При цьому найбільш активні представники біло-голубих не приховували, що це робиться з метою позбавити Тимошенко та Луценко права на захист. Зайвим підтвердженням цього стало те, що ця правка за весь час дії була застосована тільки для них!
Вважаючи таки зміни неконституційними, 50 депутатів з фракцій «Батькіщина» та «НУНС» звернулися з поданням до Конституційного суду з твердженням про неконституційність таких новел у КПК. У поданні апелянти вказували на невідповідність нових норм не тільки Конституції України а й Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конкретно статті 6-й «Право на справедливий суд», у підпункті «b» пункту 3 якої прописано: «кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: …мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту».
Цілком прогнозовано, положення кодексу про обмеження прав захисту Тимошенко та Луценко Суд визнав конституційними. І не тільки з причини, дуже вже набридлих для режиму, прізвищ останніх. А ще й тому, що ця норма перекочувала з чинної статті 218 у редакцію статті 290 нового (за часом, але ні за ідеологією) президентського проекту. Вочевидь, погано б себе почували судді у випадку визнання неконституційними окремих позицій такого «оспіваного» документу, ще й до його ухвалення.
Задля додаткової аргументації, судді, у рішенні № 1-рп/2012 від18.01.2012р., заявили про узгодження спірної норми з практикою Європейського суду з прав людини з посиланням на рішення Європейського суду у чотирьох справах – двох 2010 року, одну – 2008 і одну 1997.
І тут вже «конституційні цінувальники» дали собі волю і продемонстрували дивовижні вправи із Страсбурзьким судом, заживши собі втіх і вірно відслуживши режиму.
Акт № 1 - справа 1997 року немає ніякого відношення до предмету депутатського подання. У 97-му році чотири громадянина Нідерландів звернулись до суду з приводу порушення не підпункту «b» п. 3 ст.6 Конвенції щодо часу і можливості, необхідних для підготовки свого захисту», а у зв’язку з порушенням Нідерландськими судами пп. «d» п. 3 ст. 6 щодо права обвинуваченого «допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення».
Акт № 2 – справа 2008 року, у якій громадяни Росії подали скаргу на свою державу так само з приводу порушення пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції. Заявників також позбавили права допитати у судовому засіданні свідків обвинувачення.
От який з цього робить висновок витіюватий Конституційний Суд : «так, Європейський суд неодноразово зазначав, що право на захист не є абсолютним, а за змістом статті 6 Конвенції прийнятними є лише вкрай необхідні заходи, які обмежують право на захист ( рішення від 23 квітня 1997 року у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів», від 25 вересня 2008 року у справі «Полуфакін і Чернишов проти Росії»).
А от яку оцінку дає сам Європейський суд у справі 1997р. (далі російською):
«…51. Обычно все доказательства должны быть представлены в ходе публичного слушания в присутствии обвиняемого, с тем чтобы обеспечить состязательность. Из этого принципа имеются исключения, но они не должны ущемлять право на защиту; по общему правилу статья 6 п. 1 и 3 "d" требует, чтобы обвиняемому была предоставлена адекватная возможность оспаривать утверждения и допрашивать свидетельствующих против него лиц, либо когда они дают показания в суде, либо на более поздней стадии…
53 «… принципы справедливого судебного разбирательства требуют также, чтобы в соответствующих случаях интересы защиты соизмерялись с интересами тех свидетелей или жертв, которых вызвали в суд для дачи показаний…
54. Однако если сохраняется анонимность свидетелей обвинения, защита сталкивается с такими трудностями, которых при рассмотрении уголовных дел обычно быть не должно. Соответственно, Суд признал, что в таких случаях статья 6 п. 1 и п. 3 "d" Конвенции требует, чтобы эти трудности защиты в достаточной мере уравновешивались судебной процедурой…
58. Принимая во внимание то значение, которое имеет в демократическом обществе право на справедливое отправление правосудия, любые меры, ограничивающие права защиты, должны диктоваться строгой необходимостью. Если менее ограничительная мера будет достаточна, то именно она должна применяться…».
У справі 2008 року :
«…190. Как правило, все доказательства должны быть представлены в публичном судебном заседании, в присутствии обвиняемого, с целью состязательного обсуждения. Имеются исключения из этого принципа, но они не должны нарушать права защиты. По общему правилу обвиняемый должен располагать адекватной и приемлемой возможностью опровергнуть и допросить свидетеля, показывающего против него, когда тот дает показания, или на более поздней стадии …
191. В соответствующих случаях принципы справедливого судебного разбирательства требуют установления равновесия между интересами защиты и интересами свидетелей или потерпевших, вызванных для дачи показаний, особенно если жизнь, свобода или безопасность лица могут подвергаться угрозе, или интересами, в целом относящимися к сфере действия статьи 8 Конвенции (см. упоминавшееся выше Постановление Европейского Суда по делу "Дорсон против Нидерландов", § 70).
