- Пане Олександре, розкажіть про основні труднощі, з якими стикаються сьогодні українські банки?
- В першу чергу, я б назвав проблемою якість кредитного портфелю. Не дивлячись на те, що банки сформували резерви, списали частину заборгованості, і окремі банки продали частину своїх поганих кредитних портфелів – ця проблема залишається. Через те, що наш позичальник – і юридичні, і фізичні особи – або закредитований, або має проблему зі збутом своєї продукції, тобто має борги попередніх періодів. За 8 місяців приріст кредитів становив біля 12% по юридичних особах. Це хороший показник, але там значна частина – кредити державним монополіям, а в цілому в економіку йде мало кредитів. Тобто кредитування є теж проблемним питанням сьогодні. Тому перекривати ці погані кредити важко. Ми думали, що на кінець року у нас буде позитивний результат по прибутку, а він, на жаль, за 8 місяців склав 4,6 мільярдів збитку. Хоча це стосується лише чотирьох банків, які дають основну масу збитків. Це "націоналізовані" банки, і деякі банки з іноземним капіталом, які ще продовжують формувати резерви. Для подолання проблеми збитковості потрібно покращити якість кредитного портфелю. А покращення якості кредитного портфелю може бути лише в умовах, коли економіка розвивається, і все більше кредитів спрямовується не на споживання, а на виробництво, на розвиток.
Оскільки надійних позичальників немає – виникає наступна проблема: куди спрямувати кредитні ресурси. Частина банківських активів пішла на фінансування, по суті, дефіциту бюджету через ОВДП (облігації внутрішньої державної позики, - ред.) – протягом року банки купили ОВДП на суму біля 50 млрд грн. Це п’ятдесят на п’ятдесят по відношенню до кредитів. Тобто Міністерство фінансів виступає конкурентом економіки. Не дивлячись на те, що там не така висока доходність цих облігацій – але банки її купують. Проблема ж економіки стає проблемою банків. На щастя, позитивним є стосунки з нашими вкладниками. Приріст депозитів 12% - близько 55 млрд. грн. за 8 місяців – це пристойна сума. Загальна сума депозитів фізичних осіб – біля 300 млрд. грн. Реакція нашого населення позитивна, весь приріст вкладів, який відбувся в цьому році, пішов у кредити. Тобто джерело кредитування в Україні – це в значній мірі – вклади населення.
Деякі проблеми банківській діяльності створює Національний банк. Хоча, з його точки зору, він робить це вмотивовано. То він утискає ліквідність (зменшує залишок коштів на рахунках у банках – як це було у вересні), в результаті чого банки не можуть кредитувати. То запроваджує паспортизацію валютно-обмінних операцій, через що суттєво зменшуються офіційні операції по обміну валют. Як наслідок – доходи банків зменшуються і, відповідно, зменшуються надходження до бюджету. Проте зростає тіньовий оборот і доходи тіньових ділків.
- Ви згадали про проблеми, які створює Нацбанк. А взагалі, наскільки його політика є адекватною сьогоднішній економічній ситуації в країні?
- На початку року, з приходом нового керівництва НБУ, його поведінка була досить адекватна й ефективна. Достатньо сказати, що за сприяння НБУ був оперативно прийнятий закон про відміну відрахування з валютно-обмінних операцій до Пенсійного фонду – і як наслідок, ринок був позбавлений тиску цього платежу, який робив невигідними арбітражні операції, і став більш активним і прозорим. Національний банк також серйозно допоміг завершити майже дворічну епопею з законом про захист прав кредиторів, створення кращих умов для їх діяльності, і паралельно з цим, покращення прозорості банківської діяльності щодо їх стосунків з позичальниками. В ньому, до речі, міститься норма, яка забороняє валютне кредитування фізосіб. Цей закон нещодавно був підписаний Президентом. Ще було здійснено ряд заходів НБУ, які сприяли лібералізації валютних операцій.
Але при входженні світової економіки в "турбулентність", з наростанням проблем на світових ринках, ми побачили, що НБУ не вистачає якраз системності і відкритості в його діяльності. Відсутній широкий прямий діалог і з ринком, і з суспільством. Я думаю, що це додає негативу. Наприклад, з моєї точки зору, заходи, пов’язані з паспортизацією валютно-обмінних операцій, є непродуманими. Через те, що вони торкаються сотень тисяч і мільйонів людей, на яких приходиться менше 30% закупленої валюти. Основні покупки йдуть при обсягах більше 10 000 доларів. І відомі факти, коли чотири фізичні особи купили біля мільярда доларів. Є банки, які, залучаючи по 50-60 мільйонів дол. США валюти, продавали по 1-2 мільярди дол. США в місяць населенню. Не по тих покупцях валюти наніс удар Національний банк. Він цими заходами лише підняв на ринку валютно-обмінних операцій.
