Відтак, Lb.ua пропонує увазі читачів інтерв’ю з людиною, яка не просто вірить у казки, згадує їх не лише під Новий рік – вона їх сама пише і активно видає. Катерина Єгорушкіна - дипломований психолог, арт-терапевт, поетка та казкарка розказує що таке казкотерапія, як створюються казки, і які книжки слід читати дітям.
Ти починала як поетка – 2006-го вийшла збірка твоїх віршів «Пульсація миті». Вже не пишеш поезію, чи відбулася своєрідна трансформація поезії у казку? Що взагалі змусило почати писати казки?
Писати казки мене змусила любов до дитини. вирішила писати казки, бо почала більше спілкуватися з дітьми. Спочатку були проблеми, бо я поет у душі, і в мене було багато образів і замало сюжету.
Поезію я не полишила - ще пишу, але казки забирають багато часу, завжди треба добре продумувати сюжет. Поезія - те, що випурхнуло та забулося… Потім, коли перечитаєш свою поезію, дивуєшся: як я могла таке написати.
Що значить - писати казку?
Це досить складний процес. Іноді казка народжується за один вечір, іноді над нею працюєш місяцями. Спочатку виникає ідея, потім сюжет… Треба врахувати багато психологічних нюансів, особливо якщо це не просто казка, а терапевтична казка.
Незабаром у тебе має вийти книжечка «Країна Сніговія». Знаю, що в ній поєднується музика та казка. Досить незвично…
Концепція книжки визрівала в мене давно. Нещодавно я познайомилася з музичним терапевтом Стефаном Недерицею, який уже понад 10 років має досвід проведення музично-терапевтичних сеансів. Після знайомства, нам захотілося створити спільний проект. Проект музично-казковий, тобто поєднати казкотерапію (те, чим займаюся я) та музикотерапію (те, чим займається Стефан Недериця). В нього є певний досвід (біля 20 музично-терапевтичних дисків, чимало сеансів), і я маю досвід – протягом кількох років працювала з дітками у напрямку казкотерапії. Окрім цього, я проводила лекції для батьків, розказувала їм як слід розповідати дітям казки, як правильно підібрати терапевтичну казку. Цей досвід нам захотілося об’єднати і створити щось таке, чого немає в українській літературі, щось оригінальне. Для цієї книги було спеціально підібрано музику: класичні твори, які позитивно впливають на психіку дитини, поєднання тексту зі звуками зими…
А які звуки має зима?
Окрім традиційних звуків (кроки по снігу, дзвіночки), ми віднайшли ще чимало оригінальних, наприклад звуки полярних гагар, танення льодовика, айсберга.
Ти згадувала про казкотерапію. Розкажи про неї докладніше.
Метою терапії є гармонійний розвиток дитини, щоб їй прищепилася любов до казки, любов до музики. Йдеться про закладання певних матриць, які потім розвинуться в гармонійну особистість. За допомогою казки я прагну залишити щось прекрасне в душах дітей. Саме тому, мої казки завжди сповнені позитивних образів. Я намагаюся не лякати дитину в своїх казках, там, звичайно, присутні конфліктні ситуації, але немає такого, що могло б налякати дитину.
Окрім казкотерапії, які елементи арт-терапії використовуються у роботі з дітьми?
Окрім, власне, казкотерапії я використовувала елементи ізотерапії, коли дитина малює малюнок за сюжетом казки, а я його – за певними схемами – вже аналізую. Так можна з’ясувати психологічний стан дитини. Окрім цього, я використовую елементи танцювально-рухової терапії за сюжетом казки. Впродовж читання, за допомогою рухів, танців, дитина може брати безпосередню участь у розвитку сюжету, співпереживати героям.
Здається, в Україні казкотерапія та арт-терапія не надто популярні…
Це поки що… Наразі арт-терапія активно розвивається в Україні, проводяться міжнародні тематичні конференції, відповідно - зростає професіоналізм наших арт-терапевтів. Звичайно, казкотерапія і арт-терапія закордоном більш поширені. Наприклад професія «арт-терапевт» ще кілька років тому вважалася досить престижною в США. У Санкт-Петербурзі створений Інститут казкотерапії: там працює ціла група дослідників, чимало літератури видається на цю тему тощо. Наші спеціалісти, психологи також їдуть туди за досвідом.
Власне, з видавництвом казок у нас ситуація, як я розумію, теж не найкраща.
Видання дитячих книжок, в Україні, як напрямок, тільки розвивається, цим займається лише кілька видавництв. Загалом, частіше перевидають народні казки, перекладають зарубіжні, ніж звертаються до молодих казкарів. Нажаль, в Україні немає зв’язку між видавництвом і людиною, яка прагне писати казки.
Яке твоє ставлення до традиційних народних казок?
Щодо народних казок… Я сама їх люблю читати, але, правду кажучи, більшість казок було створено не для дітей. Це була просто форма передачі знань та інформації. І оригінальні казки, які були записані дослідниками, збирачами фольклору у їхньому первинному вигляді абсолютно не підходять дітям. Народні казки, як вони доходять до нас, вже зовсім не те, що було створено народом.
Які казки має читати сучасна дитина?
Згідно останніх досліджень, дитині варто читати казки буквально вже з внутрішньоутробного періоду розвитку. Дитина чує голоси батьків, вона їх впізнає, відчуває позитивний емоційний стан мами і тата.
Взагалі, дитині слід читати ті казки, які їй не нашкодять, такі, що будуть зрозумілими для її віку. Наприклад, у ранньому віці це мають бути короткі казки, з великою кількістю повторів, звуконаслідувань – це дуже корисно для дитини, яка тільки вчиться говорити. Для більш дорослого віку (4-6 років) важливі сюжети, насичені яскравими подіями, емоціями, конфліктами та проблемними ситуаціями, які дитина може спільно з батьками обговорити та вирішити.