В усіх випадках аналізу стану вітчизняної освіти йдеться про обвал мотивації здобувачів вчитися по-справжньому. Вже є чи не нормою ставити гарні оцінки на підставі тільки того, що «вона ж дуже хороша дєвочка» чи «ви знаєте чия це дитина?» тощо.
Не краще у нас і на різних рівнях владно-державного освітнього управління – брак здатності законодавців та виконавців на адекватні сучасному знанню нормативно-правові акти та практичні дії по реалізації своєї посадової місії.
А головна причина у тім, що зусилля прикладаються в умовах панування тіньового неофедального устрою – система не може діяти з адекватною задачам не лише відповідальністю, а й мінімально потрібною оперативністю: на всі ресурсні потоки потрібно поставити «своїх» – дітей, онуків, близьких і рідних у вигляді субпідрядних організацій супроводу «нової української школи» (НУШ).
Але ж таке «швидко не робиться», чому невикористані сотні мільйонів попередньої НУШ-субвенції на місцях є прямим свідченням.
Тому впору визнати, що у країні потрібно змінювати суспільний лад: з тіньового неофеодалізму на сучасний відкрито демократичний світ чесної конкуренції. Без останнього - розмови про якість освіти будуть не більше ніж розмови, чому недавні пропозиції уникнення ДПА у форматі ЗНО для 11-х класів є більш ніж натяком.
Hub-school
Тоді й можна буде у реальному вимірі, а не задля політичних понтів оголосили про створення сучасних «хабскул» (школи – хаби) у регіонах кожної області України.
Але при цьому постане питання про чистоту очікувань від змін на місцях, адже «Ці «хаби» мають покращати якість освіти у контексті національних програм рівного доступу до якісної освіти»?
Я виставляю цю площину не для критики як такої і не з метою дати вихід своєму єхидству. Його не має. Лише підвожу увагу спільноти до рівня практично-організаційної тактики.
Завдяки чому буде досягатися новоякісний стан системи, тобто у рази вища результативність шкільного навчання та ще й щоб на умовах рівного доступу до якісної освіти для всього населення країни?
Це ж мабуть не про те, щоб всім видавати дипломи про вищу освіту? І мабуть не про те, щоб всі старшокласники вчилися виключно в академічних ліцеях, а останні були виключно з найбільш «престижного» зараз профілю?
Quality
Профільне самовизначення старшокласника узгоджене зі стандартами освіти є базовим чинником досягнення якісної загальної середньої освіти. Відповідно йому потрібна новоякісна мережа профільних ліцеїв як окремої ланки, а не продовження навчання у традиційному пострадянському гібриді з трьох ланок під однією «кришею». Основним індикатором якості реформи шкільної освіти є поява мережі профільних закладів для старшокласників, а не «вдосконалення» отого споконвічно існуючого у нас гібриду хай навіть через мережу опорних закладів.
Чому так безапеляційно?
Все просто: діє природна сила мотивації. Якщо до профільного ліцею буде потрібно вступити за конкурсом, то чи не всі учні вже на етапі основної школи (5 - 9 класи) мобілізуються навчатися на максимумі своїх задатків та рівня схильності до навчання як такого.
Далі, мережа профільних ліцеїв автоматично щорічно «видаватиме на гора» значний контингент сильних абітурієнтів для університетів, бо кожен ліцеїст протягом декількох років проходитиме через вимоги програм поглибленого вивчення певного комплексу з чотирьох - п'яти предметів.
Аналогічно й щодо контингенту учнів закладів системи ПТО: вони зараз на вагу золота. Он вже інженери з вищою технічною освітою різних сучасних виробництв вже ходять по ПТУ і шукають собі хоча б якось дійсно кваліфікованих робітників.
Таке розуміння шарнірно-ключової ролі профільних ліцеїв як закладів окремої ланки загальної середньої освіти давно є аксіомою у головах чи не мільярда жителів планети. У сотнях країн світу ліцейська загальна середня освіта старшокласників здійснюється з чітким розділенням на академічний та професійний напрямки саме з тієї причини, що таке є гарантом максимально можливої якості.
Як для вищої освіти, так і для професійно-технічної та сервісної. Звісно, що мова про масштаби країни, а не індивідуально-групові виключення із загально системного підходу.
Problem
Вона у тім, що мало у кого з українців є таке ж саме бачення шарнірної ролі ліцеїв щодо досягнення освітньої місії різними сегментами системи.
Наша проблема у браку розуміння, що ігнорування цього «шарніру» ставить під сумнів існування у нас в освіті системи як такої.
Хоча відчуття цієї потреби точно існує, бо у вжитку рішень МОН давно «гуляють» версії концепції профільної освіти.
Біда у тім, що насправді наші «писані» концепції лише прикривають псевдопрофільність існуючого змісту освіти українських старшокласників. За одного-двох випускних класів більшості шкіл країни на протилежне, тобто реальну профільність, - це як сподіватись на гарячій лід взимку.
Attention
Звісно, що всі нові організаційно-структурні та змістовні зміни знову виявлятимуться пшиковими до тих пір, доки не спроможемося так організувати навчальну діяльність та оцінювання її результатів, щоб учні/студенти у нас не мали можливості до списування/плагіату.
Жоден!
Ніколи.
Бо виразником/носієм якісної освіти можуть бути лише ті учні/студенти, які були/є здатними вчитися по-справжньому. Без брешеш.
А тут останнє слово за освітянами-практиками. Тільки завдяки їм у реаліях системи освіти за правило стає: або правда освітнього життя, або тіньова його брехня.
Поки відповідального розуміння важливості для престижу своєї ж професії цієї принципової дихотомії нам, українським вчителям та викладачам, бракує.
Зрозуміло, що пересічним вчителям та викладачам не під силу самим переформатувати неофеодальну машину існуючого державно-суспільного устрою. Але ж не виконувати хоча б злочинні «накази» та «прохання» поставити неправомірну оцінку фактично нічого й не заважає! Тільки не треба казати, що школу закриють/студентську групу ліквідують. Не ліквідують. Принаймні до кінця навчального року.
Чому б пробувати побути на рівні своєї суспільно-професійної відповідності, наприклад, як один з моїх колишніх алжирських колег, який одного разу якби ні з того, ні з сього каже: «Владімір, пішли вип’ємо кави разом!» - Добре, пішли.
Потім я зрозумів, що йому потрібно було виговоритися, бо зустрівся він з дещо неприємним – ти знаєш, приходив сьогодні до мене батько однієї учениці, полковник жандармерії, і просив уважніше передивитися роботу його доньки, щоб поставити їй вищу оцінку. Я підняв її роботу і додатково виправив ще й незначні помилки, що мимохідь пропустив. Хай тепер переглядають її роботу з будь-ким – оцінка абсолютно об’єктивна!