Латинський вислів «сui prodest», або ж «шукай кому вигідно», спрацював в цій ситуації як найкраще. Одразу після такого голосування, Генеральний прокурор України висловив обурення. Мовляв, ВР провалила «правки, які удосконалюють процедуру заочного засудження, згідно європейських норм».
Що саме «удосконалював» цей законопроект та чому українські політики не захотіли за нього віддати свій дорогоцінний голос, спробую пояснити.
Правові наслідки
Передбачені у проекті зміни до розділу ХІ Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України виключають норму про те, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань, але не пізніше п’яти років з дня набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом, розпочаті кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Після закінчення дворічного строку такі справи у тримісячний строк передаються слідчим органів Державного бюро розслідувань.
Така норма має дуже важливі правові наслідки. Оскільки відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» цей закон набирає чинності з дня, коли Кабінет Міністрів України утворює Державне бюро розслідувань. Але не пізніше 1 березня 2016 року.
Постанову Уряду про утворення бюро прийняли 29 лютого 2016 року. однак, навіть те, що цей орган поки що не функціонує належним чином, не суттєво продовжує слідчі повноваження прокуратури, оскільки п’ятирічний строк, з дня набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом, закінчується 13 квітня 2017 року. Таким чином, після цієї дати усі кримінальні провадження, в яких закінчене досудове розслідування, так чи інакше необхідно передати до Державного бюро розслідувань.
Тому виключення цієї норми дозволятиме прокуратурі і надалі виконувати справді невластиву цьому органу, відповідно до всіх європейських норм, функцію досудового розслідування.
Повернення до СРСР?
Важливо розуміти, що запропоновані зміни пропонують також продовжити до півтора року максимальні строки досудового розслідування та строки тримання особи під вартою. І тут є дуже великі ризики.
Вочевидь, автори такої ідеї «забули», що вісімнадцятимісячний строк тримання під вартою передбачався у ст. 156 радянського Кримінально-процесуального кодексу 1960-го року!
У вказаній нормі також йшлось про те, що тримання під вартою може бути продовжено до 18-ти місяців в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини.
Практичне те саме пропонується передбачити і нормами законопроекту. Однак, в Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи («Про застосування тримання під вартою до суду, умови тримання під вартою і гарантії проти зловживання») чітко зазначено, що «ніякого максимального строку тримання під вартою Європейський суд з прав людини не визначає. Строки і менші, і трохи більші за рік визнаються сумнівними. Мають існувати особливі підстави, щоб виправдати довгий строк. Для більшості справ достатньо короткого строку, хоча навіть потреба у такому строку має бути переконливо доведена».
Таким чином, або Генеральний прокурор ознайомлений з якимось іншими європейськими нормами, або він розуміє їх по-своєму, однак встановлення вісімнадцятимісячного строку тримання особи під вартою може визнаватися як порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
яОкрім цього, як визначено у законопроекті, Генеральний прокурор має право продовжити строк досудового розслідування до вісімнадцяти місяців «внаслідок виняткової складності провадження та наявності виключних обставин».
До «виключних» обставин проектом закону пропонується зарахувати, зокрема, необхідність проведення значної кількості слідчих (розшукових) дій для отримання доказів, які необхідні для правильної правової кваліфікації кримінального правопорушення.
Поняття «значна кількість» кожний сприймає по-різному. Тому питання продовження строків досудового розслідування залежатиме виключно від того, як цей термін розумітиме Генеральний прокурор.
До того ж, продовження строків досудового розслідування, навіть без внесення запропонованих у проекті змін до Розділу ХІ Перехідних положень КПК України, дозволить слідчим органів прокуратури протягом певного періоду часу (після 13 квітня 2017 року) не передавити кримінальні провадження до Державного бюро розслідувань. Адже, відповідно до положень чинної редакції Перехідних положень КПК України, переданими мають бути закінчені досудові розслідування.
Перехідні положення – необхідність чи хитрощі?
Згідно із запропонованими правками пропонується продовжити ще на два роки особливий порядок застосування розділу 24-1 Кримінального процесуального кодексу України. Мова йде про «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень».
Відповідно до ст. 297-1 КПК України спеціальне (заочне) досудове розслідування здійснюється щодо підозрюваного, який переховується від органів слідства, суду та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук.
Натомість у п. 20-1 перехідних положень КПК України тимчасово (до 15 квітня 2017 року) встановлено, що таке спеціальне досудове розслідування може здійснюватися і в інших випадках.
Перше - якщо підозрюваний, який переховується від органів слідства, оголошений у міжнародний та/або міждержавний розшук.
Друге - якщо він понад шість місяців переховується від органів слідства і суду та/або стосовно якого є наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території або в районі проведення АТО.
Тобто, перехідні положення надають можливість здійснювати заочне досудове розслідування і заочний судовий розгляд щодо більшої кількості осіб. І саме такі правила пропонується продовжити ще на два роки.
Таке «хитрування» із датами наштовхує на єдиний висновок: слідчі органів прокуратури у відведені законом строки не провели належним чином досудове розслідування ані злочинів, пов’язаних із розстрілами людей на Майдані, ані злочинів щодо пограбування країни в часи Януковича, ані будь-яких інших резонансних справ, про які сьогодні так модно говорити.
Саме тому подібні законопроекти, які не мають нічого спільного з європейськими нормами, окрім заяв Генерального прокурора, є лише намаганням відтягнути строки передачі кримінальних проваджень з прокуратури до Державного бюро розслідувань. Вочевидь, причина такої «гри в патріотів» дуже проста - передавати нічого.