У вересні відбулися вибори до німецького бундестагу. Україна не може сьогодні перейняти виборчу систему держави, яка стала економічним та політичним лідером серед країн Європейського Союзу, але спробувати змоделювати суспільство взаємної довіри на наших теренах, використовуючи досвід інших, варто. Саме з таких утопій формуються концепції і стратегії, які з часом переростають у плани та дії. Та і морально легше орієнтуватись на позитивну мету формування довіри, а не запобігання зловживанням. У кінцевому варіанті ми отримуємо одне і те ж: повноцінну систему стримування та противаг під час виборів, яка випробувана в часі та легітимізована громадянами, а не купу латок на дірявий човен, які у нас гучно називаються реформуванням виборчого законодавства.
Секрет німецьких виборів простий: довіра до інститутів влади, позитивні практики, прості процедури та дієва правоохоронна система з невідворотним покаранням за злочин. А от виборча система досить незвична. Один із моїх колег на офіційній зустрічі заявив, що вже втретє в Німеччині і, здається, нарешті, зрозумів їх систему виборів. На що господар, який представляв державну інституцію, пожартував: «Приїдете вчетверте, то поясните і нам».
Парламентські будні
Секрет політики також у тому, що не кожна партія, чи її лідер, хоче бути монополістом на прийняття рішення, адже, згодом одноосібно нестиме весь вантаж політичної відповідальності за прорахунки чи незадоволення громадян. Чи можливо це в українських реаліях? Питання, скоріше, риторичне. Та інтрига навколо широкої коаліції в Німеччині залишатиметься до кінця, адже історія нині правлячої ХДС/ХСС, яка набрала рекордних за останні два десятки років 42 %, цікава. Канцлер Ангела Меркель має такий високий особистий рівень підтримки, що партіям, які входять до коаліції з нею, дістається весь народний гнів, а заслуги записуються на рахунок ХДС та «залізної фрау». Два останні парламентські скликання малі партії, які ризикнули, або тотально програвали на виборах, або ж втрачали значну кількість голосів.
Ставлення до народних депутатів у Німеччині дещо інше, порівняно з Україною. Вони не приймають присягу і формально є державними службовцями, а судовим рішенням можна не просто позбавити манданту обранця, а і розпустити парламент. Законодавчий орган землі Шлезвіг-Гольштайн розпущено за два роки після обрання через виявлені неточності у застосованій системі розподілу мандатів та оголошено нові вибори. Такий розвиток подій без струсу в суспільстві можливий лише за умови незалежного функціонування судової гілки влади.
Німецькі явки та паролі
Українців давно переконали, що всі європейці політично сонні нації, які неохоче ходять голосувати. І це міф. Історичний поріг явки в Німеччині досягав 90%, а 22 вересня на парламентські вибори прийшло майже 72 %.
Показники пов’язані як з рівнем громадянської активності виборців, так і з системою голосування, яка передбачає волевиявлення в день виборів та дочасне – поштою.
Насправді, Німеччина не є однією з найбільш передових практик в інструментарії голосування та не використовує, до прикладу, як Естонія, голосування через мережу Інтернет. Два офіційні аргументи не дають переступити цю межу німцям: загроза розголошення таємниці голосування через втручання в електронні системи ІТ-зловмисників та ненадійність результатів підрахунку, які, знову ж таки, завдяки кібератакам можуть бути скореговані. Історія з втручанням у роботу серверів на президентських виборах 2004 року в Україні тому найкраща ілюстрація.
Поштове ж голосування розпочинається за 5-6 тижнів до загальнонаціонального волевиявлення. Виборець отримує бюлетень та два конверти з формою заяви у місцевих адміністраціях та йде з документами додому. Заповнений бюлетень потрібно покласти до блакитного конверту, який разом із заявою про те, що громадянин проголосував самостійно вкладають у рожевий конверт. Звичайним листом документи відправляють до тих самих місцевих адміністрацій. Інфографічні матеріали, які пояснюють виборцям, як скористатись системою дочасного голосування поштою, після дистанційного волевиявлення пропонують сідати до телевізора та слідкувати за політичними і новинними програмами. Тобто, жодних планів «Б» чи годин «Ч». Така форма голосування користується довірою громадян і не викликає заперечень у опозиції.
Складнощі перекладу: виборча система по-німецьки
У Німеччині 299 одномандатних округів і кожен виборець має по 2 голоси. Мінімальна кількість членів парламенту 598, але за рахунок системи вирівнювання пропорцій та нарахування додаткових мандатів, новий бундестаг матиме 630 депутатів. Якби пройшло не 4 партії після виборів 22 вересня, а більше дрібних, то кількість депутатомісць могла б розростись і до 650-675. До слова, в Німеччині також можливе самовисування на рівні округів, але практика показує, що позапартійні кандидати не мають жодних шансів.
В єдиному бюлетені пропонується поставити хрестик навпроти кандидата-мажоритарника та партії. Партії розташовуються в порядку від більшої до меншої, що пройшли до законодавчого органу за результатами минулих виборів, а решта – в алфавітному порядку після них. Кандидати-мажоритарники навпроти партій за такою ж логікою. Якщо партія не висунула кандидата в одному з 229 округів, то місце навпроти залишається пустим.
