При таких обставинах логічним продовженням стародавнього римського «хліба та видовищ» стало витягування з запорошених біло-голубих мозкових звивин законопроектів про мови та депутатську недоторканність. Перший раунд мовної спецоперації на чолі з Колесніченком Партія регіонів майже виграла. На черзі депутатська недоторканність, яка зусиллями придворних правників Януковича отримала звання наступної чи не головної біди нації.
Чи дійсно це так і чи потребує ця недоторканність, за якою начебто тільки й лізуть до парламенту 450 потенційних злочинців, негайного скасування?
Що залишиться в гарантіях незалежності законодавчої влади після скасування депутатського імунітету? За допомогою якого інструментарію депутат будь якої фракції зможе відстояти свою позицію не за гроші, не за переляк, а за совість і на користь своєму виборцю? Виборцю, що є єдиним – за Конституцією - джерелом влади в Україні і справедливо очікує, що обраний ним депутат має всі права , повноваження і гарантії для відстоювання його особистих інтересів.
За нав’язуванням суспільству примітивного уявлення про прописану Конституцією і законами недоторканність депутатів, суддів і Президента як інституту з єдиною функцією - демонстрації ознак приналежності до якоїсь то «особливої касти», приховується прагнення вибудувати авторитарний режим, замаскований демократичними вивісками і декораціями.
З судовою владою режиму це вдалося без зайвого клопоту. Переформування Вищої ради юстиції в придаток Генеральної прокуратури і Адміністрації Президента фактично позбавило суддів недоторканності (незалежності), перетворивши цю недоторканність в декларативну конституційну «пустушку».
Відсутність депутатської недоторканності остаточно перетворить Раду із «законодавчого» органу в автоматичний механізм, приймаючий закони від януковичей і азарових, тобто, в орган «законоприймаючий».
На жаль, провладним апологетам ліквідації депутатської недоторканності вдалося прищепити багатьом опозиційним політикам хибний погляд на необхідність загального скасування інституту недоторканності як зайвої забаганки в додаток до посвідчення, яким представник влади (законодавчої, судової чи сам Президент) відгороджується від народу. Уява про те, що арифметичним порядком - недоторканність Президента мінус депутатська мінус суддівська - будуть досягнуті всезагальні рівність і братерство не відповідає чинній системі влади і рівню суспільних та економічних відносин.
Недоторканність, як одна з гарантій незалежності будь якої влади в державному устрої демократичної держави належить до доволі непростого механізму стримувань і противаг, покликаного забезпечити загальний розвиток країни, економічне благополуччя населення, безумовну реалізацію громадянами своїх прав і свобод.
Ступінь, межи, законодавче забезпечення інституту недоторканності в сучасних державних системах різняться, іноді радикально, і залежить від багатьох чинників, присутніх в національних спільнотах як в окремих галузях їх існування так й у взаємодіях між ними.
Поспішне і вульгарне втручання в систему державного та суспільного устрою є недопустимим. Крім того, вважаю за необхідне нагадати, що Конституція проголошує не тільки президентську, депутатську і суддівську недоторканність.
Зокрема, недоторканність звичайною людини визнається статтею 3 Основного Закону найвищою соціальною цінністю і утвердження і забезпечення цієї недоторканності, серед інших прав і свобод, визначає головним обов'язком держави і додатково гарантується статтею 29. Тому в першу чергу я пропоную всім розділеним владам країни об’єднати свої зусилля на неухильне забезпечення цього конституційного правила, невідворотність відповідальності осіб, незалежно від посади, за порушення цієї норми ( тим більше, що загальні принципи цієї відповідальності прописані в Конституції для всіх «недоторканних», включно з Президентом) а далі, в оновленому оздоровленому суспільстві братися за інші проблеми з розумним і виваженим підходом.