Так, саме «особливий статус», хоча він і захований за словами «особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Цей «особливий статус» прямо випливає з других мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року, де Президент Порошенко взяв на себе зобов’язання змінити українську Конституцію, що явно виходило за межі його повноважень.
Логіка мінського процесу, запропонована Путіним, передбачала спочатку внесення змін до Конституції України, потім – вибори на окупованих територіях (байдуже за яким законом), і після них – введення в дію закону, прийнятого Верховною Радою 16 вересня 2014 року, який прямо відтворює пункт 11 мінських домовленостей. Зі створенням загонів народної міліції з числа бойовиків, амністією всім учасникам подій на Донбасі, призначенням суддів, прокурорів і міліціонерів за погодженням із місцевою владою окупованих територій і зобов’язанням України все це фінансувати.
Насправді, зміни до Конституції, які мають закріпити «особливий статус» частини Донбасу, є лише елементом плану Путіна, який має на меті фрагментувати, дезінтегрувати і підпорядкувати собі українську державу.
Перше, що лежить на поверхні – ці зміни до Конституції продиктовані зовнішніми силами. Путіним з одного боку, і підкріплені військовими діями на Донбасі. І Меркель та Оландом – з другого, які зайняті внутрішніми проблемами Європейського Союзу і хочуть закрити українське питання за рахунок самої України. Вже цього одного пункту мало би бути досить для українського парламенту як репрезентанта суверенної волі народу, щоб навіть не брати до розгляду подібні зміни.
Друге. Мінські домовленості не мають статусу міжнародного правового документа і не трактують Україну як суб’єкта міжнародного права. З цієї точки зору вони є нікчемними, тому не мають жодної юридичної сили і зобов’язання, які на себе взяла там українська сторона, в тому числі – зобов’язання змінити свою Конституцію.
Третє. Імплементація цих домовленостей зробить російських бойовиків-терористів легітимними учасниками українського політичного процесу, а це неприпустимо як з точки зору українського закону, так і міжнародного права.
Якщо ці зміни до Конституції будуть прийняті, це однозначно перекваліфікує російську агресію на Донбасі у внутрішньо український громадянський конфлікт. Крім того, буде створено небезпечний прецедент, коли терор та вбивства українських громадян стають інструментом для досягнення агресором своєї мети. Це лише розпалить імперські апетити Путіна.
Четверте. Конституційне закріплення «особливого статусу» дасть час російським маріонеткам для побудови на Донбасі своїх квазі-держав і подальшого наступу на український суверенітет.
П’яте. Запровадження «особливого статусу» в Конституції, тобто «повернення» окупованих територій до складу України при збереженні відкритого кордону, означає запустити гангрену в тіло України, яка в кінцевому підсумку призведе до смерті нашої держави.
Конституційне закріплення «особливого статусу» зберігає за Кремлем стратегічну ініціативу в цьому процесі і однозначно залишає Україну в орбіті геополітичного впливу Росії (попри всі євроінтеграційні заяви українського керівництва).
Український парламент має відповідально зважити усі ці обставини і небезпеки та знайти в собі політичну волю відхилити запропоновані конституційні зміни як такі, що суперечать національним інтересам України.