Пранкстери – люди, які організовують «практичні жарти», а потім спостерігають за реакцією учасників. На цьому базується безліч американських та британських шоу, які
умовно можна віднести до категорії «прихована камера». Пранкстери ніколи не вирізнялися особливою коректністю чи співчуттям до жертв свого гумору, і навіть у золоту еру подібних шоу на початку 80-х
років мимовільного учасника могли довести до серцевого нападу, імітуючи викрадення автівки чи шокуючи відром нібито людського жиру в кабінеті косметолога.
Що вже казати про двотисячні, коли політкоректність офіційних новин поєднується з брутальними прийомами розважальних програм – зворотнім боком стриманого суспільства. Серіал Jackass, поїдання
шмарклів та експерименти над межами людської бридливості – усе це продовження MTV та peep-культури, яка почала набувати в останнє десятиліття химерних форм. Ріеліті-шоу за участю пересічних людей,
готових показати своє життя за гроші, принцип підглядання та провокації стали суттю сучасних мас-медіа. Кінематограф не зміг відмовитися від такого ласого шматка, і в результаті прийоми пранкстерів
разом із псевдо-документалістикою таки принесли Ларі Чарльзу, режисеру стрічок «Борат» і «Бруно» комерційний успіх та популярність.
Британський актор Саша Барон Коен ймовірно увійде в історію кіно як людина, яка спробувала надати пранкстерському методу художню цінність. Він зумів створити принаймні двох незабутніх персонажів у
часи, коли чи не єдиним впізнаваним образом у міжнародному контексті став Гаррі Поттер. Джокер з «Темного лицаря», Бонд, Хеллбой, армія трансформерів та людей-Х не мають тієї живої пришелепкуватої
індивідуальності, яку вміє створювати Коен. Його Борат і Бруно, як колись британський містер Бін з ведмедиком, залишаться втіленням сучасного придурка – людини, яка доводить суспільство до сказу.
"Я як Боно, тільки молодший"
Колоритний ідіот – образ, який оживлює набір сучасних голлівудських амплуа. А тим часом масовий кінематограф намагається повернути собі подобу людського обличчя,
звертаючись до теми «героїв не свого часу». Історія шерифа у виконанні Томмі Лі Джонса у фільмі «Старим тут не місце» - драма людини, принципи якої сьогодні нікому не потрібні. Цього року подібну
лінію продовжила стрічка «Гран Торіно», у якій стариган Клінт Іствуд трусить порохом і перевиховує своїм прикладом молодь. Завдяки трудотерапії і поклонінню фетишам типу старого автомобіля нестерпний
Іствуд пробуджує в молодих китайцях повагу до класичних американських цінностей. Навіть в жанрі анімації тема літніх людей присутня у стрічці «Вперед і вгору», де глядача бадьоро переконують, що
старість – ще не кінець. Ця тема виникла як відповідь на культ молодого і здорового тіла, який так старанно плекала у суспільстві глянцева індустрія останніх десятиліть.
Фільм «Бруно» відгукується на ці проблеми в сатиричному ключі. Головний герой постійно акцентує увагу на своєму віці – йому за сценарієм 19років. Репортер-гей працює в модній індустрії і мав би
почуватися як риба у воді, однак завдяки своїй незамуленій безпосередності Бруно нагадує бридке каченя навіть серед «своїх». Одягнувши костюм з липучок, австрійський унікум чіпляється за одяг
дизайнерів і вивалюється на подіум, обмотаний модними ганчірками. Цінність задокументованих кадрів полягає у їхній достовірності, адже витівка Саші Коена на міланському показі мод восени 2008 року
зчинила справжній скандал. Цей же ризиковий принцип «практичного жарту» ми побачимо у всіх епізодах стрічки. Коен працює зі справжніми героями, запрошує на інтерв’ю реальних терористів і змушує
колишнього кандидата в президенти США почуватися дуже і дуже ніяково. Бруно звільняють, але він обіцяє «прославити Австрію навіть більше, ніж Гітлер».
З цього починаються мандрівні пригоди недоумка в Америці, а їх на долю Бруно випало багато: від поліцейського відділку до популярного ток-шоу. Бруно пропонує свою авторську програму фокус-групі, яка
реагує на побачене обурено: «Це гірше, ніж рак!». При цьому фокус-група дуже нагадує українську національну експертну комісію з питань моралі.
Гумор полягає в тому, що так зване інтерв’ю з Гаррісоном Фордом, де зірка встигає сказати репортеру «Та йди до біса!» – це і є сутність розважального телебачення. Не важливо, що говорить
знаменитість. Головне, щоб вона промайнула в кадрі. «Це має бути круто, як кліп у Мадонни», - так формується шкала якості в шоу-бізнесі. Можна також звернутися до екстрасенсів, як це робить Бруно.
Вони визначать, чи достатньо високий VIP-статус у жінки, яка збирається народити дитину. Якщо ні – тоді краще аборт.
Особливо дошкульною виглядає сатира в епізоді, коли Бруно проводить кастинг дітей для зйомок. Батьки погоджуються продати свою кровинку з тельбухами, готові посадити дітей на дієту, віддати на
ліпосакцію і на фотозйомки з бджолами. Так гартується свіжа зміна для шоу талантів, де вирощують майбутніх Джексонів, Спірз та Тімберлейків.
Творці «Бруно» йдуть торованим шляхом «Бората», але відчутно розширюють коло дражливих тем. Який вид благодійності вважається найбільш престижним серед зірок? Як чинити публічне добро, але при цьому
не повторювати Стінга, Джолі і Боно? В уявленні пересічних громадян хумус і Хамас – синоніми, а політика миру будується саме так, як показав Бруно: «Чому б нам усім не сісти за стіл, не взятися за
руки і поспівати пісеньку примирення?»
Можна сперечатися з приводу вікового цензу для перегляду стрічки (кілька сцен навіть не відверті, а радше циркові) і про новизну сюжетних ходів, які Коен вже використовував у «Бораті». Втім, у
порівнянні з анальним гумором «Дуже страшного кіно», «Американського пирога» і подібних молодіжних комедій «Бруно» можна вважати гострою соціальною сатирою. Якщо шкодувати про заборону фільму в
Україні, то хоча б тому, що глядачі не побачать фінальну пісню «Голуб миру» у виконанні Боно, Елтона Джона, Стінга, Снуп Дога, де звучить рефрен «Він як білий Обама!»
Пригоди «Бруно» в Україні
Саша Барон Коен до України ще не доїхав. Шкода, ми могли б подарувати йому кілька харизматичних образів, які змінили б його імідж до невпізнаваності (одна з проблем
пранкстерського методу – Коен став надто популярним і надалі йому доведеться маскуватися ретельніше). На актора зійшла не лише хвиля очікуваного успіху, але й багато інших халеп: його родині нібито
погрожують терористи, розлючені жартами на адресу їхнього лідера. Касові збори стрічки дещо зменшилися через конкуренцію з «Гаррі Поттером». Американська гей-спільнота висловила своє обурення з
приводу негативних стереотипів, які поширює фільм «Бруно». На додачу до всього, західна преса майорить повідомленнями про заборону фільму в Україні. Звісно, це лише додає популярності стрічці у
Європі, але для нас означає лише одне: постанова Мінкульту на основі висновків спеціальної комісії при міністерстві та НЕК з питань моралі забезпечила підживлення російського та вітчизняного
піратського ринку на найближчі кілька місяців.
Лише четверо осіб з 14 експертів комісії при Міністерстві культури висловилися за надання прокатних прав стрічці «Бруно» і п’ятеро – за право дорослих людей дивитися фільм на домашньому відео.
Аксинія Куріна, одна з тих, хто проголосував за показ фільму, каже: «Це рецидив радянського заборонного світогляду. Не думаю, що члени комісії стежать за бокс-офісом США та Європи. Вони живуть на
хуторі свого багатого внутрішнього світу».
Цікаво, що покарання за нелегальний показ стрічки, яка не отримала ліцензію, тягне за собою накладення штрафу від 20 до 35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а
також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат. На сьогоднішній день 35 неоподаткованих мінімумів становить близько 600 гривень.
Тож заручившись підтримкою юриста і телеведучої Ірини Калинської, група активістів на чолі з журналістом Дмитром Малюгою організувала приватний показ «Бруно» для вузького кола людей, наголосивши, що
акція не має комерційної мети. Вочевидь люди досі не зовсім усвідомлюють можливості соціальних мереж, адже за добу інформація про показ фільму обросла цілою концепцією і на момент зустрічі
зголосилося прийти більше сотні представників ЗМІ, було знайдено спонсора вечірки та надруковано футболки із написом «Комісія по моралі хотіла подивитися цей фільм без мене. Але…».
Фільм «Бруно» гостям студії подивитися не вдалося через інцидент, який стався одразу після імпровізованої прес-конференції. Невідомі кинули в приміщення димову шашку, спрацювала сигналізація, за
хвилину зникло світло і присутні мусили розійтися. Втім, це не завадило учасникам акції поговорити про ситуацію з експертними комісіями в Україні в цілому. Як з’ясувалося, дискусій щодо фільму члени
комісії при Мінкульті не проводили, а більшість експертів подивилися тільки презентаційний ролик.
Тим часом у пуританській Великій Британії фільм «Бруно» показують у двох варіантах – для дорослих і для дітей, яким виповнилося 15 років. Версія для дітей на 110 секунд коротша, сюди не увійшли надто
брутальні сцени зустрічі свінгерів та циркові забавки Бруно з другом-пігмеєм. В Україні усі сили прокатників йдуть на організацію прем’єрної вечірки, а про якість титрів та інші технічні речі швидко
забувають. Тож може хоча б на прикладі інших країн світу Україна навчиться пропонувати вибір своїм громадянам, а не позбавляти їх вибору взагалі.