покоління Akinci. У кулуарах влади поговорюють, що Туреччина може зробити вибір на користь України й у питанні поставок двигунів для власних крилатих ракет – Збройні сили Туреччини у липні 2020 року спільно з місцевою компанією Roketsan провели успішне випробування протикорабельної крилатої ракети ATMACA дальністю 200 км.
До речі, згадана вище угода передбачає, що Туреччина надасть Україні близько 36 млн доларів на закупівлю турецької військової техніки та товарів подвійного призначення. Серед іншого, передбачається, що окрім вже згаданих спільного виробництва високоточних протитанкових засобів, ремонту і технічної підтримки вертольотів та поставки авіаційних двигунів, співпраця буде започаткована ще у галузі протидії безпілотним авіаційним комплексам, а також в сфері транспортної авіації і тренажерних комплексів.
Отже, навіть якщо брати лише військово-економічну складову, тут ситуація виглядає досить серйозно: Туреччина несподівано перетворилася на стратегічного партнера у галузі ВТС. Тільки близько 500 силових установок АІ-450Т для ударних безпілотників в період з 2021 до 2030 року – це понад 600 млн доларів. До речі, українським військовим варто було б уважно придивитися до того, які акценти у переозброєнні робить країна, що витрачає щорічно понад 7% ВВП на посилення армії.
Є й у портфелі перемовин й стратегічні військово-промислові проєкти. Хоча деякі із них суперечливі. Наприклад, українські військові хочуть будувати турецький корвет з низкою українських та західних агрегатів і озброєнням. Якщо ідею будівництва британських катерів ЦДАКР беззаперечно підтримує як крок термінового посилення ВМСУ, то корветна тема – предмет дискусії, пов’язаної і із залежністю від західних комплектуючих, і із ігноруванням близько півсотні українських підприємств.
Ще один великий проєкт може бути пов’язаний із створенням спільного літака. Кілька років тому Ердоган особисто оглянув Ан-158 та висловив неабияке задоволення, в тому числі, можливістю створення спільного літака під назвою Tank-158. Потім, коли після 2015 року на «Антонові» крутився калейдоскоп непрофесійних команд, цей проєкт було загублено разом із саудівським, азербайджанським, німецьким та британським. Нині ситуація змінилася у бік позитиву – із кадрами, і з менеджерською вертикаллю. То ж, з’явився оптимізм щодо виведення авіапрому із стану деградації.
Активна політика понад усе
Зміцнення українсько-турецької дружби – сильний політичний крок. Особливо, на тлі загострення турецько-російських відносин внаслідок збройного конфлікту між Азербайджаном та Вірменією. За Баку вступилася Анкара, що змусило Кремль до загострення риторики. Зокрема, 14 жовтня Глава МЗС Росії Сергій Лавров обережно заявив, що «Росія ніколи не говорила, що Туреччина – стратегічний союзник Москви, це дуже тісний партнер». І це – після важкої багаторічної облоги та, навіть, продажу зенітно-ракетних систем С-400. Турецько-азербайджанський напрям – це сумний для Кремля провал, яким варто скористатися. Так, Росія не воювала із Туреччиною понад сто років, але потенціал такої війни вже зондувався. Зокрема, на території Сирії в лютому 2020 року, а нині активне моделювання продовжується вже на фундаменті збройного конфлікту між Азербайджаном та Туреччиною. Результати – не на користь Росії, хоч за спиною в неї і є ядерний арсенал.
Які можуть бути політичні інтереси України?
По-перше, цілком можливо, що на якомусь етапі турецький лідер міг би відіграти роль посередника у перемовинах між Києвом та Москвою. Анкара має й свої інтереси щодо Криму, тож робота дипломатів у цьому напрямку виглядає перспективною та може виявитися достатньо результативною.
Другий аспект – не можна ігнорувати Азербайджан як політичного гравця. Якщо Путін розхитує увесь пострадянський простір та намагається тримати пульс на законсервованих (або роздмуханих) зонах конфліктів в Україні, Молдові, Грузії та Азербайджані, то саме час замислитися над відновленням антикремлівської дуги. Можливо, навіть, реанімацією проєкту ГУАМ (ГУУАМ), але у більш потужній, озброєній формі. Це той проєкт, в якому будуть зацікавлені і США, і Туреччина. І, звісно, Україна, якій вкрай потрібно думку про антипутінську коаліцію перевести у практичну площину. Тож Азербайджан зовсім невипадково виявився вписаним у список стратегічних партнерів у новій Стратегії національної безпеки України. До речі, до «серця» Баку також можна достукатися через потужне ВТС. Окрім поставок українських ракет до азербайджанських гелікоптерів та МіГів (до слова, саме Україна свого часу поставила Азербайджану 11 МіГ-29), бронетехніки й радарів свого часу може дочекатися справді надпотужний проєкт – передачі виробництва цій країні нових військово-транспортних літаків Ан-178. А там і від партнерства до союзництва – лише крок.