Бумеранг

Якась фантасмагорія!

У квітні 2005-го голову Донецької облради Бориса Колесникова запроторили в СІЗО і обіцяли 5 років тюрми. Але вже за два роки президент нагородив Колесникова орденом «За заслуги» ІІ ступеню. А у 2009 році сам Колесников, який вже засудив Бориса Пенчука за лжесвідчення проти нього, сподівається на покарання «пройдисвіта і популіста», польового командира Майдану Луценка.

Можна, звичайно, сказати, що «революція пожирає своїх дітей». Але прикол саме у тому, що жодних революцій і не було. Майдан був, люди були, були й надії і гасла. А революції як такої – не було…

У 2006 році головний міліціонер Луценко з’ясовував, як 4 гектари Ужгородського лісового господарства стали власністю мами Шуфрича, а потім і самого Нестора Івановича. Далі – ще більше. Накопали, що фірма Шуфрича взяла в оренду 30 тисяч гектарів землі – у заповідниках Воловецького, Ужгородського та Свалявського районів. Так повідомляло МВС того року. Міністр Луценко навіть їздив на Закарпаття встромляти табличку «Землі Шуфрича», а опісля, як землі повернули громаді, змінив табличку на «Землі не Шуфрича» і знову світився героєм у теленовинах.

Але вже наступного 2007-го, коли уряд став «біло-блакитним», «помаранчевий» екс-міністр пережив семигодинний обшук на власній квартирі. Шукали «ізраїльський паспорт». Шуфрич тоді був на коні – міністром МНС і світився у теленовинах як герой, що рятує навіть котиків.

У 2008 році Шуфрич побив свого друга екс-міністра, соціаліста і підозрюваного у корупційних діях підслідного Рудьковського. Це були чисто чоловічі розбори, пояснював Нестор у телевізорі. Але бійку Луценка у Франкфурті Шуфрич визнав вже як дії проти держави Україна. І саме Шуфрич очолює слідчу комісію ВР по з’ясуванню пригод міністра внутрішніх справ Луценка у німецькому аеропорту.

Цікаво, що одночасно депутати створили дві комісії по Луценку: одною керує «бютівець» Забзалюк, а іншою – «регіонал» Шуфрич. Крім того, у Верховній Раді раніше було створено комісію щодо розслідування зловживань у МВС під головуванням «регіонала» Василя Джиги. Того самого заступника міністра, який вилетів з крісла під натиском акції «Україна без Кучми». Тоді Міністерство як могло прикривало вбивство Ґонгадзе, а під стінами стояли маси протестувальників на чолі з опозиціонером Юрієм Луценком.

«Ви захотіли абсурду – будь-ласка! Маємо тепер три слідчі комісії», – сповістив голова Верховної Ради, якого соціаліст Луценко ще у 2001 році називав підбурювачем вбивства Ґонгадзе…

Де ж пояснення усього цього абсурду, який триває роками? Ефект революційного маятника? А можливо – революційний бумеранг, який може повернутися і боляче вдарити по голові того, хто його запустив?