От тільки багатьом із тих, хто про це кричить, насправді вигідно, щоб корупція в Україні ніколи не закінчувалася. Бо для того, щоб вона закінчилася, мало посадити за ґрати якусь невелику купку корупціонерів. А саме на цьому сучасні антихабарники наголошують. Ні, нечистих на руку садити треба. Але це не стане загальним вирішенням проблеми. Корупція захована у глибшому. І щоб її реально побороти, треба вдатися до кількох важливих кроків, про які нинішні найгаласливіші антикорупціонери чомусь мовчать.
1. Не ділити хабарників на Своїх і Чужих
Політичні борці з корупцією (не плутати з громадськими організаціями на зразок Центру протидії корупції) вперто бачать корупціонерів виключно у таборах політичних конкурентів. І це якраз не сприяє тому, щоб повірити у їхню щирість. Покажіть, що в ім’я закону ви можете домогтися, аби за діло притягли до відповідальності і ваших однопартійців, соратників, навіть друзів.
Інакше світла і дуже актуальна ідея буде не просто знівельована, а й використана для зведення рахунків, дискредитації одних політичних конкурентів і залякування інших.
2. Вибити антикорупційний ґрунт для наступників
Для України вже не дивина, коли проти одних корупціонерів починають розслідування або саджають, крупнішим – дають змогу виїхати з країни. А на зміну їм приходять набагато хитріші. На зміну нахабним приходять розумніші, на зміну брутальним корупціонерам приходять більш скритні або такі, що вміють «правильно» ділитися.
Справжня боротьба з корупцією полягає в тому, щоб вибити грунт з-під таких «наступників».Треба різко, в десятки разів, зменшити залежність громадянина від держави, бізнесу – від так званих “контролюючих” органів. Частину цих органів ліквідувати взагалі – наприклад, пожежну інспекцію, якій нема місця в цивілізованій країні. Чи борються за це нинішні антикорупціонери? Не особливо помітно.
3. Провести тотальну приватизацію державних об’єктів
Де є державне підприємство – там є корупція. На великому держпідприємстві – велика корупція. На так званих стратегічних держпідприємствах корупція вже може носити стратегічно небезпечний характер. Не тільки в Україні, в Європі теж так відбувається. Тільки у європейських країнах кількість великих стратегічних держпідприємств для кращого контролю зведена до одиниць або десятків. А в Україні таких тисячі.
Усі, крім десятка справді стратегічно важливих (наприклад, атомних електростанцій) треба віддати на приватизацію. Без огляду на те, що зараз несприятлива кон’юнктура, непривабливий інвестиційний клімат, що не вдасться отримати аж надто великі гроші від продажу цих об’єктів. Хоча якщо робити все прозоро, то кошти будуть, і немалі.
Але головне – будуть відібрані можливості для корупціонерів заробляти на цих підприємствах брудні гроші, при цьому ще й умудрятися показувати їх збитковими і викачувати кошти з держбюджету.
4. Привчати суспільство до «стукачєства»
Саме так. Звучить неприємно. Особливо для тих, хто добре пам’ятає Радянський Союз. Але йдеться про зовсім іншу філософію і мету «стукачєства». Якщо ви бачите, що хтось бере хабар – на цю людину треба доносити. Якщо вам стало відомо про те, що хтось “вирішив питання” в обхід закону – ви зобов’язані повідомити про це “куди треба”. На благо всієї держави і її майбутнього. Інакше нічого у нас не вийде.
Не можна покладатися лише на те, що корупцію поборють виключно правоохоронні органи. Або цим займеться все суспільство, або ми як суспільство будемо стояти і проклинати тих політиків, яких самі ж вчора і обрали. Цим мають зайнятися всі.
Для цього треба провести велику, навіть титанічну, виховну роботу. Ціллю якої має стати утверджене переконання у суспільстві, що хабарництво – це гріх. Гріх брати, гріх давати, гріх не реагувати на хабарництво. Для українців це взагалі має стати одинадцятою біблійною заповіддю. На жаль, ніхто з охочих здобути очки на боротьбі з корупцією такої виховної роботи не проводить і не планує в найближчому майбутньому. Ну не потрібно їм це.
5. Закатати рукави і багато працювати
І це найголовніше правило.
Боротьба з корупцією в Україні сьогодні виглядає дуже спрощено. Її подають так, як подобається і як легше сприйняти людям. “Антикорупціонери”, які намагаються здобувати велику підтримку у суспільстві, кажуть приблизно таке – давайте змінимо Генпрокурора, посадимо якусь кількість хабарників і одразу заживемо щасливо і багато. І робити нічого не треба! Ми ж така багата країна...
Та не заживемо!
Бо пересадити корупціонерів – ще не означає зажити нормально. Скажу непопулярну річ: навіть викорінивши корупцію абсолютно, ми не станемо жити добре автоматично.
Заможності і багатства можна досягти лише, якщо багато і чесно працювати.
У світі є країни з однаково низьким рівнем корупції, але з дуже різним рівнем життя. Тому що в одних країнах є культ праці,а в інших – лише культ боротьби. А єдиний спосіб стати багатим і шанованим – це невтомно трудитися (в межах законодавства і сплачуючи податки, звісно).
У нас в рамках боротьби з корупцією говорити про цю, іншу сторону, чомусь не прийнято. І дуже даремно. Не говорячи про це, в гонитві за рейтингами, “борці” пропонують простий рецепт щастя, який вводить людей в оману і створює у суспільстві небезпечні ілюзії.
Р.С. Відтак, у боротьбі з корупцією не все так просто, як би нам хотілося. Майже усі, хто задіяний у нинішньому антикорупційному балагані, використовують цю тему виключно у політичних цілях (лише одиниці, яких можу назвати по прізвищах, роблять це щиро). Все відбувається дуже прямолінійно і поверхнево. Якщо різко зміниться політичний порядок денний, то вони так само швидко готові переключитися на будь-яку іншу тему. Будь-то тема абортів, одностатевих шлюбів, знущання над тваринами – неважливо. Головне, щоб піпл хавав і щоб це приносило політичні дивіденди.
Тому завдання суспільства – не купуватися на голосні антикорупційні гасла. Наше завдання – відрізняти пустослівного антикорупціонера від того, хто копає глибше. Відсіювати зерно від полови. І самим же працювати над собою, щоб нарешті стати заможними і багатими людьми.