Присмак авторитарності. Хто виграє від судової реформи – країна чи Президент?

У вівторок, 22 грудня 2015 року, Верховна Рада України направила до КСУ проект змін до Конституції України щодо судової реформи. Так само як і під час розгляду в профільному комітеті, в сесійній залі народні депутати витратили менше півгодини часу на такий системний документ. Хоча прийняте парламентом рішення  – надзвичайно важливе. Оскільки проект змін до Конституції визначений як невідкладний, тому вже за 30 днів КСУ  зобов’язаний надати свій висновок щодо відповідності його положень нормам Основного Закону. Таким чином, вже у лютому місяці наступного року Верховна Рада України може проголосувати за нього у першому читанні.

Фото: goodvin.info

Звісно, за умови, якщо будуть подолані непорозуміння і знайдений консенсус щодо способів проведення судової реформи в Україні. А протиріччя обов’язково будуть – оскільки, як і у випадку із проектом закону про децентралізацію влади, варіант судової реформи від Президента…розширює повноваження Президента. І, навіть, прогресивні норми, яких не позбавлений даний документ, можуть так і залишитись на папері, тому, що далеко не всі фракції готові голосувати за нову Конституцію в такій редакції.

Право призначати Генпрокурора

Щодо регулювання статусу Генпрокурора, проект змін до Конституції України містить позитивну новелу - це збільшення строку його повноважень з 5 до 6 років. Такі нововведення нададуть можливість забезпечити послідовність в реалізації прокуратурою своїх завдань і відповідають стандартам Ради Європи, про що вказано у проміжному висновку Венеційської комісії CDL-PI(2015)016.

Одночасно із цим, пропонується позбавити парламент права висловлювати недовіру Генеральному прокуророві. Про своє невдоволення щодо цієї норми зазначали більшість представників коаліції, в тому числі і глава пропрезидентської фракції у Верховній Раді.

На мою думку, враховуючи, що строк повноважень Генпрокурора пропонується збільшити, компромісним вирішенням цієї ситуації, могло б стати продовження дії норми Конституції, яка надає право парламенту висловлювати недовіру Генеральному прокуророві на певний період часу. Наприклад, до 2020 року, або ж до обрання нового парламенту чи Президента.

Окрім цього, доцільно також запровадити конкурсний порядок для зайняття посади Генерального прокурора. Такі правила створять передумови для забезпечення незалежності особа, яка очолюватиме всю систему прокуратури.

В іншому разі, якщо парламент буде позбавлений права відправляти Генпрокурора у відставку, можна із упевненістю говорити про однозначну авторитарність Глави держави у цій сфері.

Одноосібне право реорганізовувати суди

Відповідно до чинної редакції Конституції України, Президент відповідальний за утворення, реорганізацію та ліквідацію судів. Однак такі рішення Глави держави мають бути скріплені підписами Прем’єр-міністра та Міністра юстиції.

Натомість проектом змін до Основного Закону, Президенту протягом двох років надається право приймати рішення з цих питань самостійно.

І тільки з 2017 року процедура утворення, реорганізації та ліквідації судів буде змінена. Суди утворюватимуться, реорганізовуватимуться і ліквідовуватимуться законом, проект якого має внести до Верховної Ради Президент, після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Цікаво, навіщо Президенту таке ексклюзивне право утворювати та реорганізовувати суди на два роки? На сьогоднішній день, в такій молодій демократії, якою є Україна, це, з великою імовірністю, може обернутись тим, що Глава держави підтасує під себе весь суддівський корпус. Не шляхом звільнення суддів, а шляхом реорганізації судів. Два роки для таких цілей вистачить цілком.

Принаймні, проект змін до Основного Закону не містить жодних запобіжників для того, щоб механізм «створення-ліквідації судів» не використовувався для боротьби із «невигідними» суддями.

«Молоді судді» як показова жертва

Про «молодих суддів» - тобто тих, хто сьогодні перебуває на випробувальному 5-ти річному терміні слід сказати окремо. Із положень законопроекту вбачається, що цю категорію працівників Феміди визначили в якості «жертви», яку показово принесуть на догоду суспільству. І саме вони відчують на собі результат популістичних висловлювань про те, що необхідно «звільнити всіх суддів».

До того ж, згідно проекту змін до Конституції України, судді, які і так підлягатимуть звільненню після закінчення п’ятирічного строку, будуть змушені пройти оцінювання і підтвердити відповідність займані посаді. Однак, незважаючи на всю парадоксальність ситуації, навіть, успішне проходження такого оцінювання не означатиме для них можливості продовжити здійснювати правосуддя – вони в будь-якому разі підлягатимуть звільненню після закінчення строку, на який їх було призначено.

Цікаво, у чім вина саме цієї категорії суддів? Адже у всіх судах першої інстанції здійснюють правосуддя і розглядають схожі справи, як судді, що обіймають свої посади по 15 років, так і судді «першої п’ятирічки». Чому останніх звільняти, а інших – ні?

Цей підхід до «молодих суддів» можна назвати одним словом – дискримінація. Венеційська комісія у своїх висновках виступала категорично проти таких пропозицій і рекомендувала продовжити повноваження суддів «першої п’ятирічки» автоматично.

Наслідки від такого вибіркового звільнення будуть виключно негативними, в перше чергу, для тих громадян, у яких виникла необхідність звернутися до суду. Так як на остаточне рішення у своїй справі, їм доведеться чекати роками.

Єдиним цивілізованим способом для очищення судового корпусу могла б стати переатестація суддів. І сьогодні вже прийнятий такий закон, але він просто не виконується. Якщо суспільство вимагає змін, саме атестація – є найбільш вдалим методом з того, що пропонували різні політичні сили. А звільнення всіх суддів – це популізм: зважаючи на те, що знайти в один момент 8 тисяч нових професійних юристів, які б ще й виявили бажання стати суддями, майже неможливо. А на підготовку нових кадрів необхідні роки. Звісно, якщо ми хочемо, щоб правосуддя в Україні було фаховим.

Слід визнати, що в проекті змін до Конституції України відносно суддів є прогресивні норми – запроваджується безстроковість обрання особи на посаду судді, а 5-ти річний випробувальний термін – скасовується. Це було давньою рекомендацією Венеційської комісії. Також парламент буде усунутий від процедури призначення суддів на посаду безстроково, а також не розглядатиме питання про надання згоди на їх затримання чи арешт, що збільшить незалежність суддів від народних депутатів - але не від Президента.

В разі прийняття проекту змін до Конституції України, виключно від Глави держави буде залежати чи призначити, рекомендовану Вищою радою правосуддя, особу на посаду суддю, чи ні.

Венеційська комісія радила зробити таку функцію Президента суто церемоніальною. Для досягнення такої мети, можна було б встановити строк, протягом якого Президент має видати указ про призначення тієї чи іншої особи на посаду судді. Запропонований підхід, унеможливив би штучне затягування процесу і зробив би функцію Глави держави в процедурі призначення суддів, справді, формальною, як то вимагають експерти Венеційської комісії. Однак, українські творці проекту змін до Конституції, дану рекомендацію проігнорували.

Монополія адвокатури

Кілька слів про те, власне, які зміни чекають на громадян. Адже поки політики ділитимуть між собою повноваження та сфери впливу на судову систему, саме громадяни будуть відчувати наслідки запровадженої ними реформи.

В цьому контексті, варто зазначити про пропозицію встановити на рівні Конституції України монополію адвокатів на представництво інтересів громадян у судах.

Безперечно - ми повинні мати фахову адвокатуру високого рівня, але одночасно – і доступну. Однак саме останньому критерію не відповідають запропоновані зміни. Адже, у разі їх прийняття, вартість юридичних консультацій адвокатів, з великою імовірністю, зросте, що, фактично, позбавить права на праву допомогу велику кількість осіб. Оскільки у тих, в кого не вистачить грошей на їхні послуги, змушені будуть захищати себе в суді самостійно.

Не стане панацеєю на шляху вирішення цієї ситуації і діючий Закон України «Про безоплатну правову допомогу», оскільки він містить вичерпний перелік категорій громадян, які можуть звернутися за такою допомогою.

До прикладу, право на безоплатну вторинну правову допомогу надається особам, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої родини нижчий суми прожиткового мінімуму. Таким чином, сім’ям з середнім доходом оплачувати правову допомогу доведеться самостійно. Не залежно від того, чи є посильною вартість таких послуг для певної сім’ї, чи ні.

На мою думку, пропозиція встановити монополію адвокатури на представництво інтересів інших осіб в судах, має право на життя. Але вступ в дію таких норм необхідно відтермінувати, для того, щоб не обмежувати право на правову допомогу для громадян, які сьогодні, через значну інфляцію і різке зростання цін, і без того ледь зводять кінці з кінцями.

Висновки

Прикро визнавати, але проект змін до Конституції України, поруч із справді прогресивними нормами, знов збільшує повноваження Глави держави. Запропонований механізм проведення судової реформи дійсно враховує зауваження Венеційської комісії, але тільки в тій мірі, в якій це вигідно ініціатору конституційних змін. Зважаючи на сьогоднішню ситуацію в парламенті, розклади в коаліції, замість проведення реальної реформи, ми можемо отримати політичну кризу.

А громадяни так і не дочекаються реформи – хоча наведення ладу в судовій системі є більш ніж однозначною та чіткою вимогою суспільства.

Владимир Пилипенко Владимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии 2013-2017, кандидат юридических наук
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram