Коли у квітні 2019 року Володимира Зеленського обрали президентом України, Росія почала роздавати паспорти на території Донбасу, яку вона контролює. Однак Зеленський зліплений з іншого тіста, ніж запальний експрезидент Грузії Міхеїл Саакашвілі.
У контексті останнього нарощування російських сил на кордоні з Україною російським президентом Володимиром Путіним можна розглянути п’ять ключових питань.
По-перше, чому саме зараз? Вочевидь через те, що обидві сторони — Росія й Україна — переконалися, що мирні переговори для завершення семирічної війни на Донбасі зайшли в глухий кут. Зеленський прийшов до влади, обіцяючи відродити переговорний процес, однак його наївні сподівання швидко зіткнулися з небажанням Росії йти на будь-які поступки в будь-якій формі.
Навряд чи хтось наважиться всерйоз назвати Зеленського — російськомовного єврея за походженням — українським націоналістом. Однак в очах російського керівництва будь-який український політичний лідер, який не бажає бути сатрапом Росії на кшталт білоруського диктатора Олександра Лукашенка, є справжнім «націоналістом».
Зеленський не наклав би санкцій на три телевізійні канали («NewsOne», «112» i «ZIK»), які належать ставленику Путіна в Україні Віктору Медведчуку, якби він сподівався хоча б на якийсь шанс успіху в мирних переговорах. Цей, а також інші кроки, спрямовані проти проросійських сил в Україні, вочевидь розлютили Путіна.
Іншим чинником є бажання Путіна повторити «кримський подвиг», здійснивши каральну військову операцію проти України для збільшення власної популярності. Імовірно також, що в такий спосіб Путін б’є себе в груди у відповідь на те, що президент США Джо Байден назвав його «убивцею».
Яка чисельність російських військ необхідна для повномасштабного вторгнення в Україну? Західні експерти переконані, що для цього потрібно залучити щонайменше половину російської армії. Це зі свого боку вимагатиме перекидання частин із Далекого Сходу, кордону з Китаєм, Центральної Азії й Кавказу. Пригадаймо, що для останнього вторгнення на територію України в січні 2015 року Росії довелося використовувати підрозділи з Бурятії на кордоні з Монголією.
Та навіть у такому разі військове вторгнення не стане для Росії легкою прогулянкою, адже протягом президентства Петра Порошенка у 2014–2019 роках Україна збудувала міцну армію. Українські збройні сили перебувають у відносно добрій формі й чинитимуть запеклий опір. Їм допомагатимуть загони територіальної оборони, які діятимуть як партизани, а також волонтерські підрозділи, як це було у 2014 році.
Третє питання полягає в тому, чи знищить таке вторгнення російську дезінформаційну кампанію довкола війни в Україні. Якщо його армія зайде на територію України, Путін більше не зможе стверджувати, що в Україні немає російських військових. Зрозуміло, що західні уряди й НАТО і зараз не вірять прямолінійній брехні Путіна, однак Росія не збирається відмовлятися від неї.
Так само важливим для його фальшивого наративу є твердження про те, що в Україні відбувається «громадянська війна».
Третім аспектом дезінформації Путіна є позірна незалежність Донецької й Луганської «Народних Республік», військові сили яких допомагатимуть російському вторгненню. Однак у такому разі всім нарешті стане зрозуміло, що ці утворення повністю підконтрольні Росії.
Четверте питання, яке варто поставити, стосується того, якими будуть справжні цілі Путіна, якщо його війська вторгнуться в Україну. Зрештою, здійснити вторгнення й окупувати Україну, два зовсім різні завдання.
Чи намагатиметься Путін змінити політичний режим, як у Грузії у 2008 році? В Україні немає популярних проросійських сил чи проросійського лідера, яким можна замінити Зеленського. Медведчук — людина Путіна в Україні — має менше 5 % підтримки.
Росія відчайдушно прагне перетворити Україну на другу Білорусь, однак цього не сталося навіть до 2014 року, а після того потужні зміни в українській національній ідентичності, зумовлені війною, просто унеможливили такий розвиток подій. У Білорусі радянська ностальгія Лукашенка користувалася популярністю протягом багатьох років — аж до минулорічної революції. В Україні радянська ностальгія не має підтримки за межами окупованих Росією Криму й частини Донбасу. Якщо російські окупаційні сили спробують нав’язати українцям Медведчука наступним президентом, вони зіткнуться з озброєним Майданом, який буде набагато кривавішим, ніж у 2014 році.
П’яте питання, над яким варто замислитися, стосується того, якими будуть наслідки такого сценарію всередині Росії й на міжнародній арені.
Згідно з опитуванням «Левада-Центру» — останньої незалежної соціологічної організації в Росії, 85 % росіян підтримують анексію Криму, і тільки 10 % громадян Росії вона не до вподоби. Росіяни здебільшого вірять офіційній пропаганді, відповідно до якої на Донбасі немає ніяких російських військ, а в Україні триває «громадянська війна».
Російське вторгнення в Україні зруйнує брехню, якою росіян годують завдяки державному телебаченню. Тоді як дві третини українців уже не вважають росіян своїми «братами», росіяни досі вірять у радянські міфи й не схвалять початок війни проти своїх «братів». Такий розвиток подій зі свого боку підживить антипутінські протести й вимоги звільнити Олексія Навального, який підтримує анексію Криму, проте незадоволений російською збройною агресією на сході України.
У міжнародному вимірі російська агресія покладе край участі Росії в Нормандському форматі, створеному у 2014 році разом із Францією, Німеччиною й Україною для ведення мирних переговорів. Росія не зможе сидіти на двох стільцях, будучи водночас агресором і миротворцем. Україна вже зупинила свою участь у Мінському процесі за посередництва ОБСЄ, поки Росія й підконтрольні їй сили продовжують порушувати перемир’я і вбивати українських солдатів. У разі російського вторгнення участь представників Росії, а також «ДНР» і «ЛНР» у Мінському процесі стане немислимою.
У довгостроковій перспективі російське вторгнення в Україну й перетворення України на другий В’єтнам, коли російські війська буде втягнуто в тривале протистояння, можуть призвести до повернення «холодної війни» й міжнародного напруження на кшталт Кубинський кризи. Війська НАТО буде приведено в повну бойову готовність, а сили швидкого реагування перемістять до трьох балтійських країн і Польщі.
Не за горами будуть і жорсткі санкції проти Путіна, російських олігархів і їхніх фінансових інтересів на Заході. Росія може потрапити до переліку «держав-спонсорів тероризму».
У своїй книзі «All the Kremlin's Men: Inside the Court of Vladimir Putin» («Уся Кремлівська рать: всередині оточення Володимира Путіна») Михайло Зиґар пише, що Путін був одержимий Україною з першого року перебування у президентському офісі. Як свідчать п’ять чинників, проаналізовані вище, Росія має вкрай мало варіантів поведінки щодо України, а її збройна агресія проти України лише ускладнила ситуацію, гарантувавши, що Україна ніколи не стане другою Білоруссю.