ГлавнаяКультура

Андрій Курков: «У нас іще ніколи не було «просвещенной власти»

Напевне, Андрій Курков найвідоміший український автор у світі, хоча пише по-російськи. Себе так і позиціонує: «український російськомовний письменник» - і цілком комфортно почувається в цій ниші.

Андрій Курков: «У нас іще ніколи не було «просвещенной власти»
Фото: Макс Левін

Його статті часто-густо потрапляють на шпальти розмаїтих газетних видань, а книги – світові рейтинги. Романи перекладені тридцятьма трьома мовами – вельми серйозний показник, яким може похвастатись далеко не кожен європейський літератор.

Із «LB.ua» говорилося про: літературно-мовну ситуацію, продуктивність писання, поняття патріотизм, сприйняття книжок, україномовну і російськомовну літератури України, наповнення шкільної програми з літератури та екранізацію вітчизняних книжок.

Розкажіть про що ваш найновіший роман.

«Садовник из Очакова» – це пригодницька напівмелодрама, але насамперед пригодницька, і це перший, за кілька років, роман без політики. Я давно хотів написати щось без політики – і це нарешті мені вдалося.

Ви напрочуд продуктивно підходите до процесу написання і щороку щось нове з’являється.Ні, не щороку, останнім часом раз у три роки. Раніше я писав дуже багато: в мене вийшло тринадцять романів практично за тринадцято років. Але зараз мені важче, бо я багато подорожую, часто беру участь у різноманітних конференціях, виступах, авторських вечорах, читаю лекції по світових університетах.

Всі фото: Макс Левін

Перед початком роботи над чимось новим, ви ставите перед собою дедлайни, чи закінчення виходить спонтанно.

Не зовсім спонтанно, бо роман «Садовник из Очакова» я переписував чотири рази, хоча він і короткий. Минулого літа я не зміг його завершити і цього літа я поставив задачу: треба закінчити. Все літо писав, по десять-дванадцять годин без вихідних. Їздив із родиною, вона відпочивала, а я - сидів біля комп’ютера.

За останні дев’ятнадцять років життя в Україні у вас не виникало бажання виїхати звідси?

До цього року не виникало, а коли прочитав інтерв’ю Андруховича, то спочатку якось негативно поставився, а потім подумав, що може він і правий.

На заході поняття патріотизм трохи відійшло в нашому столітті, чи може в наш час існувати таке поняття?

У цивілізованому світі відійшов націоналізм, а патріотизм якраз залишився. У деяких країнах існує в такій гіпертрофованій формі, як-от у Америці або в Росії. Але, в принципі, більшість нормальних громадян різних держав є патріотами. Тому що бути патріотом – означає, що ти хочеш гарно жити в своїй країні, а не в будь-якій іншій.

Один російськомовний український автор сказав, що поняття «український російськомовний автор» заганяє в якесь певне гетто.

Я не відчуваю себе в гетто – але це особиста справа кожного письменника. Мені здається, що в якомусь гетто навпаки існують татарськомовні письменники Криму, яких вісімдесят і про яких ми нічого не знаємо, і думаю, що ви не знаєте жодного прізвища кримськотатарського письменника – от вони в гетто. Однак це не їхня провина – це провина Міністерства Культури й українського суспільства, що їх культурно не інтегрують в українську культуру.

Можливо, в курс української літератури варто ввести таких письменників, як-от Бруно Шульца, який писав по-польськи, Йосипа Бурга, який писав на ідиші, Ісаака Бабеля…

...обов’язково треба. Віктора Некрасова, і того ж Булгакова, і Гросмана, що з Житомирщини і Іллю Еренбурга, який з Києва – треба. Потрібно збирати культуру, а не відмовлятися й займатися сегрегацією за мовною чи будь-яка іншою ознакою.

Хто повинен опікуватися наповненням курсу української літератури: Міністерство Освіти або культури, чи варто організувати якусь інституцію.

Будь-яка інституція, яка буде заснована державою все одно буде схожою на міністерство. У різних країнах по-різному: у Франції цим опікується міністерство, але не воно диктує, хто має бути – для цього є французька академія наук і там є спеціалісти, до яких прислухаються.

Як можна налагодити нормальне співіснування українськомовних і російськомовних письменників в Україні? Можливо, слід побільше одне одного перекладати?

По-перше, треба більше перекладати українських письменників на російську й пропагувати їх у Криму, на Донеччині та Луганщині. По-друге, треба просто офіційно визнати, що російськомовна літератури України належить Україні. Більшість чиновників та багато інтелектуалів досі цього не визнають, тобто для них мова – це головна ознака приналежності до культури і літератури. Якщо ви будете читати огляди сучасної літератури, то частіше за все, ви не побачити ані мого прізвища, ані інших російськомовних письменників, я вже не кажу про кримськотатарських – їх ніде немає, вони взагалі не існують.

Чи можна стати письменником, закінчивши різні курси творчого письменства (creative writing) в університеті?

Ця програма може навчити людину писати грамотно. Але закінчувати, якщо ти умієш писати, взагалі не треба. Тому що для письменника найбільша школа – це коли він читає хорошу літературу. І нічого нового, якщо він начитався гарної літератури, йому ці програми не дадуть. Усі ці комп’ютерні програми, і розбивки, кардіограми роману – по кульмінаціях, по частинах – все це підсвідомо повинно бути після прочитання великої кількості гарної літератури.

Ваші книжки перекладені у багатьох країнах, на трьох континентах – яке сприйняття і чим воно відрізняється?

У принципі, важко сказати про Японію – я там ніколи не був. Цього року вдруге виступав Південною Кореєю… В Європі трохи по-іншому: тут є ніша для літератури кожної країни. Є ніші, які порожні – словацька література не присутня, албанська представлена лише двома прізвищами. Українська присутня в деяких країнах, як-от у Польщі та Німеччині, але саме в цій ніші. Це означає, що книжки читатимуть ті, хто цікавиться Україною і Східною Європою, а не літературою. А треба перейти на наступний рівень: щоби книжки українських авторів читали ті, хто просто цікавить літературою. Мені здається, я перейшов на цей інший щабель – мене читають ті, хто цікавляться взагалі літературою. Кілька наших теж будуть на цьому рівні. А в Америці будь-яка перекладна книжка, якщо це не жіночий роман чи детектив, сприймається як майже політичний твір, зліпок політичної систему тієї країни, у якій він написаний. Тобто в книзі шукають, а в університетах навіть вивчають, ознаки соціуму країни чи побутової соціально-політичної форми.

Чому влада не зацікавлена в організації якихось програм, які могли б популяризувати літературу закордоном?

Українська влада ніколи не було зацікавлена в популяризації, навіть при Ющенкові ніхто не хотів цим займатися. Один раз пан Тарасюк погодився виділити гроші, щоб зробити культурну інституцію за кордоном і видавати при МЗС альманах англійською мовою про сучасну українську літературу, але й цього не сталося, бо забракло грошей. У нас іще ніколи не було, як то кажуть, «просвещенной власти». Тобто в нас одразу видно, що це неосвічені люди, або люди начебто виглядають освіченими, але не є такими.

Багато іноземців говорять, що крім літератури варто було б розвивати кіно, бо через нього культура сприймалася б краще.

Я не погоджуюсь, бо кіно, котре користувалося б глядацьким попитом, має бути комерційним. А комерційне і водночас етнічне кіно має підігравати смакам закордонного глядача. Приклад Кустуріци це показує. Треба або стібатися з власної нації – тоді ти всім сподобаєшся, або ти не будеш стібатися – і це нікому не буде потрібно. Тому що всі успішні режисери з різних країн, у тому числі з Росії, підтверджують кліше, які є в головах іноземців, бо якщо вони спробують їх ламати, то режисерів одразу відкинуть. Ці кліше сидять намертво і тільки з часом можна їх змінити.

Чому в Україні не надто популярні екранізації книг українських авторів, на відміну від Польщі чи Росії?

Коли буде багато грошей і коли буде багато людей, які захочуть дати гроші - тоді будуть шукати сценарії. Сценарій повинен мати літературну основу, а це будь-яка прозова книга. Тобто взяти будь-яку книжку Ірени Карпи і можна зробити класний молодіжний фільм чи серіал, який будуть дивитися. Але для цього потрібен режисер, гроші й актори.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram