17 грудня 2013 року в Москві Янукович та Путін підписали угоди, які дехто вже охрестив як «Переяслав – 2» або «другі Коломацькі статті». Янукович, якщо й збирався підписувати УА, все ж поступився Путіну, але не лише євроінтеграцією України, він поступився Україною. Причини для цього були різні. Тут не лише рішуча протидія московського "хана". Безумовно, багато вимог, які ставилися Європою не просто не влаштовувати президента, вони його відверто лякали.
Захід пропонує гроші в обмін на реформи, а це процес довгий, складний і часто просто невдячна справа. Це можливість важко працювати щоб змінитися, преобразитися. Натомість Януковича і адептів його режиму це не цікавить. Вони женуться зовсім за іншим. Росія ж реформ не вимагає, проте ставить інші вимоги. Дуже влучно висловився з цього приводу політолог Петро Олещук: «В усьому світі модернізуються, щоб більше заробляти. І тільки для Януковича модернізація – рід стихійного лиха, в якому одні витрати».
Весь цей час затягувався бюджетний процес, головний фінансовий документ вноситься до ВР за місяць до його закінчення. Як стверджують засідателі владних кабінетів, час затягували в очікуванні досягнення «протокольних домовленостей» з російською стороною. І от відразу після «мокрого підпису» Путіна «регіонали» готові галопом приймати Бюджет-2014. Що правда потім і самі відмовилися ухвалювати документ. Чи то не «допиляли», чи то не дочитали.
Що правда, потім, вже у новому 2014 році цей же бюджет було прийнято голосами 249 депутатів, що правда, цим голосуванням з явним порушенням регламенту не закінчилося. Несподівано комуніст Калєтнік, якого «регіонали» змусили виконувати брудну роботу, відпрацьовуючи «долю» КПУ поставив на голосування низку законів. Законів, які відразу охрестили диктаторськими. З юридичним оформленням та зміною фасаду диктатури видозмінилися і протести, які вилилися у вибух народного гніву.
Багато запитань накопичилося до Московських договорів 17 грудня, але ще більше хвилюють таємні протоколи, які на оцінку громадськості, безумовно, ніхто не надав. За інформацією «DT.UA», МЗС наводило останні штрихи в тексті уночі перед самим підписанням. Підписувати щось збиралися без оприлюднення умов. При цьому це «щось» готується до підписання і впровадження, а люди, які за цим муситимуть жити, уявлення не мають під чим цього розу поставить закарлючку той, хто й так уже по напідписував на роки вперед. І от надходить урочисте повідомлення про «братню допомогу» розміром 15$ млрд. та знижку на газ.
Проте, не слід забувати, що до цього Кремль поводив себе зовсім не по братському і не лише останні кілька місяців. Слід також пам’ятати аксіому: Росія завжди прагне співпрацювати лише там, де їй вигідно. Отож всі порвані на грудях «регіоналів» сорочки під час завивань відносно «безкорисливої братньої підтримки» мають такий же сенс як і звинувачення ЄвроМайдану в невиплаті пенсій.
Наївно вважати, що Путін кидає гроші в бездонну яму гнилої корупційної діжки лише взамін на не підписання УА та в якості підтримки Януковича на виборах 2015 як такого кандидата, який сприятиме зміцненню позицій російського впливу в Україні (не маючи вибору). Кремль цікавить дуже широкий спектр питань, в т.ч. щодо промислових об’єктів та галузей, які можна взяти під контроль. І мова про їх «здачу», безумовно, йшла.
Російський віце-прем’єр Дмитро Рогозін був серед тих спікерів, які невтомно наголошували на тому, що асоціація з ЄС для України – це «місце в безкінечній черзі» і «ніхто до ЄС Україну брати не збирається», а Україна буде «третьосортною європейською країною».
Це каже конкурент, яким Україна сотні років була для Росії і остання завжди робила все, щоб цього конкурента усунути. Так, зараз мова йде про усунення українських конкурентів з певних галузей та ринків шляхом отримання над ними контролю або їх фактичного знищення.
