Не менше здивування в західних спостерігачів викликали і критичні висловлювання HRW щодо ситуації з правами людини в Україні, особливо після того, як протягом останніх п’яти років після революції Євромайдану Київ завершив геополітичний розрив із Росією й рушив західним демократичним шляхом. Із 2014 року українське керівництво втілило багато реформ, зокрема у сфері медіа, й захисту прав людини.
Наприклад, у звіті «Репортерів без кордонів» зазначено, що «після революції 2014 року українська влада впровадила кілька довгоочікуваних реформ, зокрема ухвалила закон про прозорість власності ЗМІ й відкрила доступ до інформації, якою володіє держава». HRW, натомість, заперечила «Репортерам без кордонів», зазначивши, що «українська влада продовжила обмежувати свободу вираження поглядів, свободу інформації і свободу слова».
Дані звіту HRW щодо захисту прав представників ЛГБТІ-спільноти в Україні також суперечать останньому звіту щодо прав людини, підготовленому Державним департаментом США. У звіті Державного департаменту йдеться, що «провідні політики й міністри засудили атаки на зібрання і представників ЛГБТІ-спільноти» і ЛГБТІ-групи загалом користувалися більшою свободою зібрань, ніж раніше. «Представники центральної й місцевої влади переважно забезпечували достатню присутність правоохоронців, що дозволяло уникати насильства під час маршів й інших зібрань», – також було зазначено в дослідженні. Чому ж тоді автори звіту HRW пишуть, що «поліція не могла адекватно реагувати й ефективно розслідувати … насильство, погрози та залякування представників ЛГБТ-спільноти»?
Чи може бути, що звіт HRW не ґрунтується на фактах? Або ж ця організація має спеціальну політичну установку жорстко критикувати Україну?
«Репутація Human Rights Watch погіршується з кожним роком, – повідомив мені один вашингтонський лобіст. – Американські політики звертають мало уваги на річні звіти та прес-релізи HRW, а натомість уважно слідкують за подібними дослідженнями у сфері прав людини від Державного департаменту чи інших НУО, у яких немає таких проблем із прозорістю, як у “Human Rights Watch”. Вашингтонські експерти з питань Євразії ставлять під сумнів методологію HRW, особливо зважаючи на те, що Україна воює з Росією...».
Згідно з доволі широко розповсюдженим звітом організації «Transparify», HRW є однією з найменш прозорих неурядових організацій у Сполучених Штатах. Як зазначив виконавчий директор «Transparify» Ганс Ґутброд, «кількість організацій, які вважають нормальною практикою не розкривати джерел свого фінансування, стрімко зменшується», однак деякі організації на кшталт HRW, яка отримала дві зірки в рейтингу прозорості, продовжують приховувати, які суми вони отримують від донорів. Серед донорів, що фінансують «Human Rights Watch» і не розкривають суми такого фінансування – «Open Society Foundation» Джорджа Сороса.
«Варто зауважити, що в «Human Rights Watch» працюють багато колишніх державних службовців, – сказав мені американський консультант, що працює на республіканців. – Чимало колишніх співробітників адміністрації Обами перейшли працювати у вашингтонський неурядовий сектор. Цілком вірогідно, що деякі посадовці з лівими поглядами, що працювали у сфері захисту прав людини за часів Обами, не оцінили налагодження тісних відносин США з Україною під час президентства Дональда Трампа. Оскільки президент Трамп нерідко критикує політику адміністрації Обами щодо України, деякі колишні співробітники цієї адміністрації можуть діяти у відповідь, аби захистити спадок свого колишнього керівника і змалювати негативну картину нинішньої України».
Протягом свого існування «Human Rights Watch» стала об’єктом кількох скандалів, зокрема щодо її зв’язків із порушниками прав людини в Саудівській Аравії, викладених у статті «The Atlantic». У цьому матеріалі процитовано інша публікація з «Wall Street Journal», де йдеться про те, що чинна директорка департаменту Ближнього Сходу й Північної Африки правозахисної організації Сара Лі Вітсон «намагалася вимагати гроші в потенційних саудівських донорів, вихваляючись своєю жорсткою критикою “проізраїльських груп тиску”».
Як зазначив автор статті у «The Atlantic» Джеффрі Ґолдберг, репутація «Human Rights Watch» тримається на її нейтральній позиції. Ґолдберг пише: «Зіштовхувати традиційних ворогів один з одним, аби отримати гроші від однієї зі сторін (або й обох), виглядає вельми непристойною поведінкою». Як сказав мені вашингтонський лобіст, який побажав залишитися анонімним, «можна припустити, що HRW використовує свої старі прийоми, намагаючись нацькувати росіян на українців і українців на росіян».
Ще одним аспектом звіту HRW про Україну, який викликав подив у Вашингтоні, стала критика українських силових структур за утримання 18 жителів Харкова в секретній в’язниці (Київ це заперечує), а також за брак «правосуддя щодо порушень прав людини і злочинів, які відбулися під час протестів на Майдані та масових заворушень в Одесі у 2014 році». Колишній офіцер розвідки США зауважив мені, що велика частина звіту HRW виглядає так, ніби її написали західні ліваки і пропутінські «корисні ідіоти». «Використання пропаганди зразка “Russia Today” чи “Sputnik News” ніяк не допомагає Україні реалізувати її європейські амбіції», – повідомив він мені.
NGO Monitor – всесвітньо визнаний дослідницький інститут, який просуває демократичні цінності та принципи належного врядування» – також розкритикував останній звіт HRW щодо дотримання прав людини. Представники «NGO Monitor» зазначили, що «публікація [HRW] відображає брак професійних стандартів, дослідницької методології, а також юридичної й військової експертизи». «NGO Monitor» також зауважив, що HRW використовує «спотворену юридичну риторику» і висуває «неправдиві, викривлені або непідтверджені звинувачення», коли лобіює певні рішення в ООН, Міжнародному кримінальному суді й інших міжнародних інституціях. Згідно з цим же аналізом, висновкам HRW «бракує достовірності».
Упередженість HRW до Ізраїлю та її різкі випади в бік Вашингтона, Лондона й Парижа неможливо не помітити. Усе це стало причиною критики в бік правозахисної організації протягом останніх років. Тому Києву варто не зважати на упереджені висновки HRW, а продовжувати йти шляхом інтеграції в НАТО і ЄС, демонструючи непохитну відданість реформам.