Корабель ВМФ Росії пропливає повз заповідник <<Херсонес Таврійський>>
Крим
У Національному комітеті Блакитного щита мені повідомили, що волонтери організації взяли під охорону пам’ятки та музеї півострова, але відмовилися повідомити кількість «щитоносців» та місця їхньої дислокації. Причини зрозумілі: керівництво не хоче зайвий раз «світити» людей, яким, можливо, доведеться виконувати нелегку місію в умовах окупації. Мене також попросили не заглиблюватися у подробиці щодо кримських музеїв, щоб не привертати зайвої уваги до експозицій і, Боже борони, не спричинити провокації та мародерство. Але на півострові є два заклади, про які і нагадувати не треба – їх просто усі знають, тому, звісно, хвилюються. Це Національний історико-археологічний заповідник «Херсонес Таврійський», який опікується пам’яткою археології, що торік була включена до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО; та Бахчисарайський історико-культурний заповідник.
Відповіді з Криму заспокоїли. Наталія Гінькут, вчений секретар заповідника «Херсонес Таврійський» щиро здивувалася запитанню щодо ситуації у заповіднику: «Да какая особая ситуация? Никаких угроз, сотрудники ходят на работу, пишут свои статьи, готовятся к командировкам. Мы работаем в штатном режиме, за выходные приняли несколько экскурсионных групп. Как для этого времени года количество посетителей нормальное – сами знаете, большой наплыв бывает только летом».
Директор Бахчисарайського заповідника Валерій Науменко повідомив: «В Бахчисарае атмосферы оккупипрованной территории не ощущается. Ситуация стабильна, заповедник работает в штатном режиме. Правда, на всякий случай, мы усилили охрану. Но опасности памятникам архитектуры или музейным фондам нет».
Дещо менш упевнено прозвучала відповідь директора Національного військово-історичного музею України Владислава Таранця, який, попри напружене становище на півострові, майнув до Севастополя та Балаклави перевіряти філії музею: «Все спокійно, експозиції у безпеці, але як довго триватиме спокій я не знаю». Нагадаю, що НВІМУ підпорядковані популярний Музей холодної війни (колишній комплекс з обслуговування підводних човнів) у Балаклаві та музей «Михайлівська батарея», експозицію якого присвячено подіям Кримської війни 1853 – 1854 рр.
На жаль, у багатьох інших музеях України все не так спокійно.
Львів
Що такого могло статися у «тиловому» Львові, де і городяни, і міська влада трепетно ставляться до своїх музеїв? На щастя, поки що нічого насправді страшного, але привід до хвилювання існує. Минулого тижня до багатьох музеїв України надійшло таке собі «Звернення представників музейної громадськості до співвітчизників та народних депутатів України». У зверненні, складеному у, м’яко кажучи, нервовому тоні йдеться про погром музеїв «злочинною владою», про «ставлеників влади у музеях» та усілякі зловживання. Можливо, до звернення варто було б поставитися серйозно, якби не маленька деталь: серед нечисленних підписантів фігурують згадувані у попередньому матеріалі, що стосувався музеїв, пп. Сергій Кролевець та Неля Куковальська. У листі серед іншого є звинувачення на адресу генерального директора Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігора Кожана: «… було викрадено 40 раритетів книгодрукування дві гуцульські керамічні печі, а директора музею в знак «подяки» міністр культури призначив Головою ради директорів музеїв України. Безмірний цинізм і повна відсутність культури» (стилістику та пунктуацію оригіналу збережено).
Одразу зауважимо, що директор знаного львівського музею аж ніяк не ставленик «злочинної влади», оскільки обійняв посаду у 2005 р. Пан Кожан прокоментував цю заяву так: «Передусім зауважу, що такого органу як згадана у листі Рада директорів музеїв України, не існує в природі, а є Музейна рада при Міністерстві культури України.
Щодо крадіжки експонатів із фондосховищ Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, то ця інформація ні від кого не приховувалась. Ми повідомляли ЗМІ, СБУ, органи внутрішніх справ, Міністерство культури. Я неодноразово подавав запити про хід розслідування, але конкретної відповіді не отримував, бо слідчі покликались на таємницю слідства. У 2004 р. при звірці фондової групи «Стародруки кириличні» було виявлено нестачу чотирьох книг (п’ять інвентарних номерів). Інформація про це була надана тодішньою адміністрацією музею в СБУ та в органи внутрішніх справ.
Вже за моєї каденції у червні 2010 р., мені зателефонувала знайома і повідомила, що її попросили оглянути два-три стародруки в букіністичному магазині. На стародруках стояли номери, які вона записала і передала мені. Я попросив головного хранителя п. Дануту Посацьку звірити ці номери у книгах вступу музею. Виявилося, що це номери пам’яток з нашої збірки. Відповідно, я подав заяву в Галицький райвідділ міліції, обласного управління МВС, а також СБУ. Свідки, що бачили згадані пам’ятки, дали свої покази. Того ж дня я дав наказ про повну звірку наявності фонду Рукописів і Стародруків. Звірка показала нестачу 40 експонатів: 19 стародруків кириличних, 19 рукописів кириличних і 2 рукописів латинських. За результатами звірки було подано інформацію в обласне управління МВС, районний відділ міліції, СБУ, Міністерство культури України.
Службових записок про зламання замків, пошкодження пломб, спрацювання сигналізації, котрі би свідчили про незаконне проникнення злодіїв у приміщення від хранителя фонду Вергун Н. Р. не надходило. Від поста Державної служби охорони такої інформації також не було. Важливо, що більшість пропалих експонатів перебували у другому ряді на стелажах фондосховища (тобто хтось знав, де вони знаходяться). Фондосховище відкриває і закриває та здає під охорону хранитель фонду. Кримінальна справа по факту нестачі рукописів і стародруків не закрита.
У жовтні 2011 р. завідуюча відділом Народного мистецтва та хранитель фонду Народного мистецтва Дзядик Є. М., у переддень початку звірки наявності фондової групи збереження «Кераміка», повідомила, що у цій групі у неї відсутня певна кількість творів, зокрема 200 одиниць збереження (переважно кахлі). Розмова велась у присутності головного хранителя музею Посацької Д. М., заступниці директора Білої О. Я., вченого секретаря Забитівської А. А. За словами п. Дзядик, вона знала про нестачу раніше, але нікого не інформувала про це. Коли у фондосховищі проводився ремонт, твори були перенесені у інше приміщення, але гуцульські кахлі чомусь вона залишила у фондосховищі.
Звірка наявності і комісійна передача фонду народного мистецтва виявили нестачу 148 кахель і низки інших експонатів, а також їх підміну. За неперевіреними даними декілька кахель помітили у продажу ще у 2001-2005 р. І, знову ж таки, дирекція не отримувала повідомлень про зламання замків, пошкодження пломб, спрацювання сигналізації, що би свідчило про незаконне проникнення злодіїв у приміщення від хранителя фонду та поста ДСО. Про даний факт повідомлено СБУ, Управління МВС, райвідділ міліції, Міністерство культури України. Відкрито кримінальну справу. Про хід розслідування інформації не маємо».
Зауважу, що директор музею не має права публічно когось звинувачувати й висловлювати підозри, аж поки не пролунає вердикт суду. Але якого лиха директор має виправдовуватися і відповідати на пасквіль далеко не святих персонажів? Втім, не він один нині змушений захищати репутацію – власну і музею. Невдовзі – про те, з якими проблемами стикаються у постреволюційний час музейники столиці.