Відтак в.о. став спікер парламенту (у польській традиції – маршал сейму) Мацей Ратай. Через чотири роки внаслідок так званого «Травневого путчу» президент Станіслав Войцеховський подав у відставку. І знову в.о., до обрання Ігнатія Мосціцького, став маршалок Ратай. Уродженець Львівщини і випускник Львівського університету двічі наближався до найвищої посади, але повноцінним главою держави так і не став, а в 1940 році був розстріляний нацистами.
10 квітня поточного року, після авіакатастрофи, третім в.о. президента Речі Посполитої став маршал сейму Броніслав Коморовський, який за двадцять років кар’єри пройшов всі потрібні сходинки у великій політиці, щоб невдовзі зняти приставку «в.о.».
Вибори
Дата дострокових президентських виборів буде оголошена не пізніше 24 квітня. А самі вибори, за Конституцією Польщі, відбудуться рівно через два місяці після цього. Трагедія, що сталася з президентом Лєхом Качинським, лише пришвидшила проведення запланованих на осінь виборів. Можна сказати, що виборча кампанія вже йшла – той самий Коморовський ще в березні був офіційно висунутий кандидатом на посаду президента.
Фото: Reporter/UPG
Якби ця стаття писалася ще кілька тижнів тому, все було б зрозуміло. Визначилася трійка основних кандидатів – Броніслав Коморовський від ліберально-центристської «Громадянської платформи», Лєх Качинський від правої партії «Право і Справедливість» і Єжи Шмайдзінський – від об’єднаної соціал-демократичної лівиці (він теж загинув у тому злощасному ТУ-154).
Після катастрофи під Смоленськом ситуація обнулилася. Це буде інша, ніж очікувалося, кампанія: швидша і, як сподіваються у Польщі, менш емоційна. Кандидати №2 і №3 не живуть, і політики, які підуть на вибори замість них, навряд чи зможуть скласти конкуренцію Коморовському. За одним винятком: якщо на вибори замість брата Лєха не піде його близнюк Ярослав – екс-прем’єр-міністр і нинішній лідер правлячої партії. Про можливість цього вже, звісно, неофіційно, без посилань на джерела, пишуть у пресі.
Фото: EPA/UPG
Польський таблоїд Fakt на початку тижня оприлюднив дані соціологічного опитування компанії TNS OBOP, згідно якого у другому турі дострокових виборів Коморовський може отримати 55% голосів, а Ярослав Качинський – 32%. За день до загибелі Лєха Качинського ця сама соціологічна фірма представила цифри, які давали маршалку перевагу над президентом 33% проти 20-ти…
Політики перервали мовчанку, пов’язану з трауром. Відразу двоє кандидатів у президенти – Людвік Дорн від парламентської партії «Польща Плюс» і Томаш Наленч від «Соціал-демократичної Польщі» – оголосили про небажання брати участь у виборах і закликали до єдності – відповідно у правому та лівому таборах.
Втім, це зараз вже не має великого значення. Щодо можливості й доречності висування Ярослава Качинського звучать різні думки – від «має продовжити справу брата» до «цього не можна робити, бо вийде спекуляція на трагедії». Всі чекають, що скаже Ярослав Качинський. Йому та мамі Ядвізі нині найважче – припускаю, що їм і приймати рішення, а партія та громадськість мають визнати його, яким би воно не було.
Станом на сьогодні ні в кого немає сумнівів, що найвірогіднішим кандидатом на перемогу є маршал сейму Коморовський. Тим більше що в березні цього року він уже виграв партійні первинні вибори (праймеріз) у «Громадянській платформі». Він набрав 68,5% голосів однопартійців. Другий за популярністю претендент отримав в два рази менше. Як із пихою пише Коморовський у себе на сайті, «виграв голосування по всій країні, а також у всіх вікових групах… і навіть у Куявсько-Поморському воєводстві – вітчизні мого конкурента (чинного міністра закордонних справ – «Лівий берег») Радослава Сікорського».
Фото: EPA/UPG
Справу полегшує і той факт, що найпопулярніший польський політик – прем’єр-міністр Дональд Туск – вирішив не брати участь у виборах, далі працювати в уряді, водночас очолюючи «Громадянську платформу». Отже, тандем Туск–Коморовський має всі шанси на перемогу.
Коморовський
Броніслав Марія Коморовський народився в 1952 році в маленькому містечку Оборни́ки-Шльо́нські неподалік Вроцлава. Його батько, професор-африканіст, дипломат, поет, вояк Армії Крайової та створеного на території СРСР Войска Польського мав графський титул і належав до одного з чільних шляхетських родів – Корчак. Будучи, таким чином, спорідненим як із бельгійським королівським домом, так і з Єжи Володийовським (який став прообразом героя трилогії Генріка Сенкевича) та легендарним генералом Тадеушем Бур-Коморовським, керівником АК у 1943–1944 рр. Рід походить із північної Литви, історичного краю, який має назву Аукшайтія.
В комуністичній ПНР родині жилося несолодко. В автобіографії Коморовський пише, що дитинство провів у злиднях, родина жила в бараку, в однокімнатній квартирці, сусідами були «люди з так званого суспільного дна». Робить з цього висновок – «Зазнав правдивої бідності, пізнав правдиве життя».
В юності був активним харцером (скаутом), ходив у походи – піші та на байдарках. Зрештою, так і познайомився з майбутньою дружиною Анною, яка народила йому п’ятьох дітей. Виховувався в атмосфері польськості, поваги до традицій і католицизму. Завжди громадсько-активний – від шкільного самоуправління до студентського наукового руху.
В 1968 році ліцеїстом брав участь у антикомуністичних маніфестаціях – пише, що на власній шкірі пізнав «конструкцію та можливості міліційної палиці». В 1971-му його вперше заарештували, але після «профілактики» відпустили.
Навчався на історичному факультеті Варшавського університету. Водночас жив активним життям у підпіллі – був друкарем самвидаву, брав участь в акціях допомоги родинам розстріляних робітників, співпрацював з однією з найсильніших організацій – Комітетом захисту робітників. Разом з іншим нині відомим політиком з «ПіС» Антоном Мацієревичем редагував підпільний місячник Glos.
У 1980 році був засуджений до одного місяця ув’язнення як організатор демонстрації, активіст «Руху захисту прав людини та громадянина», котрий, майже як українці з Гельсінкського руху, вимагав поважати Конституцію та міжнародні гуманітарні акти. Згодом, під час введеного генералом Ярузельським військового стану, Коморовський був інтернований, але ненадовго. Польський комуністичний режим був не таким кровожерливим, як радянський – звідси й невеликі терміни. Незважаючи на репресії, працював у структурах профспілки «Солідарність», заснував самвидавний журнал «АВС» (розшифровується як «Адріатика–Балтія–Чорноморія», тобто в ньому йшлося про східноєвропейські справи), викладав історію в монастирі неподалік Варшави.
У 1989-му, коли демократичні сили почали брати владу в свої руки, ввійшов у керівництво товариства «Wspólnota Polska», яке допомагало полякам за межами батьківщини, очолював Фундацію допомоги польським бібліотекам та правління Євроатлантичного товариства. Відтак переходить на державну службу вже вільної Польщі.
Фото: EPA/UPG
З 1991 року працює в сеймі – шість скликань поспіль – від Акції Виборчої «Солідарність», Унії Свободи та «Громадянської платформи». Працював в уряді – зокрема, міністром національної оборони. Обирався віце-маршалом, а з 2007-го – маршалом сейму. До речі, в останньому випадку його конкурентом був кандидат від «ПіС» Кшиштоф Путра, який загинув у злощасному літаку під Смоленськом.
Погляди Броніслава Коморовського виразно національні, правоконсервативні, але без русо- та українофобії, як у деяких його колег. Проте, рік тому, під час різкої полеміки з путінською Росією, котра не хотіла визнати вину Сталіна та комуністичного СРСР у розв’язуванні Другої Світової війни, висловлювався дуже різко: «Росія не може розібратися із власною історією… Це виглядає так, якби німці хотіли б захищати – на щастя, цього не роблять – нацистське минуле».
Фото: EPA/UPG
Він не раз виступав за підтримку прагнень України за часів президента Ющенка вступити в НАТО або максимально зблизитися з ним, називав таку політику «мудрою». Перебуваючи в Києві, якось обмовився, що за завданням польського уряду МЗС Польщі здійснює «політичну атаку» на Брюссель з вимогою врахувати позицію України. Українській владі він адресував побажання йти крок за кроком у визначеному напрямку, «не розраховуючи відразу на повний успіх».
Як і інші політики з партії Туска, він прагматик і прихильник польсько-російського зближення. Навіть розуміючи критику, яка неодмінно лунатиме з правого табору, він погодився приїхати до Москви, щоб стати почесним гостем «параду на честь 65-річниці перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні». Цікаво, чи московська преса нагадає в.о. президента Польщі його тезу – «на Росію треба гарчати, бо інший тон Кремль сприймає як ознаку слабкості»?