Чому так сталось?
Тисячі військових, які першими добровільно пішли на Схід, пройшли Дебальцеве, Іловайськ, оборону Донецького аерпорта, фактично стали заручниками закону про “безстрокові” контракти, який був підписаний Януковичем ще у 2013 році.
Під час перших хвиль мобілізації з добровольцями укладали контракти на так званий термін до завершення "особливого періоду", тобто до завершення АТО, а отже – безстроково.
Справедливість мав відновити законопроект №4689, який дозволяв військовим, які на початку АТО уклали такі контракти - розірвати їх або укласти нові на визначений термін – 6, 12 чи 18 місяців.
Також, згідно з внесеною поправкою, дія цього закону мала б поширювалась і на військових, які уклали контракти ще до початку АТО - у 2011-2013 роках, і не підозрювали про настання вже невдовзі цього “особливого періоду”. Адже з цього моменту дія таких контрактів продовжується автоматично на невизначений термін. І тому у нас є військовослужбовці, які відслуживши три роки, вже служать понаднормово більш ніж два роки!
Законопроект №4689 отримав погодження всіх Комітетів ВРУ, був схвалений Міноборони та Генштабом, і ухвалений Верховною Радою України. А згодом - ветований Президентом. 18 жовтня Парламент не зміг подолати вето, не вистачило голосів.
Служба за контрактом: добровільно VS примусово
І сьогодні Верховній Раді пропонують оновлену версію законопроекту про “безстрокові” контракти – №5337. Цим документом фактично пропонується ще на два роки залишити в лавах ЗСУ частину військовослужбовців, які підписали контракти до завершення “особливого періоду.
Згідно з законопроектом №5337, військовослужбовці, які уклали контракти до настання “особливого періоду”, тобто до початку АТО, і термін дії контракту минув, повинні відслужити 18 місяців. Ті ж, хто уклав контракт після настання “особливого періоду” – 24 місяці.
Моделюємо ситуацію: у 2011 році укладено контракт, у 2014 його дія завершилась, 18 місяців з того часу минуло і військовослужбовець має право звільнитися вже сьогодні. Здавалося б – справедливість відновлено! Але ж ні – бо з’являються прикінцеві положення, в яких зазначено – “звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом”.
Тобто частина хлопців, які могли б скористатись цим законом, повинні воювати ще два роки. А документ ще навіть не прийнятий у першому читанні.
Графік звільнення “безстрокових” контрактників розроблятиме Міноборони та Генштаб. І надії на те, що він зсунеться у бік зменшення визначеного часу – практично немає. Щоб переконатись у цьому, варто поїхати не передову. Тут на власні очі можна побачити укомплектованість наших бригад на рівні 30-50 відсотків. І всі заяви про те, що армія контрактна та добровільна, дуже швидко розвіюються. Саме тому сьогодні ніхто не готовий відпускати солдат до тих пір, поки не відбудеться поповнення, яке перекриє шосту хвилю демобілізованих. Законопроект №5337 ще одне підтвердження цьому.
І поки триває уся ця законодавча тяганина, для військових, які роками не бачили своїх сімей, морально та психологічно виснажених, єдиний шанс повернутись додому - або калікою, або загиблим. Інших законних шляхів немає. Таку “вдячність” отримали військові від країни, яку захищають. І це при тому, що Закон України чітко визначає, що служба за контрактом – добровільна.
Тому сьогодні ми повинні докладати зусиль не лише для того, щоб визволяти українських воїнів з полону сепаратистів, а й з полону Збройних сил власної країни! Сторокова служба для “особливих” контрактників перетворилась на кабалу, з якої немає виходу. Ухвалювати законопроект №5337 в існуючій редакції – це вкотре знехтувати інтересами бійців, і вкотре змусити рідних контрактників оббивати пороги владних кабінетів, створювати ініціативні групи, проводити акції протесту, аби їх нарешті почули.
Один із компромісних варіантів – це зменшення до одного року графіку звільнення військовослужбовців. А найголовніше – це гідне ставлення та мотивація солдата. Лише так ми зможемо збудувати добровільну контрактну армію, про яку сьогодні так багато говориться. І потреба у “безстрокових” контрактниках зникне сама собою.