Далі більше. Саме зараз вимальовується загальна стратегія Москви, яка виявилася набагато більш глибокою та всеосяжною, починає складатися загальна картина, реальний масштаб загрози нашому суверенітету. Почали давати свої плоди зусилля Кремля, спрямовані на лобіювання власних інтересів в Україні. Квоти впливу у вертикалі влади, робота з високопосадовцями, кабальні договори, економічні війни, створення і діяльність різноманітних організацій, партій, пропаганда, інформаційна війна. Все ретельно та скрупульозно робилося протягом багатьох років.
Багатозначно прозвучав вислів Путіна: «Україна і Росія могли б краще взаємодіяти і на міжнародній арені, розширювати координацію позицій з актуальних глобальних проблем». Це м’який натяк на те, що Янукович будь-які зовнішньополітичні питання тепер мусить узгоджувати з кремлівським керівництвом, а Україна перестає бути самостійним суб’єктом міжнародної політики та на будь-який крок повинна буде отримувати санкцію з Москви. Скоріш за все, Київ ще й отримуватиме вказівки щодо участі в певних міжнародних процесах та своєї позиції в них. Все це в купі Янукович готовий «проковтнути». Головне для нього зараз – це збереження влади та продовження плекання клептократії в Україні, яку йому вдалося сформувати трансформувавши клептократію авторства Леоніда Кучми. Сюди ідеально вписуються «закони» 16 січня, які мали на меті остаточно закріпити і оформити нормативно недоторканість цього режиму та тих багатств, які він вже встиг накопичити і ще накопичить.
Звідси випливають критерії ціноутворення газу для України. Як це пов’язано? Як найкраще та ефективніше для Кремля. За інформацією «ДТ» коефіцієнт вартості українського газу буде розглядатися щоквартально. Якщо це закріплено офіційними угодами, то просто ідеальний легалізований засіб економічного тиску на Україну. Якщо ВФЯ і Ко будуть поводити себе «неправильно», то і цінова політика на наступний період буде відповідною. А щодо кабальних умов кредиту, то російський перший віце-прем’єр Ігор Шувалов заявив, що «Росія вимагатиме повернення позики коли забажає», підкресливши, що кредит оформлений із наданням Кремлю всіх юридичних підстав. Красномовним є факт, що це прозвучало у відповідь на питання «чи може Україна весною підписати договір про асоціацію з ЄС». Тобто, навіть не приховується, що все робиться для того, щоб була можливість шантажувати Україну і робитися це буде за першої ж можливості.
Додати сюди контроль над половиною державного боргу України, а ще порційність надання вже згаданого кредиту і Путін легко може блокувати будь-які рішення Києва, які хоч якимось чином його не влаштовують. Режим Януковича як наркоман опиниться не лише в ситуації, коли його можуть позбавити чергової «дози», але до того ще й почати вимагати повернути гроші, за спожите раніше. А «ломка», тим часом, буде посилюватися. Знову якось не по-братськи.
Стратегічною ціллю Путіна в проекції всіх цих «братніх допомог» є безумовно не лише поміщення самого Януковича в «карцер» політичної без альтернативності та безвиході, але і його наступника і наступника його наступника. Що правда, економічні наслідки для України буде ліквідовувати точно не Янукович чи його наступники. Це робитиме український народ і тут мова йде не лише про гроші.
Зовнішньополітичні перспективи України
Українці в силу своєї зростаючої пасіонарності стають реальною перепоною на шляху затягуванню України до МС чи інших утворень. Враховуючи ціну питання для Кремля, може бути знайдено іншу формулу, навіть без вступу України до будь-яких об’єднань, що матиме і свої переваги для Росії.
При цьому пропагандистська машина буде подавати загальну картину як таку, за якої Україна практично і так підкорена, акумулюючи з іншого боку в самих українців ще сильніше відторгнення цього утворення та обманюючи їх, мовляв, ніхто «Вас до МС не тягне». Це надає додаткові «відмазки» від допомоги режиму Януковича у вирішенні його фінансових проблем, мовляв, тепер «подачки» лише для членства.
Ніякої «нормалізації» стосунків, а точніше, відношення російської сторони очікувати не варто. Пропозицію спільно розслідувати інцидент 17 липня 2013 року в Азовському морі, коли загинули громадяни України, а один, що вижив ще довгий час поневірявся на чужині, російська сторона категорично відхилила. Також відкинули пропозицію вирішення питань реєстрації «Українського конгресу Росії». Це красномовні факти.
