ГлавнаяКультура

Конкурс на Великий герб України: смішні картинки і конфлікт інтересів

Учетверте в новітній історії відбувся конкурс на великий Державний герб України. Як і усі попередні, він приніс трохи подиву, трохи розчарування, з новинок – бурхливу реакцію соціальних мереж та потік фотожаб на проєкт-переможець. І вже учетверте унаочнив певні проблеми, з геральдикою не пов’язані.

Ескіз Великого Державного герба України, який переміг на конкурсі
Фото: МКІП
Ескіз Великого Державного герба України, який переміг на конкурсі

Диванні аналітики (звісно, без зеленого поняття про такий складний предмет як геральдика) висловилися вельми бурхливо: і покритикували «неісторичність» одягу козака з самопалом в одних проєктах, і посміялися з червоних пазурів лева у інших. Не буду їм уподібнюватися і коментувати окремі роботи (коротенького курсу геральдики, фалеристики та вексилології, який читають мистецтвознавцям, для цього замало). Усіх охочих відсилаю до фейсбук-сторінки фахівця – доктора історичних наук Олега Однороженка. Він вичерпно прокоментував конкурсні проєкти, що надавалися до коментування. Про ті, що не надавалися (а їх більшість), – трохи нижче. Мені йдеться про інше – дивовижі конкурсу та його сумні результати: численні приниження ідеї державності та одну простеньку корупційну схему.

Але, перш ніж взятися до малоприємного розгляду, мушу зробити декілька зауважень. 

По-перше, щодо критикованих у мережі щитотримачів: у більшості професійно виконаних проєктів козак із самопалом є візуальною відсилкою до герба, розробленого Георгієм Нарбутом у 1918 році, тобто стилізацією стилізації. Тому вимагати історично правдивого одягу у даному випадку смішно. За законами геральдики, лев мусить мати червоні пазурі, змиріться. Більше того, лев’ячий «манікюр» у проєкті – вірна ознака, що автор дещо тямить у геральдиці. По-друге, якось дивно мати у проєкті-переможці конкурсу архістратига Михаїла: у нас держава світська, багатонаціональна і поліконфесійна, її, окрім християн, захищають мусульмани, юдеї, буддисти і атеїсти. Якось негарно виходить, адже герб має об’єднувати усіх громадян. По-третє, герб (коли його затвердять) – це не тільки блазон (опис усієї сукупності геральдичних елементів), але і все його графічне рішення. 

Поясню на пальцях. Усім відомо, що автором сучасного графічного вирішення тризуба як герба є Василь Кричевський. Коли після Другої світової діаспора у Франції замовила майстру, що встиг утекти від більшовиків, проєкт пам’ятника українцям-учасникам руху Опору, Кричевський вирішив увінчати монумент навмисне модифікованим тризубом. Герб не можна використовувати, оскільки держави, яку він уособлював, на той час не існувало. А от національний символ можна. Малюнок модифікованого для пам’ятника тризуба зберігається у Музеї історії міста Києва.

Версія тризуба Василя Кричевського, 1946 р.
Фото: З колекції Музею історії міста Києва
Версія тризуба Василя Кричевського, 1946 р.

Тобто будь-яка картинка з виставки проєктів-учасників конкурсу мала теоретичний шанс бути відтвореною як герб точнісінько у тому вигляді, у якому надійшла на конкурс: з усіма цими дівчатами у віночках, конячками, рушниками, пекторалями і сердечками, голопузими козаками-бандуристами із спотвореною анатомією. І з розфарбуванням акварелькою чи кольоровими олівцями. Автори цих «шедеврів» (речі, бодай професійно намальовані, про геральдику не йдеться, на конкурсі у меншості), звісно, не відають, що роблять. А от організатори конкурсу мали б заздалегідь розуміти, що на журі рине потік творчості міських навіжених та самовпевнених дилетантів. І кожен факт прийняття невдалих дитячих малюночків до розгляду у якості потенційних гербів є приниженням ідеї української державності як такої. Бо не реготати з цього не можна, але у нашу епоху пост-правди смішечки з претендентів, яким перемогти не «світить», якось несамохіть поширюються на весь конкурс, і далі – на сам герб. Умови конкурсу потрібно було виписати таким чином, щоб уникнути публічного потрапляння майбутнього Державного герба у непристойний контекст виставки, м’яко кажучи, дитячої творчості.

Утім, можливо, неймовірна кількість смішних картинок мала відвернути увагу від головного: переможців конкурсу, які отримають ₴100 тис., ₴50 тис., ₴30 тис. за перше, друге і третє місця відповідно. А тепер слідкуйте за руками. У журі конкурсу головує відомий геральдист Андрій Гречило, першу премію (100 тис.) отримує Олексій Кохан, третю – Іван Турецький (30 тис.), другу не дають нікому. Переможець конкурсу – друг і співавтор голови журі у створенні малого Державного герба, тобто адаптації розробки Василя Кричевського, якою ми користуємося нині. Ще один співавтор малого герба – Іван Турецький. 

Більше того, у одному давньому інтерв’ю Андрій Гречило признався, що разом із Олексієм Коханом розробляв і проєкт великого герба. Андрій Потіха, науковий співробітник СІАЗ НБУВ, пише у своїй статті: «За словами А. Гречила, ще в 1991 р. він розробив проєкт великого герба, проте тоді його затвердження заблокували… Він повідомив, що остаточний варіант разом з ними розробляв київський графік О. Кохан (він увійшов до призерів конкурсу, на який також подавав проєкти великого й малого герба)». Герб, що переміг у конкурсі-2020, відрізняється від спільного твору Андрія Гречила та Олексія Кохана лише дрібними деталями на кшталт обладунків Архістратига. Конфлікт інтересів? Ні, не чули. 

Проєкт великого Державного герба Андрія Гречила та Олексія Кохана, 1991 р.
Проєкт великого Державного герба Андрія Гречила та Олексія Кохана, 1991 р.

Що б там не було, годилося б сказати кілька слів про естетику проєкту-переможця, що, здавалося б, покликаний продовжити традицію блискучих графіків Кричевського та Нарбута. Якби герб був візуально ефектний, може, прикрий «договорняк» не викликав би такої відрази. Та біда у тому, що про естетичні якості проекту говорити неможливо, бо їх немає. Ключове слово для опису проекту – «млявість». Невиразні загальні обриси, примітивні постаті щитотримачів, хаос стрічечок-колосочків-калини, які, здається, і не думали, як компонувати, а намалювали як вийшло. Нав’язливі одноманітні контури, що не мають нічого спільного із лінійною виразністю, спрощеність головних постатей несподівано контрастує з купою деталей хоругви у центрі та докладно промальованих шнурів і кріплення до списа – усе це навіює тугу. Для підкреслення нудності композиції маємо ще ту ж таки хоругву (бо треба ж було якось і козака з самопалом втулити, стаття 20 Конституції вимагає) яка композиційно дублює щит із тризубом. І це я тільки про естетику, про геральдику спитайте у фахівців. А тепер уявіть, що усі ми з вами марковані оцією картинкою. Прикро.

Кого мені у цій ситуації шкода, то це Мінкульт та міністра Олександра Ткаченка. Їх вже почали лаяти, а далі буде гірше. Але хіба міг пан міністр передбачити, що солідна людина, відомий геральдист поведеться таким чином? Переконана, що ніхто з чиновників не пов’язаний із бридкою оборудкою – у цій справі усі бенефіціари занадто «свої», щоб брати сторонніх у компанію. Загалом ситуація доволі банальна як для нашої країни. От тільки герб постраждав.

Катерина ЛипаКатерина Липа, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram