Цінності
Те, що цінності різні бувають легко побачити через площину порівняння пострадянської України і закордонного світу.
І тут пандемія чітко вказала, що надія на суспільно успішне життя поза цивілізаційними нормами права та партнерства з народами розвинених країн світу є більш ніж примарною, чому історія наших пострадянських сусідніх країн є прямим свідченням.
Тому на приклади від сусідів, які продовжують орієнтуватись на Кремль, не варто брати до уваги, зокрема й щодо самого головного в освіті – системи забезпечення якості навчальної роботи учнів/студентів. Без формування суспільних відносин, за яких освіта стає усвідомленою потребою учнів/студентів та й усіх дорослих у державної системи освіти не має майбутнього. А без потужної державної системи освіти не має майбутнього у нації, бо на он-лайні та приватних формах освіти «далеко не заїдеш». Особливо, якщо йдеться про подолання вбого стану 40 мільйонів громадян відсталої у часі країни, бо не кількість елітних авто, припаркованих біля адміністрацій та офісів державних «контор» є індикатором рівня якості інфраструктури суспільного життя, чому наші коронавірусні проблеми є більш ніж чітким свідченням.
Мова про організаційну аксіому сучасного світу - якісної освіти без якісного учня/студента не буває!
Звісно, що не йдеться про поодинокі вражаючі приклади окремих педагогів, які «запалять» будь-кого невмотивованого.
Чи сприйме громада сильного і красиво молодика, який рветься на футбольне поле 40-тисячного стадіону, але не вміє ні тримати м'яча у ногах, ні точну зробити передачу партнеру? Тут звісно питання риторичне.
А як має сприймати університетська спільнота, зорієнтована на якісну освіту, такого «студента», який здолав нижній рівень вимог «здав/ не здав» за рахунок вгадування? А тут ми якось так починаємо ухилятися від того, щоб сказати: «Що за питання! Звісно – ні!», бо не тільки сприймає, а й бореться за ще більш слабко підготовленого.
Україну вже друге десятиліття поспіль не покидає кампанія закликів до того, щоб не «сидіти пасивно, а голосно кричати про необхідність вдосконалення процедури ЗНО». Тільки при цьому, ви не почуєте й натяку на підвищення вимог до вступників, а лише навпаки.
Чому досі не постає у масовій суспільній свідомості потреба пошуку кореня успіху/неуспіху освітніх реформ сучасної України через площину питання: «А з якого «матеріалу» ми будемо ліпити нашу освітню «кулю»?»
На жаль досі перемагає установка до нехтування якістю «матеріалу», бо навіть серед тих, хто привносить ідеї у реформування правил діяльності системи освіти переважає впевненість, що жодна оргмодель закордонної успішної практики нам не підходить. Тільки ж ми ухиляємося визнати, що це тому, що будь-яка з них не дозволяє зберегти звичні тіньові блат, кланову протекцію та корупційні зиски.
Нам би поставити самим собі зустрічне питання: «А може це наша «орієнтація» не підходить до жодної з існуючих у світі успішних практик?»
Знову ж приклад проходження коронавірусної епідемії нам у поміч. Ніякий тіньовий блат та схеми особливих умов для «особливих» не спроможні обдурити загальні природні закони як мікросвіту вірусів чи бактерій, так і макросвіту суспільної взаємодії.
У нас не буде іншої можливості ніж щоразу пробувати ставати більш чесними по відношенню до самих себе. Для початку як мінімум громадське суспільство має припинити миритися з реальністю, за якої серед нашої молоді чимало таких, хто отримує дипломи про вищу освіту не полишаючи роботу у Польщі, або морські рейси тільки тому, що дружина чи родичі регулярно «заносять» для заліків потрібні суми, що й дозволяють «здобувачу» освіти мати у залікових та екзаменаційних відомостях позитивні «оцінки».
