Менше тижня тому я провів акцію протесту у Полтаві. На 10 ранку біля мерії зібралося вдвічі більше громадян ніж учора у Києві. За кілька годин ми повалили режим мисцевої ПР, їх мер тікав коридорами Ради переодягнений у рядового міліції. Ми перемогли: старі нізькі тарифи повернули. Так само активно пройшли попередні мітинги. За місяць нам вдалося на третину знизити ціни на проїзд, повернути громаді міста гарячу воду, почати низку гучних антикорупційних розслідувань, зупинити мільйонні розкрадання бюджету.
Порівнюючи черговий провал "столичного повстання" і успішну серію комунальних революцій у духовній столиці України - Полтаві, можна сказати наступне. Саме через політичну корупцію Київ позбавлений институту природного лідерства. Столичні політичі еліти банально "вкричалися" київський громаді. Серед них практично немає яскравих лідерів, тим більше політикив здатних взяти відповідальність за місто і провести тут реформи. Їхня робота з киянами - скоріше довісок до іншої партійної, штабної діяльності. По-справжньому, практично ніхто не любив і не любить Київ. Навіть "київські спецпроекти", що фінансуються "папакарлами Банкової" та розробляються і реалізуються недолугими піарниками, схожі на полювання за "ключем від квартири де гроші лежать", а не на кампанії омріяного горожанами звільнення Києва від біло-блакитних загарбників.
Мені дуже приємно бачити молодих політиків у лавах Свободи та УДАРу, часом у БЮТі. Саме молодих політиків, а не нові обличчя. Тобто лідерів здатних захищати, продукувати, піднімати людей, бути креативними та глибокими. Київ та кияни виснажені мертвою статичною чергою у міських організаціях партій. Зробити кар"єру у столичній партії практично не можливо. Причина тому - боротьба за місце у списку до омріяної Київради. Метастази політичної корупції поширюються вглиб України. Вже сьогодні почалася, жорстка та шкідлива для нації боротьба за крісла у місцевих радах та мерські кабінети. За цих умов - молода кров це ліки для партій. Зміни не почнуться з полей та степів Украіни, кияни зобов"язані вистрелити по режиму масовими протестами та розвіяти міф про безвідповідальність та шкідліву аполітичність киян.
Що робити? По-перше, необхідно негайно поновити діяльність столичних рухів та об"єднань. Пропоную всім депутатам від опозіції щомісяця перераховувати половину своєї зарплати на гранди для громадських організацій спочатку столиці. Вигоди для демократичного громадянського суспільства очевидні: через рік столичні майдани перестануть бути проплаченими і смишними від нечисельності. Я це роблю вже рік, фінансуючи Народну антикорупційну армію та Рух простих людей і маю результати. Друге, триєдиним вольовим рішенням провести глибокі кадрові реформи у столичних миських організаціях партій. Третє, замість дефілювання політикив на лІтніх показах в рамках акцій на зразок "Вставай, Україна!" слід попрацювати з киянами та закликати встати саме їх.
І четверте, головне. Треба отримати відповідь на найважливіше питання української політики: чи не бояться наші політики не кумедних словесних перепалок у Шустера, а ближнього бою з режимом, чи готові, заради свого народу до "вигнання та переслідування", "сісти", "померти"? Чи готові до "ранку після революції" і наступної відповідальності? Нагадаю, революціонера Робесп"єра банально стратили ще учорашні політичні шанувальники?