Колись, ще за міністра МВС Юрія Луценка, "Беркутам" закупили нові чорні костюми. Їх тоді вигнали на рейд на Контрактову. Як на парад, їй Богу. Вони навіть бойові 30-сантиметрові ножі почепляли на розгрузки. Думаю це було серйозне порушення форми одягу. Для чого патрулю в мирному місті бойовий тесак? Отак вони погнали в нових уніформах тренуватися на концерті патріотичного гурту "Тінь Сонця".
"Нам приказали зачистить район", - сказав солдат. А за пару хвилин керівник його взводу мовив: "Будешь снимать видео, заберу в участок и до утра е...ть буду". Я опустив мобілку з відео-камерою, але не припинив зйомку. Відтак записав на відео багато забавних откровень "беркута" щодо того, які він має можливості лупити затриманих.
Тоді кілька наших хлопців забрали за те, що вони "підозріло ішли групою" і вимагали від міліції говорити "українською мовою". Приємно, що сьогодні вимога до держслужбовця говорити "українською мовою" призвела до штурму РУВС. Ми, малі тоді, не розуміли потреби подібних символічних сутичок з ментами. Тоді Вадима "Зірваного" першим скрутили саме за вимогу державної мови. А "Гренадеру" намагалися навісити пограбування ювелірки, яке сталося того дня.
Пізніше я працював у фірмі військового спорядження, і у нас було замовлення на базу ПМШР "Беркут". Ми приїхали на Голосієво. Зайшли з баулами в штаб казарми і я опинився серед тих, хто ще кілька місяців назад свавільно нас пакував. І обіцяв "в...ти". Вони мене впізнали:"О, хаха, паковали где-то?" Але це було сказано з такою щирою простодушною посмішкою! Це здивувало не менше, аніж "Гражданская оборона", що лунала з колонок керівника взводу Сєргея. Того самого, який обіцяв мене в...ти. Я спочатку подумав: може, це стокгольмьський синдром? Чому немає ненависті у мене? Може, я від страху почав гуманніше сприймати цих осіб?
Однак, я зрозумів, в чому справа. Вони готувалися на тренування в ліс. Я хвилин двадцять слухав їхні дискусії між собою. Дивився спорядження. Це були реально солдати військових частин спеціального призначення. Гумор, байки, обговорення новин - все було, як у солдатів армії. Це були не бухняві свинорилі фуражечні орки з РУВС, а солдати. В дискусії з торговцем на базі "беркути" понтувалися, що окремі тренувальні програми і оснащення у них кращі, аніж в "Альфи".
У випадку війни на "Беркут" лягають задачі антипартизанського характеру як спецпідрозділу ВВ. Всі ми вже відвикли їх сприймати як солдатів. Цікаво, що досі не потрапило в новини те, що серед столичного "Беркуту" безліч осіб з досвідом реальних бойових дій. Незаконним. Керівництво сприяє та одобрює незаконні вояжі працівників "Беркуту" закордон на участь в боях у гарячих точках.
Ще вчора ці “беркутівці” лазили під дощем в Карпатах. У масках, дощовиках і з кулеметами. А вже за пару днів вони пресують дідуся з "Свободи" щодо незаконного намету на Куренівці.
"Беркути" тугі, але розуміють банальні речі - несправедливість захопленого парку, чи окупованої мажорами або рейдерами чужої домівки. На таких акціях вони справді сумні. З сумом в очах вони лупашать людей дубінками.
Складні субстрати - ідеологій, цінностей, демократій в "Беркуті" не розуміють взагалі. Не кажучи вже про просту реакцію на загрозу власній шкурі - повстання у Врадіївці.
Я дивився відео і фото. Сьогодні вночі "беркути" були задоволені:
Серед здобичі - ці "мерзенні свободівці”. Чи просто - "нацисти". Багато "клятих журналюг". І кілька "знахабнілих селюків", які чинили самосуд над "нашими".
А які у четвер на Майдані були умови роботи! Це ж навіть крутіше, ніж в Кримських горах. Вимкнули світло! Б'ють крізь темряву промені ліхтарів. Хтось кинув димову шашку. Страшно кричать:"Слава Нації!" Лише БТРів не вистачає.
Мені здається не один і не два, а дуже багато ментів сьогодні не соромилися. Фотки з собою з новин вони будуть показувати “кентам”. Рідним. І ці мама, дружина, братан, тесть ходять серед нас. Яничари не падають з Марсу. І ними пишаються: "Вітька в спєцназє".
В 2004 році під час Помаранчевої революції опозиційний натовп наблизився до підпільного штабу ПР. Його викрили, і туди ринув на блокування народ. Це був справжній штаб, де темнилися секрети злочинів режиму Кучми.
Там на охороні за тонованим склом у вестибюлі стояли мішки з піском. Круті мраморні стіни, а під ними майже бліндаж. В ньому сиділи "Беркути". За вікном вони бачили величезну колону людей, що стягувалася до будівлі. "Регіонали" були в паніці, міняли плани дій, дзвеніли телефони.
В "Беркута" була своєрідна реакція на авральну ситуацію.
Крупний спецназівець дістав з-під столу чи то РПК, чи ПК. Їм видали не АКСУ, а тупо ручні кулемети. Беркутівець стискав в руках кулемет. Рука до оніміння стискала руків'я. Він сліпо дивився вперед. На скло. На натовп. У нього спітніло обличчя. Зіниці були розширені. Він майже не кліпав. Лише приговорював:"Ну. Давай. Давай. Давай. Давай. Давай. Ну. Давай. Давай".
З цієї картини пересрали тоді навіть регіонали. І їхні РR-підстилки. За рахунок цього, власне, ми й дізналися, що відбувалося.
З солдатами і спецназом не страшно воювати: ми ідейні, вони лише виконавці. Вони топчуть берці заради жратви. Для себе і своєї сім'ї. Але неприємно, коли війни немає. І є вони. І їх женуть на нас. Мирне населення.
Наостанок скажу про ефективне і приємне.
Колись я співставив фотки "беркутів" і нападників на протестуючих проти забудови Андріївського узвозу. Ефект був дуже хороший. "Беркута" на акціях казали неодноразово різним людям:"Та вы и так все наши рожи уже сняли!!!" Це сильно пригальмує багатьох з них.
Публічність, впізнавання в морду на вулиці. На мирних вулицях - це менти важко переносять. Це їх лякає. Ніхто не хоче бути окупантом у післяробочий час. На вулиці не буде кулемета, але має бути задушливий осуд і німе проклинання.