Власне «гібридна війна» гібридною називається через те, що застосовується вже не лише стрілецька зброя, бронетехніка, ВПС та ВМС але і технології нібито «мирні» : сюжети на ТВ, заяви вищих осіб, інформаціцні провокації, фейки тощо. Так чи інакше, наш конфлікт з РФ нині не повністю гібридний, бо інформаційну і медійну зброю часто і як слід використовує лише одна сторона, і, нажаль, це не Україна. Існує тенденція до нібито «гуманізації» війни, адже тепер на її хід можуть вплинути громадські організації, комітети солдатських матерів, правозахисники, інші групи… Але відповіддю на такі можливості і є «гібридна» війна, яка проникає у вашу країну під виглядом «журналістів», «правозахисників» та інших діячів, завданням яких насправді вдарити по тилам у інфопросторі. Їхнє завдання – зовсім не знищення, а деморалізація противника. Якоюсь мірою дії адвокатки Монтян, політиків Медведчука та Симоненка набагато небезпечніші для України, аніж дії Плотницького чи Захарченка : бо Захарченко лише мріє про похід на Київ, а Монтян, Медведчук і Симоненко вже в Києві.
Сьогодні суд визнав повну невинність блогера Руслана Коцаби, який закликав не йти до лав Збройних сил України у не найкращі для нашої держави часи на Східном фронті… Закон, можливо, і на його боці, але це вказує не на його правоту, а на недосконалість закону. Людина, яка у часи війни несе відверту загрозу національній безпеці має бути під постійним наглядом органів держбезпеки – інакше, навіщо вони потрібні?
Біда не в тому, що в один день з боєм у Київ увійдуть російські танки, а в тому, що в один день по телевізору нам можуть сказати, що України більше немає, і ми повіривши, самі ці танки впустимо до міста. І для цього зовсім не обов’язково аби ми любили Росію і Путіна, достатньо аби ми не любили свою країну, свою армію та самих себе. На це і направлена деморалізація, на це і направлені потуги цілої низки інформаційних вузлів та спеціальних відділів російських спецслужб та державних установ – чи є нам що їм протиставити? Питання залишається відкритим.