Робота
До відмітки у 55 років після закінчення Одеського університету пропрацювала зі школярами, навчаючи їх географії, 32 роки. Зі свого боку, доросла до спеціаліста вищої категорії та отримала педагогічне звання «Вчитель-методист», а з учнівського - близько 200 її вихованців стали у свій час переможцями предметної олімпіади з географії та конкурсу МАН різних рівнів, зокрема й всеукраїнського.
Більше того, був у неї ще й хист до організаторської роботи з учителями. За відомого плачевного рівня вчительського окладу прийняла пропозицію директора ліцею і дев’ять останніх років пропрацювала і вчителем географії (16 годин/тиждень), маючи ще й ставку методиста з навчальної роботи, що попри напружений графік дозволяла не почуватися матеріально вбогою. До речі, до уваги тих, хто займається бізнесом як приватний підприємець – щомісячно сплачувала податки до 3000 гривень.
Знаючи, що і вчитель, і методист згідно нормативних державних документів є педагогічними посадами, а для педагогів державна турбота передбачає пільгову пенсію за вислугою років Лідія Іванівна враховуючи обмежені можливості організму витримувати постійне нервове навантаження, що несе взаємодія як учнями, та і вчителями вирішує завершити свою педагогічну роботу.
Пенсія?
На підставі одного підзаконного акту (список посад у закладах освіти) головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області видає пані Лідії своє рішення ((№ 213050008888 від 06/09/2019), що – НІ !
Пані Лідія звертається послідовно, опираючись на загальні і захищені Конституцією України положення закону про «Пенсійне забезпечення», до місцевого керівника ПФ , потім до голови правління Пенсійного фонду України з апеляцією на рішення, як таке, що не відображає як дух законів України, так і принципи державної політики з підтримки педагогічних працівників. Задля об’єктивного розгляду питання по суті пані Лідія надсилає до центрального офісу ПФ теку на близько 200 сторінок з копіями документів від закладу та централізованої бухгалтерії, що прямо свідчать про її роботу вчителем.
Відповідь з Києва була дещо зміненим аналогом обласної версії - «за законодавством Вам такий вид пенсії не передбачається) і знову без посилання на конкретну статтю закону, згідно якої цього не передбачається попри виконання роботи, за яку така пенсія передбачається.
Так само (без аргументації на ст. закону) надійшла і відповідь від Міністерства соціальної політики, якому Кабінет Міністрів доручив контролювати законність діяльності Пенсійного фонду.
І все це попри те, що держслужбовцям цих установ не можуть бути невідомими наявні прецеденти у судових рішеннях, що таке звужено обмежене використання п. «є» ст. 55 визнають неправомірним. Більше того, суди вказують, що для пенсії за вислугою років достатньо мати будь-яку педагогічну посаду, зокрема й методиста, у закладах освіти, що входять до відомого спеціалістам Переліку.
В очах колег пані Лідії та її учнів виходить так, що вони живуть у державі, яка з одного боку, коли потрібно попрацювати з учнями, прямо і чітко у всіх своїх документах та діях рахує особу як вчителя, а з іншого, коли потрібно це визнання продовжити у її пенсійному періоді життя, відвертає «морду» і каже – нічого не знаємо.
За всього здорового глузду щодо ймовірності уваги до цього листа пана Президента автор опирається на дві інші ймовірності:
- по-перше, на природний прояв «ефекту метелика» у точці біфуркації суспільних процесів;
- по-друге, на резонанс Президента до імпульсів від народу у бік формування дійсно пронародної державної політики.