Банкрутство ПрАТ «АвтоКрАЗ» не вигідне нікому. Це підприємство створює колісну базу для сучасної української військової техніки – від радарів і комплексів розвідки до ракет. Нині ж низка замовників, зокрема і виробник берегових ракетних комплексів «Нептун», вимушені переходити на колісну базу чеських автомобілів «Татра». Що не тільки значно дорожче, а сприймається негативно на психологічному рівні – «маючи своє, спрямовуємо чималі кошти іноземному виробнику». Показово, що США підставили тут партнерське плече – трирічним замовленням українських автомобілів, що може стати вагомим кроком у справі порятунку заводу.
Що ж до ПАТ «Мотор Січ», ситуація ще складніша. Про те, що може втратити Україна, розмов було чимало. Це двигуни для згаданих дивізіонів берегового комплексу крилатих ракет наземного базування РК-360МЦ «Нептун», яких Україні вже найближчим часом знадобиться аж п’ять. А в майбутньому, не виключено, замовлення збільшиться з появою корабельної та повітряної версії цієї ракети, та й із забезпеченням Сухопутних військ ЗСУ. Це також і двигуни для розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів (БАК), наприклад, тих самих «лучівських» «Сокіл-300». Не менш вагомим є забезпечення двигунами літаків Антонова та гелікоптерів Мі-8 і Мі-24 під час їхнього ремонту і модернізації. Нарешті, це програма створення виробництва національного вертольота.
Гвинтокрила тематика в системі оборонно-промислових координат
Згідно з сучасним баченням повітряно-наземного бою, армійський вертоліт має бути автономною багатоцільовою машиною з підвищеними ударними можливостями, тривалістю і дальністю польоту та бойовою живучістю. Він повинен завдавати ударів по наземних цілях і вести повітряний бій у будь-який час доби, у будь-якому географічному районі і в будь-яких метеоумовах. Потужні країни приділяють надзвичайну увагу гвинтокрилим машинам у своїх арміях, у тому числі в питаннях організації виробництв.
Частка США у світовому ринку військових вертольотів становить 62%, Росія посідає друге місце – 29%. Це згідно з даними довідника Military Helicopters («Військові вертольоти»), який нещодавно випустила британська видавнича група Shephard Media. Ба більше, днями з’явилося повідомлення, що новітній ударний вертоліт РФ Мі-28НМ зможе керувати роєм безпілотників. Звісно, довіряти технологічно виснаженій Росії не варто, але напрямки її зусиль кажуть самі за себе.
Слід визнати, що парк гвинтокрилих машин ЗСУ давно й безнадійно застарів. При цьому в Україні ніколи не було власного виробництва бойових вертольотів. Хоча потужна ремонтна вертолітна база та можливості встановлення нових вузлів і агрегатів, проведення елементів модернізації та встановлення нових двигунів працювали аж на добру сотню країн. Тому не дивно, що опанування виробництва вертольотів було давньою мрією українців. Особливо якщо додати, що саме український авіаконструктор Ігор Сікорський створив перший у світі гелікоптер.
Про перші успіхи та реалістичні наміри в цій царині заговорили 2011 року. Зокрема, в аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень зазначалося, що розробку вертольота заплановано завершити у 2011 році: «Він буде випускатись на Вінницькому авіаційному заводі в декількох версіях, зокрема: пасажирський, медичний, патрульний, пошуково‑рятувальний та інші». Звісно, ключовим гравцем вертольотобудування справедливо визначався «Мотор Січ».
На жаль, війна суттєво вплинула на попередні плани, бо ПАТ «Мотор Січ» з війною втратило дві третини ринку своєї продукції. Якби у владі дотримувалися державницької позиції, то, напевно, активізували б програму розвитку національного вертольотобудування. Але замість цього МВС закупило 55 французьких гелікоптерів. Фахівці підрахували, що це близько 700 млн доларів – власне кошти, які могли б суттєво пожвавити процес створення українського вертольота. Сказати, що це стало ударом по «Мотор Січі» – нічого не сказати. Багато хто пов’язує французький контракт із рішенням щодо продажу контрольного пакету акцій громадянину Китаю та власнику збанкрутілих компаній пану Ван Дзіну.
До речі, держава зацікавилася ПАТ «Мотор Січ» і програмою вертолітного виробництва 2019 року. Так, держконцерн «Укроборонпром» заявив про готовність увійти до складу учасників національної коопераційної програми зі створення української бойової вертолітної техніки та озброєння на базі ПАТ «Мотор Січ». «Запорізьке підприємство розробило програму створення українських бойових вертольотів. Переконаний, що в тісній кооперації з підприємствами авіаційного кластеру концерну, а також з іншими оборонними приватними підприємствами можна досягти якісного результату та створити надійну бойову машину», – заявив тоді гендиректор «Укроборонпрому» Павло Букін.
Нині є певний результат розпочатої програми. Більшість робіт виконується у шістдесят другому вертолітному цеху – відокремленому підрозділі АТ «Мотор Січ» з назвою «Вертольоти Мотор Січ». У ньому за останні роки для Збройних сил з вертольотів Мі-8 перетворили на Мі-8МСБ та Мі-8МСБ-В 37 машин, але з боку Міністерства оборони є тенденція до збільшення замовлень. Зокрема, відомо, що за кілька останніх років цей цех збільшив чисельність персоналу зі 100 до 290 осіб.
Тернистим шляхом до власного виробництва
Поява високої делегації зі столиці на ПАТ «Мотор Січ» 18 травня була не випадковою. Андрій Таран привіз до Запоріжжя наказ про прийняття на постачання Збройних сил України металевих лопатей несучого гвинта для вертольотів типу Мі-24. Випробування лопатей для Мі-24 розпочалися наприкінці 2020 року, одночасно почали випробовувати й композитні лопаті для гелікоптерів Мі-8. Звісно, візит на ПАТ «Мотор Січ» було присвячено не тільки і не стільки лопатям. Скоріше це був сигнал про готовність держави брати більшу участь і відповідальність у житті підприємства. Можливо, й прямий натяк на майбутню націоналізацію, хоча про це на заводі багатозначно мовчать.
Серед іншого глава оборонного відомства повідомив, що в інтересах Міністерства оборони України ПАТ «Мотор Січ» виконує контрактів за державним оборонним замовленням на понад 1,5 млрд гривень. Тож рівень інтересу оборонного відомства до підприємства суттєво зріс. До речі, зі свого боку Олег Уруський поінформував, що загалом заплановано запустити в серійне виробництво близько 60 комплектів лопатей на рік, а у 2021 році оборонне відомство має отримати щонайменше 10 комплектів на Мі-24. Тобто окреслив приблизні темпи модернізації парку бойових вертольотів Мі-24. Президент Зеленський визначив як завдання для ЗСУ підняти у 2021 році у повітря щонайменше чотири ланки, тобто 16 бойових гелікоптерів Мі-24, які наразі прикуті до землі через вичерпання ресурсу лопатей несучого гвинта.
«Освоєння технологій та розроблення металевих лопатей несучого гвинта вертольотів типу Мі-8 та Мі-24 є особливо важливим напрямом робіт, що виконуються ПАТ «Мотор Січ». Такими технологіями володіють лічені країни. Зараз реалізується наступний етап освоєння замкнутого циклу виробництва вертольотів в Україні, що дозволить уникнути залежності від Росії», – зазначив міністр під час відвідин заводу.
До цього можна додати, що освоєння виробництва лопатей було завершальним елементом циклу опанування виготовлення найскладніших елементів. До цього були редуктори, але у владі тоді старанно не помічали успіхів підприємства.
Узагалі вертолітне КБ «Мотор Січ» було створено в Запоріжжі ще 2012 року. За даними ПАТ, роботи за програмою вертольотобудування «Мотор Січ» розпочало 2010 року й активізувало за нових умов. За минулі роки практично з нуля на нових площах підприємства побудовано вертолітний завод, оснащений сучасним обладнанням світового рівня, зокрема західним. Уже в умовах воєнного часу ПАТ «Мотор Січ» розпочало в ініціативному порядку в інтересах ЗСУ роботи з оснащення Мі-2МСБ і Мі-8МСБ новим авіаційним озброєнням – некерованими авіаційними ракетами (НАР) типу С-8 калібру 80 мм, а також НАР типу С-13 калібру 122 мм. Посилив позиції «Мотор Січ» і двигуна – підприємство дає гарантію на або 2000 годин, або 8 років роботи. Якщо щось виходить з ладу раніше, то вони ремонтують це власним коштом. Загалом, тільки з 2010 по 2019 рік обсяг власних інвестицій ПАТ «Мотор Січ» у програму вертольотобудування України, за даними компанії, складає не менш ніж 500 млн доларів.