Діє також 5% прохідний бар’єр для пропорційної частини виборчої системи та аналогічний ценз у вигляді 3-х округів для мажоритарників. На відміну від української змішаної, а точніше, паралельної виборчої системи, в якій дві рівних половини парламенту обирається за різними системами, німецька – взаємозв’язана. Тож, якщо партія, яка висунула кандидатів по пропорційній частині набере 3 мандати в округах, то, за умови низького результату по списку, отримає додаткові мандати у відсотковій пропорції до загальної кількості депутатів бундестагу. Якщо ж навпаки, подолає 5% бар’єр, але не візьме перемогу в 3-х округах, то отримає лише ту частину мандатів, яка припадає до цієї пропорції.
Мажоритарні мандати ще називають прямими, чи гарантованими, а от «спис очникам» можна поспівчувати. Якщо партія набирає 30 мандатів в округах та відсоток, який, припустимо, забезпечить теж 30 мандатів по списку, то жоден кандидат, який балотувався за пропорційною частиною, не стане депутатом. Тож, партія зацікавлена брати якомога більше за пропорційною частиною, щоб перекрити різницю. Досить часто в агітаційних матеріалах сказано: віддайте другий голос (за список) нам, а перший – нашим друзям. Тож, тепер зрозуміло, чому!
Скарги та плюралізм
Скарги подаються до парламентського комітету з перевірки результатів виборів, в якому працює 9 депутатів, протягом 2-х місяців після дня голосування. Чиновники відверто говорять, що така система запобігає блокуванню організації виборів та підведенню їх підсумків з боку «професійних скаржників». Втім, за результатами минулої кампанії на більш ніж 60 мільйонів виборців було подано лише 160 скарг. Також громадяни можуть звертатись до Федерального конституційного суду, який має право виносити рішення і з політичних питань, наприклад, способу застосування виборчої системи та методу розподілу мандатів. Останнє рішення виносилось у 2012 році і після нього було внесено зміни до розподілу компенсаційних мандатів.
Що цікаво, німці чітко відмежовують адміністративні порушення та кримінальні. Відповідно, перші розглядають виборчі комісії (одна федеральна, 16 земельних та 229 окружних), а кримінальні – прокуратура. Федеральна комісія працює на громадських засадах, а до її складу входять представники парламентських партій, державні службовці та суддя. Такий формат задовольняє всіх і забезпечує пропорцію між професіоналами та політиками.
У наших реаліях скарга в комісіях нижче рівня ЦВК розглядається людьми, що не мають достатніх вмінь та навичок. Крім того, в світлі виборів 2012 року, жоден плюралізм не забезпечено через навалу технічних партій, які і брали монополію в ОВК. А в результаті, правоохоронна система та комісії відповідного рівня орієнтовані на відфутболювання проблеми порушень та перекладання розгляду справи по суті зі здорової голови на хвору.
Німецькі пряники
Всі партії зацікавлені перемагати, але не тільки через політичні, а й фінансові наслідки. Кожен голос німецького громадянина коштує 75 євроцентів, а перші 4 мільйони 85. Ці кошти виплачуються щорічно і партіям, які проходять до парламенту, і тим, хто набрав хоча б 2 % за списками. Такі перспективи мобілізують політичні структури до прямої комунікації з виборцями та максимальної їх мобілізації.
Крім того, 38 євроцентів додається з федерального бюджету до кожного євро, зібраного у вигляді пожертв із простих громадян. Але, зважаючи на походження цих ресурсів, партії щорічно здають реальні звіти та проходять незалежні аудити щодо надходжень та витрат. У результаті, кожен отримує по заслугам. Ті ж, хто забуває згадати про якісь суми від жертводавців, штрафується у сумі подвоєній від не згаданої у звіті. Така система фінансування і мотивує, і мобілізує.
Але раціональність німецьких партій та організаторів виборів вражає і на побутовому рівні. Так, на вечірках у штабах пропонують купувати наїдки, а прибирають всю агітацію з вулиці ті, хто її розміщував. Якщо ж партії не потурбувались про очищення парканів та стовпів від портретів і агіток, то це зробить муніципальна служба. Втім, остання потім виставить рахунок та штраф партійним структурам, які відшкодують людино-години, витрачені на прибирання.
Замість висновків
Велику політику роблять великі люди. Вибори є лише інструментом для мирного переходу влади з одних рук до інших. Застосування методів, принципів та засобів організації виборчого процесу повинно корегуватися з історичним етапом розвитку держави в цілому. Ми зобов’язані адаптувати всі найкращі світові практики в український процес. Втім, надметою є система стримування та противаг, позитивні історичні практики організації демократичних виборів, самопожертва політичних еліт. Тільки це допоможе Україні стати державою суспільної довіри, в якій вибори будуть легітимними та демократичними, навіть, якщо виборчий кодекс написано на 30 аркушах.