"А Сірьожа б'ється!"
У Верховній Раді — скандал! Побилися народні депутати Сергій Лещенко та Іван Мельничук. І не те щоб якийсь елемент скандальності чи сенсаційності містився в самому факті бійки в сесійній залі ВР — просто нардепа Лещенка за цим заняттям мало хто розраховував побачити.
Бо досі Сергій на публіці ніколи не виходив за межі амплуа слухняного відмінника з першої парти, який завжди все робить так, щоби його хвалили вчителі, а не однокласники. Поки хлопці з його класу собі на останній парті хиляли бюджет із горла та різалися в корупцію, Сірьожа вперто тягнув руку догори й раз по раз здавав хуліганів педагогам! Коли ж весь клас вирішив бойкотувати училку німецької, хто першим прибіг до посольства, щоби почути лагідне “Зер гут! Сірьожа маладєц!”? Та той же самий нардеп, який і до Пінчука на сніданок приїхав! Недарма в Раді навіть подейкують, що після кожного пленарного засідання якась довгаста бородата постать в окулярах таємно вручає Парубієві зошит із прізвищами всіх, хто під час голосувань курив у туалеті!
Тому не дивно, що пан Мельничук, прочитавши у фейсбуці чергову скаргу Лещенка на однокласників, пішов лупцювати Сірьожу, навіть не маючи над ним фізичної переваги. Бо відмінників-штрейкбрехерів завжди лупцюють, а особливо відмінників в окулярах! Єдине, що зіпсувало Мельничукові весь напрацьований системою загальної освіти шаблон, — що відмінник раптово дав здачі. Не побіг зарюмсаний із відірваним рукавом до посольства Німеччини, не написав скаргу в ПАРЄ й навіть не написав на “Українській правді” блог “Ти — бидло, Ваня!”.
Хто його зна — чи то квартира на Франка в 200 квадратів робить із людини мачо, чи то інтелігентний Сергій насправді після роботи знімає окуляри, вдягає капу та йде на темні вулиці Борщагівки вчити ази парламентаризму? Але Блокові Петра Порошенка варто серйозно замислитися над іншими способами підтримання фракційної дисципліни. Бо смикнути за косу Заліщук чи підкласти кнопку на крісло Найєму, схоже, тепер і то безпечніше.
Спочатку було слово. І слово це було “Nein!”
А от у заступника голови фракції БПП Олексія Гончаренка дещо інша історія. Над Льошею ще з часів Януковича нависло й досі ніяк не відпускає прокляття “вчительського синка”. Історія з учителями в Гончаренка геть інша, ніж у Лещенка, та й учителі були геть різні, але менше з тим: хлопець усе життя доводить однокласникам, що він не якийсь засланий козачок із ворожого табору, а нормальний паца. Який може й дорослим дядям нахамити, й навіть погане слово у вчительки на паркані написати, й при цьому заступником голови фракції БПП лишитися.
Ну хай би дитя гралося, звісно, але на свою біду примудрилося замість паркану обписати мур — і вибачатися перед учителями довелося людині з назви Гончаренкової політсили.
Тож якось дивно все вийшло. Ніби все Льоші вдалося, пошумів він огого як — усі побачили, що він не те що “нормальний паца”, а взагалі “чорт нарваний”! Але рано чи пізно захоплені однокласники помічають, що хуліганство, за яке б звичайного “нормального пацу” до директора покликали, а “чорта нарваного” зі школи вигнали, заступнику голови фракції БПП минається без жодних наслідків.
І тоді доводити, що ти не вчительський синок, а нормальний паца, знову доводиться з самого початку.
Людина-Шкіряк виходить на полювання
Щоразу, коли невідома рука викреслює з донбаської формули чергового обер-сепаратиста, найцікавіше спостерігати за двома речима. Перша — це стрімкий процес, у ході якого з неголеної мавпи з гранатометом неодмінно постає героїчний захисник поневоленого люду. Єдине, що поки неясно, — під якими найменуваннями все-таки терористів ОРДЛО буде увічнено у всеїдній російській топонімії? За реальними іменами (уліца Арсєна Павлова, площадь Міхаіла Толстих), за брендами (бульвар Гіві, дєрєвня Моторолово) — чи московити все-таки вирішать не дражнити Гаагу та сховають їх у братській могилі штибу якогось “проспекту Гєроєв Новоросії”?