А нині, окрім загаданої модернізації вертольотів Мі-8 та Мі-2 – перетворення їх у Мі-8МСБ (Мі-8МСБ-В) і Мі-2МСБ – «Мотор Січ» опановує й Мі-24 – за свої обігові кошти. Навіщо це робиться, зрозуміло. «Мотор Січ» здатен забезпечити модернізацію машини, а в майбутньому – і виробництво її української копії. А приватна компанія «Рамзай» разом з ДержККБ «Луч», ПАТ «Мотор Січ» і ДП НВК «Фотоприлад» створили комплекс керованого озброєння вертольотом 524Р, який призначений для використання керованих ракет РК-2В (комплексу вертолітного озброєння «Бар'єр-В» розробки ДержККБ «Луч») гелікоптерами Мі-24 або Мі-8МСБ-В. Досить показово, що у день відвідин міністрами з Києва ПАТ «Мотор Січ» ПрАТ «Рамзай» представило вже удосконалений комплекс управління озброєнням вертольота – прицільно-навігаційний комплекс ПрНК-17 власної розробки та виробництва, який дозволяє вражати броньовані або стаціонарні цілі противника з гвинтокрилої машини керованими ракетами, а також суттєво збільшує точність ураження цілей некерованою зброєю.
Це підприємство досить серйозно вдосконалює прицільно-навігаційний комплекс, у новому ПрНК-17, на відміну від попередньої версії 524Р, установлено далекомір і гіровертикаль – вони дозволяють збільшити точність ураження цілей і точніше використовувати некеровану зброю вертольота, а також вирішувати задачі прицілювання та ураження повітряних цілей, зокрема ракетою з інфрачервоною системою самонаведення Р-73. Крім того, більш потужним став і сам ПМ-ЛКТ – підвісний оптико-електронний модуль – він обладнаний покращеною оптикою. Така система дозволить вертольоту вражати наземні цілі на дальності до 7,5 км (ракета РК-2 розробки ДержККБ «Луч»), а в перспективі й до 12 км (зокрема, ДержККБ «Луч» працює над створенням такої ракети під назвою «Альта»). Власне йдеться про те, що в разі зволікання Міноборони України (нині тривають державні випробування комплексу 524Р), сучасні комплекси постачатимуть іноземним країнам. До речі, двом таким країнам-покупцям на світовому ринку озброєнь ПрНК-17 вже поставлено.
Мі-8МСБ і Мі-2МСБ. Що далі?
Першим реалізованим проєктом вертольотобудівної програми ПАТ «Мотор Січ» став згаданий Мі‑8МСБ ─ середній багатоцільовий вертоліт з максимальною злітною масою 12 тонн. Вертоліт обладнаний силовою установкою з двох газотурбінних двигунів ТВ3-117ВМА-СБМ1В 4Е з електричним запуском. Вертоліт устиг установити низку світових рекордів, серед яких абсолютний рекорд висоти горизонтального польоту в класі Е1 - 9155 метрів. Це – вище від Евересту. Сучасне навігаційне обладнання вертольота відповідає вимогам EASA і ICAO. Мi-8МСБ виробляється як транспортний, пасажирський, пошуково-рятувальний, медичний, пожежний. Він прийнятий на озброєння МО України у 2020 році. Наразі вертольоти Мi‑8МСБ-В експлуатуються підрозділами Національної гвардії України, армійської авіації Сухопутних військ, Повітряними силами ЗСУ, авіацією ВМСУ та Держприкордонслужбою України.
Ще одним напрямком вертольотобудівної програми стала розробка і виробництво легких вертольотів. Першим сертифікованим вертольотом, розробленим ПАТ «Мотор Січ» у легкому класі, став Мі-2МСБ. Головна зміна конструкції полягає в установці нових двигунів АІ-450М-Б, що розроблені на ДП «Івченко-Прогрес» і виготовляються на ПАТ «Мотор Січ».
Цікаво, що Мі-2МСБ з подвійним керуванням може використовуватися для навчання майбутніх пілотів. Особливістю вертольота як навчального є конструктивна схожість з важчими машинами, що дозволяє скоротити час перепідготовки льотчиків на новий тип гвинтокрилої машини. А 18 квітня 2016 року вертоліт Мі-2МСБ установив рекорд подолання висоти – він піднявся на 7000 метрів.
Отже, є всі підстави вважати, що Україна здатна створити власний ударний вертоліт для армії. Фахівці Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки спільно з «Мотор Січ» уже встигли створити спеціальний вертоліт-лабораторію для оцінки конструктивних і технічних рішень, які допоможуть у створенні нового вертольота. У 2020 році сам «Мотор Січ» знову вийшов на прибуток після збитків 2019 року. Тож слово за державою. Хоча варто не лише сказати «так», а й зорієнтувати з приводу власних планів закупівлі такої техніки на майбутні 3-5 років – це та площина, де ОПК постійно дорікає Генеральному штабу ЗСУ.