Україна, натомість, зуміла пережити мафіозний клан Віктора Януковича, який пограбував державу, та військову агресію Володимира Путіна. Україна покинула «русский мир», де вона знемагала останні 300 років, і рухається в бік Європи.
Гарним прикладом українського мазохізму є оцінка чотирьохрічного правління президента Петра Порошенка з боку 50 українських експертів. Вони оцінили його в середньому на 6 із 12 балів – не прорив, однак і не повна невдача.
Можливо, Банковій варто бути задоволеною цією оцінкою, адже якби експерти аналізували перші чотири роки президентської каденції Віктора Ющенка, він би напевне отримав 1 або 2 бали (і це ще доволі щедра оцінка). Однак я вважаю, що оцінка 6 балів для Порошенка несправедлива і він мав би отримати 8 абo 9 балів. Зрозуміло, що він не заслужив на 12 балів, адже навіть на Заході, де мазохізм далеко не такий популярний, жоден політик не отримає найвищої оцінки. Однак далі я продемонструю, що експерти були надто критичні у своєму аналізі досягнень президента.
Експерти позитивно відгукнулися про отримання безвізового режиму з ЄС, українську зовнішню політику та забезпечення виживання країни після спроб Януковича й Путіна знищити її. Це все добре, однак як щодо інших позитивних змін, які трапилися після 2014 року?
Втілення цілої низки реформ після 2014 року є безпрецедентним успіхом, який, як свідчить аналіз Vox Ukraine, став можливим завдяки підтримці 217 депутатів із фракцій «Блок Петра Порошенка» й «Народний фронт». «Самопоміч» та інші фракції подекуди підтримували реформи, однак 80% голосів давали дві політичні сили, лояльні до президента й колишнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка.
У тому, що деякі реформи на кшталт зняття мораторію на приватизацію землі досі не реалізовано, винен не президент, а популісти з «Батьківщини» й Радикальної партії, які завзято їх критикують.
Протягом президентської каденції Порошенка українська армія стала наймогутнішою в історії України. Радянську міліцію, що підпорядковувалася Міністерству внутрішніх справ, перетворили в поліцію, а Внутрішні війська – в Національну гвардію. Український військово-промисловий комплекс відродився, почавши постачати нове озброєння для власних збройних сил і отримувати доходи від експорту.
Третьою сферою прогресу став процес побудови нації. Протягом незалежності України східні й західні регіони змагалися між собою щодо того, чиї цінності домінуватимуть. Під час президентського правління Януковича він намагався нав’язати донецькі цінності всій Україні, однак зазнав невдачі. Після 2014 року цінності заходу України, які у 2004 році поширилися на центр країни, перемогли й на сході.
Протягом останніх чотирьох років Україна також здійснила справжній прорив у декомунізації й дерусифікації. Російську м’яку силу в Україні практично знівелювали, і єдиним інструментом впливу Москви лишається Російська православна церква. Якщо наступного місяця Україна здобуде православну автокефалію, це означатиме кінець російського впливу в Україні. Українська мова, культура й історія також отримали значну підтримку протягом цього періоду.
Усе це свідчить про серйозні зрушення в Україні, які відбулися завдяки громадянському суспільству, журналістам, парламентові й уряду. Однак у цьому є також заслуга президента, бо він контролює найбільшу парламентську фракцію та має вплив на уряд (як нинішній, так і попередній).
Три найбільші невдачі Порошенка, про які говорили експерти, стосуються боротьби з корупцією, зміни політичної системи й судової реформи.
В антикорупційній політиці є три основні компоненти. Перші два важливі кроки вже було здійснено: створення нових антикорупційних інституцій і ліквідація джерел корупції, що їх активно використовували раніше. Створення Вищого антикорупційного суду частково належить і до першого елементу (нові інституції), і до третього – забезпечення невідворотності покарання для представників еліт і рівності всіх перед законом. На жаль, українські експерти й журналісти зосереджуються лише на третьому компоненті – скільком людям висунули кримінальні звинувачення, ігноруючи прогрес у перших двох вимірах, на який вказує звіт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.
Другий і третій закиди в бік Порошенка доцільно розглянути разом. Очевидно, що Порошенко – консерватор, адже зберіг представників старої гвардії при владі у важливих містах сходу й півдня країни: в Одесі, Харкові й Дніпрі. Однак ми маємо зважати на два чинники.
По-перше, в Україні, як і у всіх пострадянських державах, дуже слабкі партії. Рейтинг «Самопомочі», яку на Заході звеличують як найбільш реформаторську політичну силу, коливається на рівні 5%.
По-друге, політичні системи не змінюються за такий короткий часовий проміжок – чотири роки. Італія є засновницею ЄС і входить до його складу вже сім десятиліть. Попри це політика й бізнес в Італії досі сповнені неформальних практик, і справжня влада зосереджена в руках неформальних структур.
Експерти журналу «Новое время» піддали Порошенка критиці за нездатність зменшити неформальні впливи в українській політиці й бізнесі, однак деякі країни-члени ЄС і досі не позбулися цих характеристик власних політичних систем. В американській політиці вплив неформальних структур і великого бізнесу за останні роки не зменшився, а зріс; саме тому ми стали свідками популістського реваншу на виборах 2016 року.
Чому українські експерти вимагають від українського президента більше, ніж виборці в Італії чи Греції?
Зрештою, варто поставити собі питання, чи міг якийсь інший політичний лідер справитися з трьома вищезгаданими негативними сферами краще, ніж Порошенко. На президентських виборах 2014 року друге місце посіла Юлія Тимошенко, яка зараз очолює рейтинг кандидатів наступних президентських виборів 2019 року. Я не вірю, що Тимошенко змогла би реформувати судову систему, усунути неформальні впливи з політики й досягти більших успіхів у боротьбі з корупцією. Згідно з дослідженням Vox Ukraine, «Батьківщина» посіла тільки п’яте місце у рейтингу підтримки антикорупційних і реформаторських рішень серед парламентських фракцій.
Як щодо інших популярних політиків, які візьмуть участь у наступних президентських перегонах? Анатолія Гриценка подекуди вважають представником «прозахідних реформаторів», однак у нього немає ніяких програмних ідей, окрім тотальної критики, чи команди однодумців. Крім того, він підтримує авторитарні методи управління й у нещодавньому інтерв’ю виразив прихильне ставлення до колишнього чилійського диктатора Августо Піночета.
Очевидно, що ні Вадим Рабінович, ні Юрій Бойко не могли би бути й не стануть кращими президентами, ніж Порошенко. «Опозиційний блок» є спадкоємцем мафіозної Партії регіонів, критикує кожну здійснену в Україні реформу та зі зрозумілих причин не підтримує боротьбу з корупцією.
Можливість висловлювати критику – засадниче право будь-якої демократичної країни, і його слід заохочувати. Однак хотілося б, аби поруч із розбудовою демократії українці також позбулися своїх мазохістських нахилів.