Друге ж неймовірне видовище — це те, як винахідливо терористи шукають українців, винних у вбивстві їхнього ватажка, хоча й найтупіший із цих терористів до відчаю чітко розуміє, що по Донецьку, а тим паче біля кабінету Гіві, чужі з вогнеметом “Шмєль” не гуляють. "По косвенным доказательствам можно смело утверждать, что данная трагедия организована украинскими спецслужбами. Не исключаем причастность к данному теракту советника министра внутренних дел Украины Шкиряка", — повідомив у день вбивства замначальника “оперативного командування ДНР” Едуард Басурін.
Он воно як — Гіві вбив Зорян Шкіряк! Таке враження, що терористи надивилися в інеті фотожаб 2015 року й вирішили, що тут помилки бути не може: істота, яка вміє отак сідати жабкою, цілком здатна й проходити крізь стіни, прогризати терикони та стріляти зарядом реактивного вогнемета “Шмєль” просто з полум'яних очей! Невідворотний жах будь-якого сепара, позашлюбний син Кривавого Пастора й дизайнер Візитки Яроша! "Терористе-терористе! Непозбувна Людина-Шкіряк уже знайшла твою вулицю, вікно кабінета шукає!”
Утім, якщо терористи вважають, що померти від рук самого Шкіряка — це почесніша й гідніша смерть, ніж бути просто ліквідованим рідним ФСБ в рамках реалізації Мінських угод російською стороною, то можемо дозволити їм цю маленьку радість. Адже головний месидж смерті Гіві — “Русскій мір шкідливий для здоров'я!” — від деталей діагнозу не змінюється.
Будуймо сю стіну!
Відколи Дональд Трамп підписав указ про зведення стіни між Сполученими Штатами та Мексикою, надзавданням для будь-якого українського дотепника було стриматися й не ушкварити банального жарту про стінобудівний досвід екс-прем'єра Арсенія Яценюка. І от коли, попри всі невдалі спроби, вже навіть найсумніший та найсерйозніший слоупок таки віджартувався з цього приводу на фейсбуці, на сцені з'явився сам Арсеній Петрович — та особисто запропронував передати Трампові свій “у 30-40 разів дешевший та ефективніший проект”.
Багато хто побачив у словах Яценюка просто пекельну концентрацію сарказму — адже тією “Стіною” на кордоні з Московією Арсенія Петровича вже кілька років тролять не менше, ніж Порошенка липецькою фабрикою. Але насправді Яценюк тут щирий та цілком послідовний: розрекламувати стіну до рівня офлайнового мема, врочисто почати її будівництво й урешті тихенько прикрити цей проект століття — це ж саме те, що по суті й потрібно Штатам, аби й обличчя Трампу зберегти, і з Мексикою остаточно не розсваритися.
Тож усе вірно — проект і дешевший, і ефективніший. Реготати, щоправда, всі будуть. Але Трамп до того й так хлопець звиклий.
Гудбай, візо!
Олегові Ляшку анулювали десятирічну американську візу, видану в грудні минулого року. На це Ляшко відповів, що хай вони тією візою вдавляться, бо він востаннє був у тих Штатах аж 15 років тому, а відтак — “Гудбай, Америко! Побачимся, коли я буду президентом України”.
Здавалося б, навіщо Ляшкові та віза, якщо він до США й так їздити не збирався? Навіть не так — навіщо Ляшкові взагалі та віза, якщо в нього є дипломатичний паспорт, який він восени минулого року публічно обіцяв здати в МЗС, але, за словами самого МЗС, так і не здав?
Можна, звісно, припустити, що Ляшко через те й не здавав дипломатичний паспорт, що хто ту Америку зна з її візами. Але якщо вже так сталося й підозри справдилися — пане Олеже, може, просто візьмете свій збережений паспорт і спокійно злітаєте у США? Бо ставати президентом України заради того, щоб нарешті чкурнути за штатівський кордон, — це якесь зовсім потойбічне гусарство. Україн на таких туристів не напасешся...