Це перші хвилини нашого з Олегом Чунисом коментаря матчу Німеччина-Португалія для сліпих.
Олег і Григорій сидять у секторі 15А Львів-Арени і слухають у навушниках наш коментар. Олег у футболці збірної Німеччини і має на щоці намальований німецький прапор, Григорій просто прийшов на цікаву гру. У перерві матчу Григорій говорить, що все чути добре, і добре, що багато деталей, кольорів і прізвищ. «Пропоную своєму провіднику вдягнути навушник, щоб краще розуміти, що відбувається на полі», - жартує він.
У вас може виникнути запитання: навіщо сліпим людям, таким, як Олег чи Георгій, бути на стадіоні? Чи не краще їм тихо собі сидіти вдома і слухати теле- або радіотрансляцію? Їм ніхто не заважає і вони нікому не заважають. Менше клопотів для всіх і дешевше.
Ні, так не краще. Коли бачиш на стадіоні сліпих людей, людей на візках та інших людей з обмеженими можливостями, якось зовсім інакше сприймаєш гру. Розумієш, що футбол – це не тільки «штанги, голи, офсайди», а й можливість для когось не сидіти на самоті біля телевізора чи радіоприймача, та відправитись на стадіон і стати частиною дійства. До того ж, як інакше Олегові підтримати збірну Німеччини? Невже сидячи вдома?
Коментування для сліпих в Україні відбувається вперше (у світі вперше це відбулося 4 роки тому на Чемпіонаті Європи в Австрії та Швейцарії).
На кожному зі стадіонів, на яких грають матчі Євро, приблизно по 30 місць для сліпих. На сидіннях є спеціальні приймачі з навушниками. Сигнал іде від антени, яка висить прямо над коментаторськими місцями. Трансляції також передається по радіохвилям (Київ – 97.2, Донецьк – 97.2, Харків – 88.5, Львів – 88.2).
Найбільшим гріхом у коментуванні для незрячих є фраза «як ми бачимо…». Цю фразу під час класичних телевізійних репортажів можна почути з десяток разів. Напевно, саме тому вона по-зрадницьки висить на язику під час репортажів для сліпих.
До речі, казати «репортаж» не зовсім правильно. Організатори проекту з CAFE (Centre for Access to Football in Europe) Мартін Цвішенбергер і Грегор Валтль називають це «аудіо-описовим коментарем», адже говорити потрібно не тільки про події на полі, але і на трибунах. А червона краватка або розстібнутий верхній ґудзик сорочки головного тренера настільки ж важлива деталь, як і гостра подача з флангу.
Словом, якщо побачите на стадіонах Донецька, Києва, Львова чи Харкова людину у навушниках і з дивним пристроєм в руках – не думайте, що це якийсь дивак прийшов на стадіон послухати музику.