Треба було глибше розібратися, звідки цей попит? Хто закупив ці 3,6 млрд. доларів у вересні? Сказали, що це населення купило. А що таке "населення"? Мене цікавить, яку частку з цих 3,6 млрд. покупок валюти становлять ті, сума яких не перевищує 100 доларів? Уявіть собі, що 3,6 млрд. купили люди по 100 доларів. Це ж треба 36 мільйонів людей. Ви бачили черги? Тому що десятки тисяч обмінних пунктів не в силі обслужити таку кількість людей. Треба було б зробити 36 мільйонів копій паспортів! А яка частка з цих покупок від 100 доларів до тисячі? А від 100 тис. і вище? Нацбанк має таку статистику? Без неї не можна приймати такі серйозні рішення. Може, це не звичайні громадяни, якісь VIPи, а може злочинці, спекулянти? Це стосується і банків. Це окремі, буквально декілька банків, які працюють як конвертаційні центри і зробили основну масу цієї покупки? Поняття "населення" треба розкрити, і ми там побачимо, що це не є люди пересічні, які купують по 100-200 доларів, що там є зовсім інші суб’єкти. І цими суб’єктами треба займатися. Якщо там є порушення закону – у вас є податкова міліція, у вас є і просто міліція, і СБУ – тому що це є питання національної безпеки. Але чомусь регулятор пішов іншим шляхом – запровадженням тотального контролю, що негативно вплинуло на стабільність ринку. На мій погляд, це ризикована акція. Я вважаю, що це була стратегічна помилка, і її можна було уникнути шляхом професійної дискусії.
- Чи ведете Ви якийсь діалог з Нацбанком щодо тих питань, які торкаються інтересів українських банків?
- Діалог дуже важко відбувається. Я мав зустріч днів десять назад із першим заступником голови Національного банку. Мені здавалося, що ми почули один одного, порозумілися, як треба діяти в цій ситуації. Я думав, наприклад, що НБУ прийме рішення встановити, щоб продаж валюти до 1000 доларів США здійснювався без паспорта. І я думаю, що імідж Національного банку в очах і банків, і населення від такого рішення зріс би. Чого вони цього не зробили – я не знаю. Може, вони доведуть мені, що це справді прості люди купили по 100 доларів 3,6 мільярдів – тоді я скажу: вибачте, я не правий. Тобто: діалог недостатній. Банки бюрократично затиснуті. А у НБУ відсутнє бажання публічного обговорення. Ще ніколи, за 18 років моєї роботи в якості президента Асоціації українських банків, НБУ так не уникав прямого діалогу з громадськістю, з пресою. Ні за Ющенка, ні за Стельмаха, ні за Тігіпка такого не було. І це не плюс, а мінус для справи.
- А зараз, на Вашу думку, чому так?
- Такі методи роботи нинішнього керівництва. Але гроші – це довіра. На страху нормальна монетарна політика не може бути побудована – вона може бути побудована тільки на довірі. А довіра передбачає прозорість стосунків і діалог.
- Ви згадали про довіру. Яким банкам зараз населення більше довіряє свої кошти: з українським капіталом, або тим, які мають іноземний капітал?
- Мене приємно вражає статистика про те, в яких валютах населення зберігає свої заощадження. Виявляється, що розподіл по валютах вкладів населення виглядає дуже раціонально і продумано. Банки з іноземним капіталом сьогодні мають додаткові ризики – у зв’язку із борговими проблемами в Європі і проблемами європейських банків, у деяких з них десь по 40-50% падіння курсу акцій за півроку, зокрема – у французьких та італійських банків. Ці банки представлені у нас "дочками". І люди бачать ці ризики. Хоча тут треба додати, що це не означає, що ризики в цих банках особливо великі, більші, ніж в інших банках. Тому що ризики, скажімо, державних банків не менші. Як поведе себе криза, який банк може першим звалитися у випадку обвальних процесів – тут можуть бути різні варіанти. Дуже багато чинників впливають на події в українській економіці і в банках. Зараз частина банків з іноземним капіталом продали свої погані активи, покращили свої баланси, деякі з них отримали вказівку від материнських банків про те, щоб вони спиралися на свої внутрішні ресурси тут в Україні і не розраховували на фондування із материнських банків. Дехто з них вийшов із ринку рітейла, з кредитування фізичних осіб для того, щоб суттєво зменшити ризики і свої витрати. Вони проводять жорстку політику економії. І банки з українським капіталом, які врахували уроки кризи 2008 року, теж зменшують витрати.
Я говорив із керівниками деяких крупних іноземних банків, які сказали, що їх політика сьогодні – це зменшення кредитування, зменшення витрат і збільшення ліквідності. Уроки минулої кризи засвоїли всі – і банки з українським капіталом, і банки з іноземним капіталом.
