Кім Чен Ір отримав владу від батька і передав сину. Він був комуністичним принцом і помер комуністичним королем. Громадяни його країни мільйонами помирали від злиднів та голоду, коли він укріпляв армію і жив у розкоші, про яку ходять легенди. Саме заради його влади та цієї розкоші Північна Корея проголосила політику опору на власні сили. У 90-их його країна пережила голодомор: близько 2 мільйонів людей за три роки померло від голоду. Це – десята частина населення країни. У той же час, сам Кім Чен Ір став відомим серед торговців міцними напоями тим, що був найбільшим індивідуальним покупцем коньяку «Hennessi». Він закупив «Hennessi XO» на 650 тисяч доларів США. Кім Чен Ір любив поїсти, йому готували виписані з Італії кухарі. «Улюблений батько» (а це офіційний титул Кім Чен Іра) любив сашимі, яке умів готувати з живої риби лише один японський кухар. З екзотичних країн привозили для нього печінку синьої акули та м'ясо левів. «Сонце соціалізму» (це ще один офіційний титул Кім Чен Іра) дуже любив жінок, він запрошував іноземних танцівниць, наказував їм на банкетах танцювати оголеними.
У Гавела було зовсім інше життя. Він народився в одній з найбагатших сімей Праги і його возили на приватному автомобілі ще в дитинстві – тоді це було справжньою розкішшю. Але Гавел виріс і сформувався як письменник та драматург, для якого свобода стала головною цінністю. У своєму есе «Сила безсилих» він писав, що активна меншість в авторитарному суспільстві повинна опиратися.
Я спілкувався з Гавелом лише один раз, уже після його відставки на форумі у польській Криниці. З одним з моїх польських знайомих він скромно зайшов у невеличку цукерню цього курортного містечка весь змоклий від дощу – зігрітися і випити щось тепле. У його постаті, манері розмовляти ніколи не було жодного пафосу. І говорити з ним було просто, можливо ще й тому, що я відчував себе з ним громадянином однієї Європи. Адже колись давно мій прадід і його предки таки жили в цій єдиній країні – Австро-Угорщині... У 1977 він був одним з тих, хто підписав «Хартію-77» – першу у комуністичному світі декларацію на захист прав людини. Слово, яким він назвав соціалістичні країни Східної Європи – «Абсурдистан», на жаль, сьогодні ми можемо віднести до себе. Гавел ніколи не вважав себе батьком народу і його не обманював. Його сухий гротескний гумор проявився навіть у промові після обрання президента, коли він сказав чехам, що вони звикли до обману, звикли до розповідей про великі здобутки металургів та високі врожаї, а він ніколи їм такого говорити не буде. Гавел відмовився від багатства заради мистецтва, свободи і правди. Хоча його друзі і досі розказують, що навіть у найгірші часи у його помешканні завжди була «західна чистота» і невідомо звідки взяте дороге імпортне мило.
Це деталі про двох людей, поміж долями яких ми можемо побачити долю власної країни. У нас є все: і чесні колишні дисиденти, які підписують звернення проти корупції та порушення прав людини, і сучасні політв'язні, і сотні гектарів Межигір'я зі страусами та кенгуру за високими парканами. Ми винайшли наш власний український «Абсурдистан», який не може в силу абсурдності приєднатися ані до Європи, ані до Росії.
Учора хтось у Фейсбуці написав, що немає в Україні власних Гавелів. Такі люди, звичайно, є. Але ми самі, українці, повинні підтримати їх сьогодні, самі змінити власну країну і запропонувати їм очолити будівництво країни нової. Саме так відбувалося у Чехії, Польщі та інших країнах, які вже не «Абсурдистан».