Село Порадівка, виборчий округ №94, наші дні. Морозно. Приміщення сільради не опалюється – гріємо ноги по черзі від малесенького тепловентилятора у куті величезної кімнати.
«Підіть погрійтеся, дитино! Жаль, що ви тут мерзнете, краще б до Глевахи поїхали - в нас завжди все проходить тихо-мирно, без порушень», - одна за одною запевняють мене члени комісії, добросердні жіночки пенсійного віку. В кабінеті сільського голови є стаціонарний конвектор, в кімнаті секретаря – великий обігрівач, але відійти туди під час голосування означає пропустити щось цікаве.
Усіх пригощають гарячим чаєм. Дівчата-спостерігачі відмовляються і мене попереджають: краще не пити. Туалет типу «сортир» знаходиться за межами сільради, метрах в двохстах – просто посеред поля стінками огороджені 2 діри у бетоні, навіть без дверей. Для мене – чистий сюр. Місцеві звикли - в селі взагалі немає каналізації.
Нескінченні холодні години, поки пара сотень виборців здійснить свою демократію. Члени комісії підміняють одна одну у залі для голосування, інші чаюють та гріються в кабінеті голови Сільради.
«Хворий, дурний – всі на вибори», - жартує член комісії Тетяна, спостерігаючи, як немічні бабці та середнього віку алкоголіки впораються з довжелезними бюлетенями у кабінках. Ситуативні колеги постійно сміються, розважаючи одна одну і всіх присутніх. Дивуються високій явці і докоряють безвідповідальністю тих, хто ігнорує вибори. Краєм вуха чую, що хтось з селян взявся підвозити бабусь, які складають 70% населення Порадівки. Роблю зауваження – це вочевидь порушення, але у відповідь чую, що своїм ходом майже ніхто не прийшов би, зважаючи на ожеледицю і великі відстані.
Близько обіду колега Віталій Селик, який працює на тому ж окрузі, повідомляє, що йому на своїй дільниці вдалося зупинити так звану «карусель» - одну з технологій купівлі голосів прямо на дільниці. На цей час в мене теж склалися чіткі підозри щодо «фаворита» виборчої гонки – провладного кандидата Руслана Бадаєва, який, за моїми спостереженнями, отримує надто багато голосів, як для революційної Київщини. У спробах вичислити порушників, які мали б передавати один одному порожні бюлетені, бігаю з виборцями по сходах - до входу і назад. В кінці з’ясовую: все набагато банальніше. Бадаєв заздалегідь попіклувався про результат перегонів за допомогою перевіреного і завжди результативного засобу комунікацій з найбіднішим електоратом - продуктових наборів.
На перевиборах 15 грудня у 94-му окрузі переміг самовисуванець Руслан Бадаєв, якого підтримала Партія Регіонів. Він набрав 58,3% голосів виборців. Найближчий конкурент Бадаєва Андрій Лозовой отримав результат 21,9% голосів.
— результати перевиборів
«І гречка була, і тушкованка, і молоко згущене. Просто по домівках розвозили», - нарікає Марія, одна з команди спостерігачів від Андрія Лозового, кандидата від Радикальної партії. Саме його кілька днів тому підтримала опозиція, що на 94-му окрузі лишилася свого кандидата Віктора Романюка. Той був знятий з реєстрації через суд, бо останнім часом не мешкає у країні. Втім, Лозового тут мало хто знає, як і Радикальну партію. А Бадаєв – відомий місцевий багатій, влаштовує концерти, щедро роздає гречку. Не дивно, що навіть у членів ДВК, які у приватних розмовах не приховували своїх симпатій до Майдану, рука не здригнулася поставити «галочку» напроти номера один у бюлетені.
«Якби ж то все було зі своїх коштів», - позіхає Марія. Так, вона, як і я, розуміє, що подачки з руки провладного кандидата робилися фактично з бюджету. Та селяни живуть за межею бідності, і в них свої пріоритети. «А чому не можливо взяти продукти, але проголосувати чесно, за гідного кандидата?», - задаю очевидне питання. – «Бо в них раптом совість просинається у день виборів», - Марія качає головою. Совість. Вона спрацьовує на знак подяки до тих, хто купив їх разовою подачкою, щоб зберегти звичний лад у країні – той самий, при якому у бюджеті ніколи немає грошей на жебрацькі пенсії та зарплати… Втім, коштів завжди достатньо на великі будинки, авто і розкішні подорожі для високопосадовців.
«А перед Україною совість не працює?» - задаю риторичне питання. Марія розуміє: старенькі мешканці Порадівки не думають аж так далеко. Майбутнє, реформи, зміна влади – взагалі не їх проблеми. Головне – прожити без голоду ще тиждень, місяць, рік.
«Дуже хочеться, щоб нарешті обрали хоча б когось – кого завгодно! Щоб не було більше отих виборів», - каже втомлена Анна з виборчої комісії, яка надала мені притулок у своїй хаті вночі, поки я чекала на свій трансфер. Дивимося 5-й канал, де всі розмови – про перевибори та Майдан. Анна захоплюється людьми, які вже четвертий тиждень мерзнуть за ідею. Ми з нею вже знаємо, що перевибори, яких так прагнуть революціонери, нічого не вирішать.
Так, наша сила у тому, що ми стоїмо довго і добровільно, чергуємо ночами і швидко збігаємося на штурм. Але їхня сила – і це, власне, продемонстрував так званий «антимайдан» і підтвердили перевибори – у тому, що величезна кількість людей готова співпрацювати зі «злочинною владою» (навіть щиро вважаючи її такою) за «подачки» або зі страху санкцій на роботі.
Святкування у сусідній кімнаті - щедрий стіл, де члени комісії, міліціонери і місцева влада разом радіють закінченню важкого дня. Головне, що кількість виданих та використаних бюлетенів збіглася. Попереду їх чекає чергова битва за бюджет села, і звичайне життя - аби не гірше. Ці люди, як більшість українців, на жаль, не чекають на зміну Системи – їм, що знаходяться на мінус першому рівні піраміди Маслоу, хочеться лише нормальних умов життя: їжі, теплого одягу та комфорту. Їх нехитру філософію розуміє Партія Регіонів, і в цьому вона сильніша за нерішучих, слабких опозиціонерів.
Ще одні вибори доводять неготовність країни до змін. Мрійники–інтелігенти на столичному Майдані вимагають неможливого. Янукович лишається спокійним і стабільним, як і його постійний електорат.