Закордонні вчителі мають можливість весь час багато читати і не рахувати гроші, котрі вони витрачають на книги, газети, журнали чи гаджети та пристрої для відео чи аудіо записів. У тамтешніх педагогів відсутня потреба у часі та фізичних зусиллях задля огороду, домашньої худоби чи ремонту житла.
Вони мають багато вільного часу не лише, щоб читати, а для живого та віртуального спілкування зі світом друзів, колег, опонентів та для подорожів світом чи просто сидіти і слухати музику.
І все це за гроші з учительського окладу. Без додаткових «годин», репетиторства. Лише оклад! І так там давно, про що пізнав наживо під час контрактної роботи вчителем академічних ліцеїв за кордоном.
Читайте такжеВ Польше началась беспрецедентная общенациональная забастовка учителей
Більше того, всі тамтешні педагоги мають власне, а не батьківське, житло. На початку кар’єри у відомчій багатоповерхівці, а десь з її середини – приватний будинок на два поверхи з гаражем на мінімум два авто. І так не лише у країнах Західної Європи, а й, наприклад, у тому ж наживо знайомому мені Алжирі. На оклад!
Ось та «висота» матеріального, а з ним і культурно-інтелектуального забезпечення, на якій має постати кожен вчитель нової України як дійсно рівноправного члена демократичної світової спільноти.
Реально, а не лише на рівні риторики високопосадовців під час святкування Дня вчителя чи «Першого/останнього дзвоника».
Атмосфера
Весь час ловлю себе на ностальгії за тамтешньою закордонною атмосферою у навчальних закладах. Чому так?
По-перше, з причини практично нульової бюрократичної складової у поточній вчительській роботі.
По-друге, тому, що саме у ті три роки роботи в двох алжирських академічних ліцеях вперше пізнав такий «транш» поваги до вчительської роботи з боку адміністрацій, учнів, батьків та колег, якого вже більше не зустрічав.
Причина бачиться, головне, у тім, що там як сам, так і всі мої учні займалися кожен своє справою, бо профільно, тобто особистісно спрямована освіта, апріорі виключала на жаль звичну для нас ситуацію, щоб у класі був би хоча б один учень, якому «моя фізика з хімією були б непотрібними».
По-третє, у такій неминучій у сучасному світі потребі як постійні динамічні переміщення у фізичному просторі навіть намотуючи кілометри за кермом далеко не новенького «Sitroen- GS» весь час відчуваєш з відкритих вікон авто приємний шелест коліс на ідеально пласких автодорогах та міських вулицях, а не постійні «гупання» коліс по «латках» та ямах наших доріг.
Вже не кажучи про гуркіт автомобіля на колишніх радянських «автотрасах» - вібраторах, коли про те, щоб слухати музику в авто з відкритим вікном й мріяти даремно.
По-четверте, у тамтешнього педагога не має жодної потреби «відпрацьовувати години тарифікації» під час учнівських канікул.
Він може у цей період поїхати у подорож за кордон. Чи то з групою учнів свого закладу, якщо так забажав, чи просто самостійно чи зі своєю сім’єю, бо у канікулярний період всі педагоги країни мають вільний від робочих обов’язків час.
Більше того, лаборантці алжирського ліцею достатньо місячного окладу на білети на літак до Парижу в обидва кінці.
Різниця
І всі ці «нюанси» соціальної підтримки з боку держави потрібні не задля самого вчителя як такого, а для забезпечення сприятливої для учнів атмосфери навчання, першим носієм якої може бути ніхто інший ніж їхній вчитель.
Не складно уявити різницю між впевненим у собі та сяючим посмішкою вчителем, котрого поруч з собою мають закордонні школярі і того замотаного турботами виживання вчителя, якого «подає» українським школярам наша влада.
Різниця в умовах для вчителювання має значення. Не лише для учнів, а й для нації в цілому.
Читайте также“Щоб клятих вчителів тих “парєшить”. Работники школ требуют от государства защитить их