Сам законотворчий орган — український парламент — перетворився на “колонію” з пом’ягшувальним режимом, де п’ятирічний термін пролітає з користю для власного здоров’я та поліпшення сімейного гаманця. Авжеж, за кошти платників податків! Функція ВР як головного продуканта законів, який би поліпшив життя співгромадян і навіки похоронив несправедливе “закон, як дишло”, перетворилася на ефемерну мрію. Парламент став доповненням до необмежених повноважень олімпійця з Донбасу Віктора Янукович, його зручним маніпулятором та відволікаючим засобом.
Кілька роздумів щодо акції “Вставай, Україно!”. Я уважно стежу за перебігом активної політичної весни на Західній Україні під егідою трьох опозиційних сил. Візаві влади закликають українців до масового супротиву, непокори і негайних мір відсічу, що мають вилитися у повалення режиму. Заряджений кількатисячний натовп виходить на вулицю, очевидно, з іншою мотивацією — наживо побачити лідерів, а як пощастить, зробити на пам’ять світлину. Парадокс: люди не сприймають Партію регіонів, але й не поспішають ставати під прапори опозиції. Політики з опозиційного котла щоразу обмежуються традиційним набором українського виборця, при цьому мало що виконуючи. Чим кращий опозиційний популізм від владного? Та нічим.
Така гра на протиставленнях передовсім вигідна діючій владі, яку, за нинішніх умов, здається, тільки газова атака може скинути з престолу. Опозиція ж керується ситуативністю, даючи не завжди реальний посил до повстання небайдужим громадянам.