Добре, що нам вдалося не допустити знищення банків з українським капіталом шляхом прийняття закону про збільшення статутного капіталу до 500 мільйонів. Тоді б у нас були додаткові проблеми у 120 банках з українським капіталом. Уявіть собі: проблеми з державними банками, проблеми з іноземними. Слава Богу, хоч тих штучних проблем немає. Є сегмент, який в принципі зараз нормально працює.
- Тобто такої ситуації, як була, наприклад, з банком "Надра", нам вже можна не очікувати?
- У банка "Надра" були проблеми. Перша: у нього була дуже велика частка, близько 70-80%, кредитів населенню. Далі – із кредитного портфелю у нього було порядку 60% кредитів у валюті. Після девальвації гривні ризики повернення валютних кредитів різко зросли – і це була одна з причин падіння багатьох банків. Сьогодні таких ризиків значно менше. І кредитна поведінка останні три роки була дуже обережна: банки небагато кредитували, знаючи, чим це може закінчитися. Вони з ризиками працювали значно краще – хоча з доходами були проблеми.
І ще банки суттєво зменшили витрати. Я думаю, що цей процес треба продовжувати. В Європі, наприклад, всерйоз заговорили про те, що банкіри не повинні мати бонусів. І це говориться, скажімо, головою банку Англії Мервіном Кінгом, це говориться керівництвом Євросоюзу, і Меркель, і Саркозі. Я думаю, що тема зменшення бонусів і в нас так само має пройти, для того щоб зменшити витрати. За таких умов можна буде говорити про те, що ми входимо в ту "турбулентність" (світову економічну нестабільність, - ред.), але більш-менш підготовленими.
- І, наостанок, просте практичне запитання. Людина хоче накопичити собі, наприклад, на пенсію. Валюти нестабільні, банки тримаються, але у довгостроковій перспективі – теж нестабільні. Що б ви порадили робити тій людині, як професіонал, який знається на фінансах? Де і як зберігати гроші?
- Круїз. Штиль. Корабель йде спокійним морем. Пасажири нормально харчуються, милуються чудовими краєвидами, дивляться, як дельфіни витанцьовують навколо цього корабля... І за такий круїз можна набрати вагу, накопичити жирок. А під час шторму нічого їсти не хочеться – навіть те, що поїв вчора, може вилетіти з тебе. І під час шторму ніхто не набирає вагу. Тобто, якщо буде криза, то головна проблема – уже не те, щоб накопичити щось додатково, а як просто зберегти хоча би те, що вже є.
Ми увійшли в кризу, яка буде тривати довгі роки. Ми три роки вже в кризі. На початку, коли все це починалося, я особисто говорив про те, що це буде тривати 4-5 років. Тепер я думаю, що все це буде іще 4-5 років. Якщо не більше. І як себе поведуть різні валюти… Я можу сказати так: до виборів президента США долар як валюта, за умови недопущення світового обвалу, буде почувати себе краще, ніж інші валюти, такі як євро, єна, юань... Швейцарці, щоб втекти від штучного укріплення свого франка, "прив’язали" його до євро, тому що багато інвесторів "побігли" в цю стабільну валюту і, таким чином, створили проблеми для швейцарської економіки.
Тобто сьогодні за всіма основними світовими валютами стоїть не конкретна вартість, виражена, скажімо, в золоті, а – наша довіра до урядів цих країн. І в умовах кризи падіння довіри може бути до будь-якої валюти, а разом з падінням довіри буде падати і її ціна. Якщо говорити про півроку, то в якій валюті зберігаєте – так і зберігайте, не треба панікувати. Якщо говорити про рік – тут уже треба думати, можливо слід зробити пріоритетною валютою долар. Якщо два роки – то тоді вже і долар не є надійною гаванню. Швейцарські франки купуйте (посміхається, - авт.).
Якщо мова йде про 4-5 років, або навіть 10 років, найкращим вибором буде увійти в золото. Або ж це можуть бути якісь активи, які не втрачають своєї вартості – земля, засоби виробництва на землі, квартира в Києві. Коротше кажучи – в такі активи, які не втрачають своєї вартості і під час кризи. Тому що з позиції п’яти років – я не вірю в жодну валюту: я не вірю, що її вартість не буде в рази втрачена. Я не знаю жодної такої валюти. Хіба що – гривня (посміхається). Вона справді може бути стабільною. Я розумію, сьогодні ці слова виглядають занадто оптимістичними. Але якщо з’явиться влада, якій люди повірять, Україна справді зможе бути першою країною, яка успішно подолає цю кризу і забезпечить стабільність своєї валюти. Просто у нас є вихідні реальні можливості з точки зору активів, людей. Є така можливість, але чи буде вона реалізована – це замикається на політичних, в першу чергу, змінах. Чи вони будуть – побачимо. А що і як треба зробити, щоб гривня була стабільна – це окрема тема, до якої треба залучати всіх найкращих спеціалістів, в тому числі і з-за кордону.