Чи і справді можна назвати «московські угоди» «Переяслав – 2» чи «Другі Коломацькі статті» стане ясно пізніше. Ситуація розвивається досить стрімко, тож відповідь довго себе чекати не змусить. Судячи з наведеного вище, в комплексі все, що за останні роки робилося в рамках міждержавних відносин буде мати далекосяжні наслідки для української держави та державності. І чекати чогось доброго для України не доводиться.
Чи й справді над Україною нависло «безхмарне небо» іспанського зразка 1936 року? Цілком можливо.
Відповідь на нього зараз можна пошукати на вулиці Грушевського в Києві. Ці події дехто подає як «громадянське протистояння». Проте, це неправильно. В Україні не спостерігається протистояння між громадянами. В Україні спостерігається протистояння громадян і узурпаторів, які «розмовляють» з народом силою кийків, газу, водометів та гумових куль. Поки що гумових.
Робота над помилками
Як завжди виникає питання – що робити? Питання «хто винен?» точно не виникає. Зробити треба дуже багато.
Щоб поставити країну на шлях реальних реформ, модернізації не на словах необхідно докласти фантастичних зусиль.
Як би ми до цього не ставилися, але у Віктора Януковича БУЛО достатньо сил і повноважень (як офіційних, так і не офіційних), щоб це зробити. Було до 16 січня 2014 року. І мова йде не лише про питання внутрішні, а й зовнішні. Він був у силах зробити все, щоб країна стала на ті рейки, на яких повинна стояти, і не лише стояти, а й невпинно рухатися. Парадоксально, але це стосується і відносин з олігархами, які в цих питаннях мають дуже вагоме слово, він свої можливості в цьому напрямку значно розширив.
Можна було знайти компроміс з українським суспільством, почати реформувати та оздоровлювати політичну та економічну системи, повернутися до європейського вектора, перекрити корупційні краники, зробити політику української влади українською та проукраїнською, відповідно до потреб держави, народу, кожного українця.
Якби він це зробив, то переплюнув би всіх державних діячів не тільки України. Але він цього не зробив би. По-перше, нема жодного бажання. По-друге, не вистачить сміливості та відповідальності. По-третє, як показали події останніх місяців, його страхи керують ним самим, чим вміло користуються засідателі кремлівських казематів. По-четверте, це просто не відповідає його суті, збоченій філософії крадія і вандала з кувалдою в руках біля підніжжя будь-якого здорового суспільства.
Слово вулиці
В усі стратегічні плани Кремля щодо України та плани Януковича щодо утримання в руках влади втрутилася сила, з якою намагалися не рахуватися. Як виявилося це неможливо. Втрутився розлючений народ, який вийшов на вулицю і вступив у герць з режимом, вгодованими силовиками, тендерними неякісними водометами, а також дурістю, сліпотою і глухотою влади. Вольова боротьба українців зараз порушує і плани Путіна, який намагається реалізувати власний сценарій відносно України.
В тому, що 19 січня для київських вулиць готувався сценарій, нема жодного сумніву, проте він з тріском провалився. Влада не змогла організувати провокації для легітимізації розгону Майдану. Деякі джерела в опозиційному таборі повідомляють, що готувався сценарій подібний до того, який був на Банковій 1 грудня, але у більшому масштабі і наслідком мав стати розгін Майдану.
«Фальстарт» зі зверненням парламенту Криму з вимогою заборонити діяльність «Свободи» дав останній перевагу і можливість зруйнувати очікування влади побачити її лідерів та активістів у відкритому наступі на Грушевського з відповідними закликами, результатом чого мала стати заборона діяльності партії з відповідними наслідками. Після 19 січня такі звернення мали ухвалити всі південні та східні обласні ради.
Отже, цього разу плани Банкової зазнали повного провалу. В купі із введенням США адресних санкцій та незадоволенням Кремля з приводу нездатності Януковича тримати ситуацію під контролем, останній змушений вдаватися до останніх аргументів. Працюватиме, як завжди, у своєму стилі – однією рукою пестити, іншою бити, в одній руці пряник, в іншій – кувалда. Пропозиція переговорів та стягування всіх наявних сил для придушення повстання, на яке народ має повне право.
Отже, чи зможе український народ вибратися з ведмежих обіймів та змінити хід історії? Чи встигне Українська держава вийти з піке? Події розвиваються стрімко. Скоро побачимо.