Натомість, якби документом суворої звітності були не прісно відомі у нас «відомості», а листи письмових екзаменаційних/залікових робіт студента, то така нахабність апріорі не мала б місця. Звісно, що не мова про «порядок» на кшталт наших курсових чи дипломних, які списуються з джерел в Інтернеті чи виконуються на замовлення сторонніми особами за тіньові гроші та заносяться заднім числом. Мова про давно існуючі «там» правові порядки, за яких лише за спробу змахлювати викладач втрачає посаду, а студент відраховується без права на повторний вступ протягом 3 чи 5 років поспіль (залежить від країн).
Для самооцінки щодо нашого власного рівня пошанування справжніх освітніх цінностей достатньо хоча б подумки чесно пройтися від торгової мережі побутових супермаркетів до «гіпермаркетів знання» і порівняти правду життя цих суспільних сегментів у нас з тим, як те працює у «них».
Щодо першого (продукти), то про правду життя наших торгівельних мереж маємо стільки телесюжетів та особистих спостережень, що дивитись - не надивишся!
Натомість у «них» керівництво не допустить не лише зіпсованих продуктів у підсобках, а й прослідкує, щоб працівники щоранку, до відкриття магазину, позрізали той шар у ковбасах, який з учора завітрювався вночі.
Щодо другого (освіта), то якщо «там» рідкісними є навіть спроби списувати, бо вчителі та викладачі того просто не дозволять, то у нас проблемою стало вже не стільки списування, як такі «атестації», які взагалі не є ними, бо діють конверти з грошима, а не листи письмових робіт з формулами та тому подібним науковим індикатором вмінь здобувача освіти.
Дієвість
До речі, за кордоном саме заради гарантування академічної доброчесності до документів суворої звітності відносяться не паперові журнали «обліку та успішності» (їх там взагалі почасти не має), не відомості з оцінками, а (увага!) листи/файли учнівських/студентських планових атестаційних робіт.
Адже тільки такі чи подібні їм організаційні конструкти, що своєю сутністю спонукають виключно до правопорядності у визначенні результатів навчання. Без таких підходів у системи освіти апріорі не буде коріння до того, щоб стати успішним і по-справжньому затребуваним суспільним сегментом. Всьому причиною людська природа - у більшості громадян щодо суспільного діє схильність скоріше до поганого ніж до хорошого, бо для останнього потрібно завжди докладати додаткові зусилля.
Тому, для становлення і постійного відтворення правопорядної суспільної взаємодії мають бути не тільки заклики, а у першу чергу - правила поведінки, відповідні до суспільно-цивілізаційних цілей освіти, з чого як наслідок виростає як повага населення до культурно-освітніх цінностей, так і запит на них.
Тому нам, українцям, так важливо у цей посткоронавірусний період переосмислити своє ставленням до загально цивілізаційних цінностей.
Адже за формальним звільненням від авторитарного режиму мала би відбутися й неформальна відмова від «цінностей» старшого покоління, що родом «з Радянського Союзу комуністичної верхівки, яка формувала «нову спільноту людей – радянську людину». Адже правдою життя того покоління було те, що формувалося воно у «радянській школі, де на відміну від світу, ніколи не було учнів з негативною академічною успішністю». От, тільки «досягалося» те завдяки неофіційному дозволу списувати та займатися плагіатом. Така ганебна брехлива практика діяла як неофіційна, але системно-державна норма. Скрізь – від школи до «відсутності» у нас професійного спорту, який маскували під якби любительський.
Кризовим випробуванням для нових наших керманичів на цьому етапі ризиків вірусних нападів на тіла та мізки людей стане їхня здатність до того, щоб припинити ухилятися від запровадження дієвих форматів звільнення національної системи освіти від «епідемії» постійної брехні в оцінюванні.
Адже ніякої ефективної економіки ніколи не побудувати, якщо ще зі школи не привчити молодь до думки, що все має робитись виключно порядним чином, чому прямим свідченням є як приклади від суспільно успішних націй світу, так і контрприклади від режимів, де суспільна взаємодія у більшості випадків здійснюється через тіньові корупційні схеми, прикриті популістськими лозунгами.