192. Однако приемлемыми с точки зрения статьи 6 Конвенции являются лишь строго необходимые меры, ограничивающие права защиты. Кроме того, с целью обеспечения права обвиняемого на справедливое судебное разбирательство любые затруднения, причиненные защите ограничением ее прав, должны быть уравновешены процессуальными действиями судебных органов».
Тобто, логічний висновок КСУ про позицію Європейського суду в цих, навіть далеких від спірного питання, випадках має виглядати так : «за змістом статті 6 Конвенції прийнятними є лише вкрай необхідні заходи, які обмежують право на захист, але будь-які ускладнення спричинені захисту обмеженням його прав, мають бути урівноважені процесуальними діями судових органів».
Різниця очевидна, але й далі Конституційний Суд ще більш перебріхує рішення суду Європейського.
От витяг з рішення КСУ: «Як зауважив Європейський суд, підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому «мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а це означає, що така підготовка охоплює все, що «необхідним» для підготовки розгляду справи судом. Крім того, можливості, доступні кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, мають включати ознайомлення – для цілей підготовки свого захисту – з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі. Однак питання адекватності часу і можливостей, наданих обвинуваченому, слід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України»). Так, у рішенні від 18 лютого 2010 року у справі «Гаважук проти України» Європейський суд визнав, що можливість обвинуваченого ознайомитися з матеріалами справи протягом п’яти днів є достатнім часом у цій справі в розумінні підпункту «b» пункту 3 статті 6 Конвенції.
Акт № 3 – у справі «Корнєв і Карпенко проти України» уряд України заперечував навіть проти її прийнятності, тому що, дослівно : «59. Уряд заперечував проти застосовності кримінально-правового аспекту статті 6 до ініційованого щодо заявниці провадження про адміністративне правопорушення. Уряд стверджував, що згідно з національним законом провадження стосовно заявниці було адміністративним, а не кримінальним».
Але суд не погодився з урядом у зв’язку з доволі суворою адміністративною санкцію відповідної статті Кодексу України про адміністративні правопорушення – арештом строком на 15 діб. З цього приводу суд у Страсбурзі зазначив : «66. Суд повторює, що пункт 3(b) статті 6 гарантує обвинуваченому "мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту", а отже, ця гарантія означає, що підготовка основного захисту в його інтересах охоплює все, що є "необхідним" для підготовки основного розгляду справи судом. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень можливості надання суду, який розглядає справу, всіх відповідних аргументів захисту і, таким чином, вплинути на результат провадження. Крім того, можливості, доступні кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, мають включати ознайомлення - для цілей підготовки свого захисту - з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі. Питання адекватності часу та можливостей, наданих обвинуваченому, слід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи».
У наведеному абзаці виділені слова, які КСУ «забув» переписати у своє рішення.
Акт № 4 – у рішенні «Гаважук проти України» дійсно ішлося про визнання Європейським судом п’яти днів достатнім часом на ознайомлення. Але у цій конкретній справі з моменту арешту заявника - звинуваченого у скоєнні вбивства - 02 вересня 1999 року до вироку 26 червня 2001 року справа п’ять разів поверталася із суду на дорозслідування. Стільки разів заявник разом із захисником знайомився з матеріалами. Ознайомлення тривало, у різних випадках, один місяць, двадцять днів, три дні, один день і п’ять днів.
З цього приводу Європейський суд зазначає так : «…74. Оскільки заявник скаржився за пунктом 3 (a) і (b) статті 6 Конвенції, що слідчі не надали йому копії обвинувального висновку від 17 квітня 2001 року у належний строк і що він не мав достатньо часу підготувати позицію захисту 16 травня 2001 року, Суд зазначає, що 29 березня 2001 року заявник разом із своїм захисником був повідомлений про те, що його обвинувачують у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин і крадіжки, і їм було надано можливість ознайомитися із матеріалами справи протягом 5 днів. Обвинувальний висновок від 17 квітня 2001 року містив ті самі обвинувачення і ґрунтувався на тих самих фактах. Таким чином, Суд вважає, що заявник був належним чином повідомлений про те, у чому він обвинувачується, і йому було надано відповідний час і засоби підготовки позиції захисту».
Як по різному, за викладених обставин, виглядають тепер п’ять днів у «редакції» КСУ від п’яти днів у «редакції» Європейського суду!
Єдине, за що можна віддячити поважним суддям у цьому рішенні, це, у зайвий раз, нагадування «кіреєвим» та «вовкам» про підпункт «d» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо гарантованого кожному обвинуваченому права «допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення».