Назва Агентства на перший погляд насправді інтригує і начебто переконує громадськість у тому, що в нашій країні, все ж таки, створено незалежний орган, який в змозі протистояти корупції та поставити надійний заслон виводу державних коштів за кордон (а це за висновками аналітиків GLOBAL FINANCIAL INTEGRITY в середньому біля 10 – 11 мільярдів доларів США на рік). Забезпечити прозорість державних закупівель (особливо вугілля за формулою «Роттердам + Донбас») та приватизації відповідних підприємств і об’єктів, контроль за розподіленням комунальних субсидій, виплатою по безробіттю, оборудками з землею, які вже готуються, та багато чого іншого, системного і важливого для держави та конкретної людини.
Але все це, на жаль, мабуть, буде вже не у «цьому житті», так як в реаліях сьогодення НАЗК зайняте винятково паперово-бюрократичною боротьбою з «непідконтрольними» владі і олігархам політичними партіями, вишиковуванням в черги представників їхніх керівних органів для здачі відверто безглуздих та нездорово обтяжених щоквартальних та річних багатосторінкових звітів, на фоні яких дипломні проекти та дисертації в поважних ВУЗах виглядають дитячими забавками.
Після ретельного опрацювання цих фоліантів «суперфахівцями», які, до речі, отримують зовсім не дитячі зарплати, вишукавши нічим необґрунтовані «порушення», НАЗК спрямовує тепер вже безпосередньо керівників «звичайних» політичних партій до суду, де вони будуть притягнуті поки що до адміністративної відповідальності, а там не за горами і кримінальні провадження. Ось така сувора проза життя.
Правда, щось керівників парламентських партій, які й прийняли такий «революційний» закон про НАЗК, а може ще й брали участь у формуванні його особового складу винятково з фахівців «надвисокого» рівня – у вищезгаданих чергах та судових інстанціях не видно.
Для «тяжко працюючих» працівників НАЗК такі дрібні конституційні та організаційно-правові категорії як, презумпція невинуватості, мінімізація паперового документообігу, перехід на електронну звітність, не кажучи вже про неприпустимість втручання державних органів у діяльність політичних партій будь яким способом просто не існують. Керівники НАЗК в основному зайняті спілкуванням з закордонними інстанціями – НАТО, GRECO, ОБСЕ, БДІПЛ, IFES тощо, і ступати на нашу грішну землю, та ще й перейматися такими пересічними питаннями як слідування демократичним принципам в своїй роботі, не переслідувати, а сприяти громадянам в реалізації прав на політичну діяльність – у них не має бажання. А реальні проблеми – де представники «бідних» партій будуть брати всі ці комп’ютери, копіювальні апарати, папір, кошти на банківські довідки та поштові послуги – їх зовсім не хвилюють.
Цю нагальну проблему ми також у листопаді 2016 року підняли у своїх листах до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра України та безпосередньо до НАЗК, але на більш ніж конкретні питання до цих поважних інстанцій, а саме:
-
чи не є вищезгаданий Звіт, його форма, розміри, вимоги та періодичність подання прямим втручанням держави в діяльність політичних партій, в порушення статей 36, 15 та навіть 5-ої статті Конституції України?
-
чи не є основною метою цього Звіту припинення діяльності переважної більшості «неконтрольованих» політичних партій ?
-
чи зобов’язане політичне керівництво країни надавати рекомендації та методичну допомогу НАЗК, з метою усунення недоліків вимог Звіту для політичних партій, які явно межують зі здоровим глуздом?
Ми, на жаль, отримали нікчемні відписки. Одним словом, як казали відомі одеські гумористи радянської доби: «Мы им о насосах, а они нам о колесах».
Від самого НАЗК ми отримали аж два однакові, але достатньо злі, листи під різними номерами, в яких занотовано тези лекції про те, що, цитуємо: «Органи державної влади…, їх посадові особи зобов’язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Мабуть зміст та періодичність подання цього злощасного Звіту чітко прописані в законах та навіть Конституції. А може це все ж-таки самодіяльність НАЗК, яка підлягає не тільки політичній але й юридичній оцінці?
Таким чином, можемо констатувати як факт, що механізм знищення «зайвих» політичних партій в Україні вже запущено, час пішов. А де ж конкретні гарантії політичних прав громадян України? Як і ким вони забезпечені? Питання риторичне!