Туфлі до шаровар не личать

Наприкінці ХІХ століття в Японії було одночасно проведено кілька реформ. З них п’ять вважалися основними.

Культурна – в якості офіційного і повсякденного одягу було обрано європейські костюми.

Кімоно лишилося одежею для дому та вбранням на традиційні свята. Власне, японці відтоді так і лишилися єдиними азіатами, на яких європейські костюми сидять, як на англійцях.

Кадрова – було знищено кастовий, винятково азіатський, принцип призначення на посаду, коли син посадовця міг стати посадовцем, а син рибалки – тільки рибалкою.

Одночасно було введено обов’язкове тестування (це у ХІХ столітті!) рівня освіти. Людина могла не мати університеського диплому – це і не вимагалося – вимагався рівень знань. Також одразу ввели обов’язкове постійне (!) навчання будь-кого, хто призначався на посаду. Така практика в Японії існує і дотепер. Тобто в результаті кадрової реформи, вперше в історії Японії було створено соціальні ліфти для всіх. До ХІХ століття талановита людина не самурайського походження могла реалізувати себе тільки в бандитських угрупованнях якудза, або, якщо дуже поталанить, – в якості священника-буддиста.

Юридична – в Японії з’явилася поліція британського зразка, що залишилася незмінною і дотепер.

Самураї були позбавлені права на т.зв. «пробу меча» – права на вбивство будь-кого, нижчого за статусом. Їм також було заборонено з’являтися у місця скупчення людей зі зброєю. Ті, хто не бажав виконувати нові закони, каралися смертю. І таким впертим дуже таланило, якщо вони встигали зробити сеппуку (харакірі) до приходу поліції.

Військова – японці тоді просто скопіювали британську армію.

Самурайська катана в армію повернулася пізніше – на початку ХХ століття – в якості антуражу. Офіцери-самураї за походженням, носили її і до того, але це вважалося нестатутним доповненням до однострою. Офіційно в армію японський меч повернули лише перед Русько-Японською війною.

Харчова – імператорський уряд почав стимулювати японців до вирощування худоби та вживання м’яса.

Більше того – одразу почали вводити у раціон, іноді примусово, старви, притаманні саме кухням західного світу. І якщо до негативного сприйняття нововведень пересічними японцями Імперія ставилася поблажливо, спротив еліти придушували зі справжньою японською жорстокістю та впертістю. Що цікаво, саме прості японці – селяни, рибалки, городяни – зберегли у культурі сучасної Японії всі три різновиди уклонів в якості привітання та багато чого іншого, що приємно відрізняє саме японців. Вони же зберегли і славетне «ірасяй», дослівно: «Будьте присутні», яке чомусь перекладають як «Раді вас бачити».

Менш, ніж за десять років Японія перетворилася з відсталої острівної країни на потужну Імперію. Саме ті десять років реформ у ХІХ столітті зробили її такою, як ми її знаємо зараз.

Мовна реформа Японії

Це реформа середини VІ століття нашої ери. Її можна вважати першою загальнодержавною. Японія ввела в якості офіційного шрифту «кàндзі», тобто китайські знаки, або ієрогліфи. Зверніть увагу! Японці не почали говорити чужою мовою, а саме інтегрували найбільш розповсюджену писемність у тій частині світу до своєї мови!

Тоді вони стикнулися із суттєвою проблемою: куди діти два свої шрифти хірагану та катакану, що вже існували на той час. Вихід був простим і геніальним. Катаканою позначалося верхнє (китайське) читання ієрогліфа та всі слова іншомовного походження. Хіроганою – нижнє читання ієрогліфа, японське. Ієрогліфи в мову інтегрували так, щоб частини китайських читань давали японський відповідник. А хірогана вказувала, якою саме частиною мови є ієрогліф: іменником, прикметником або дієсловом. Кàндзі, що не інтегрувалися у мову, не використовували. Саме тому китайці, якщо вони із Гонконга або Тайваня, можуть зрозуміти, що їм пише японець. А от розмовляти – тут треба окремо вивчати мову одне одного.

Що цікаво, коли Китай під час своєї культурної революції (1966-1976 роки) спростив написання ієрогліфів, японці лишили старокитайське написання. Чому? Тому, що Тайвань та Гонконг були цивілізаційно та технічно більш розвинені, ніж тодішня комуністична імперія Мао.

Тобто реформи, якщо це саме реформи, мають на меті не зміни з метою збагачення сьогодні групи людей і не продаж позицій своєї країни, задля кредитів чи преференцій. Метою реформ може бути тільки інтеграція країни у світі і її культурний та технологічний розвиток.

Чому наведено саме цей приклад

Тому, що навіть в умовах ХІХ століття, маючи значні, з позиції ХХІ століття, обмеження у швидкості розповсюдження інформації та технологій, шалений військовий спротив власної еліти і повну інфантильність населення, середньовічна феодальна (!) країна перетворюється на передову у своєму регіоні за десять років!.. А знаєте, що ще об’єднує цю історію із нашою? Загроза російської інтервенції, яку японці пам’ятають, історичні документи підтверджують, а росіяни – як завжди – забули.

Юрій Колесников Юрій Колесников , Журналіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram