Тому що Лебедєв – це ключ до президентських виборів 2015 року. Не вірите? Тоді читайте далі.
Отже, Павло Лебедєв обрався до Верховної Ради у 224 виборчому окрузі, м. Севастополь. Але невдовзі неочікувано для всіх він отримав крісло міністра оборони (подейкують, у межах «сімейної» квоти Януковичів). 11 січня Верховна Рада розглядала питання сумісників і з другої спроби «відпустила» на міністерські хліба Ігоря Прасолова, призначеного міністром економічного розвитку та торгівлі. А от Лебедєва – ні. Виникає питання: чому? Повірити у те, що у більшості випадково забракло голосів – рівноцінно тому, щоб повірити у особисте голосування усіх її депутатів.
Все дуже просто. Прасолов обирався за партійним списком, і його перехід до виконавчої влади дозволяє автоматично призначити на звільнене депутатське крісло наступного за списком «регіонала».
А от Лебедєв йшов по мажоритарному округу. І не те щоб Партія регіонів боялася перевиборів у Севастополі – зрештою, вона досить переконливо продемонструвала свою здатність вирішувати проблеми в округах, тим більше – в настільки вірнопідданих округах. І хто б не висувався на перевиборах у ВО №224 у Севастополі – він знову переможе, якщо йтиме під прапором Партії регіонів, другої державної мови і справедливо покараних папєрєдніків.
Але Лебедєв залишився сумісником саме тому, що складання ним повноважень означатиме перевибори. А тоді неминуче виникне запитання: а як же перевибори у інших п’яти округах, на яких ЦВК так і не спромоглася встановити переможців?
Головним аргументом за відновлення змішаної пропорційно-мажоритарної системи виборів була теза про те, що виборцям потрібні власні представники у парламенті, які будуть захищати локальні інтереси конкретного району. У цьому випадку не буде перебільшенням стверджувати, що права виборців тих п’яти проблемних округів порушуються вже майже три місяці. Щонайменше, у порівнянні з виборцями інших мажоритарних округів.
Тобто виникне принципова невідповідність: на окрузі Лебедєва перевибори відбудуться, згідно з законом, через 60 днів після призначення Центрвиборчкомом (який зобов’язаний зробити це після складання Лебедєвим депутатських повноважень) – а на інших округах вже кілька місяців не можуть розібратися хоча б у тому, хто повинен призначати перевибори.
Власне, 9 січня лідер Партії регіонів Олександр Єфремов підтвердив, що одвічні питання «кто виноват?» і «что делать?» цілком стосуються і перевиборів. За його словами, ПР звернулася до Конституційного суду з проханням роз’яснити, який саме державний орган – ЦВК чи ВР – має призначати дату повторного голосування.
Ця правова колізія пояснюється тим, що ані у виборчому законодавстві (яким керується ЦВК), ані у Конституції (де є перелік повноважень ВР) не передбачено жодної можливості призначення перевиборів у випадку неспроможності встановити результати волевиявлення громадян.
Тому будь-яке рішення ЦВК чи ВР з цього приводу буде за визначенням протизаконним, а отже Конституційний суд буде зобов’язаний його скасувати.
Таким чином виходить замкнене коло: щоб призначити перевибори, Конституційний суд має вирішити, який саме орган влади має ухвалити неконституційне рішення, яке потім може (і повинно!) бути скасоване тим же КС.
Ця ситуація – з усіх точок зору влаштовує владу. По-перше, на усіх проблемних округах вона програла навіть за умови кількох опозиційних кандидатів і, з високою вірогідністю, програє знову, якщо кандидат буде єдиним. А так воно і буде – принаймні, якщо вірити заяві Миколи Томенка про існування відповідних домовленостей між «Батьківщиною», «Ударом» і «Свободою».
По-друге, у влади і без того є сформована парламентська більшість. Нехай вона нестійка, але зайвих п’ять голосів легше докупити серед позафракційних, аніж витрачатися на перевибори з непевним результатом. Тому влада зацікавлена лише в тому, щоб ці п’ять мандатів хоча б не дісталися опозиції.
Саме тому існують усі підстави припустити, що КС просто відмовиться розглядати звернення Партії регіонів, про яке говорив Єфремов. А у випадку, якщо ЦВК чи ВР візьме відповідальність за призначення повторних виборів на себе – КС його скасує. Якщо таке диво з боку ручного Центрвиборчкому та підконтрольного Банковій парламенту взагалі можливе.
Виникає нове питання: а чи потрібні перевибори опозиції? Видається, що теж ні. На можливість опозиційного тріо впливати на рішення парламенту це не вплине, зате означатиме нові витрати на агітаційну активність. А якщо перевибори таки відбудуться – зникне чудова можливість для таврування злочинної влади.
Саме тому обидві сторони конфлікту залишилися практично байдужими до того, що новий міністр оборони Павло Лебедєв так і не склав депутатських повноважень.
Однак опозиція забуває про те, ці парламентські вибори для Віктора Януковича – лише трамплін перед доленосним 2015-м. І усі успішні комбінації, які довели (чи ще доведуть) свою ефективність у цій м’ясорубці – обов’язково будуть задіяні на майбутніх президентських виборах.
І тому для опозиції немає нині важливішої справи, ніж складання Лебедєвим депутатських повноважень та призначення перевиборів. На жаль, мало хто це розуміє.