ГлавнаяБлогиБлог Степана Гавриша

Торт із цвяхами

Die Deutsche Welle назвали скасування виборів у Маріуполі керованим фарсом. The New York Times уточнила, що відмова влади від виборів у Маріуполі і Красноармійську «відбулися з політичних мотивів». Ахметова, після візиту на Банкову, найскоріше просто використали як технологію зриву виборів через пошкоджені бюлетені.

Фото: Макс Требухов

Попри переможні реляції з президентської адміністрації і політичного штабу президента, що «БПП “Солідарність” лишається єдиною політичною силою країни, яка об’єднує Україну, оскільки утримує лідерські позиції по всій країні», вся Західна преса переповнена скепсисом.

Die Welt: «останнього шансу повного перезапуску владної системи не сталося, місцеві громади не отримали більше влади. Півтора мільйони переміщених осіб не змогли проголосувати на новій території проживання». The Washington Post вийшла майже з некрологом: «День виборів став днем розчарування. Як для активних громадян, так і для простих людей. Місцеві вибори чітко показали, наскільки великий вплив у суспільстві мають олігархи». Süddeutsche Zeitung стурбована відмовою молодого покоління «кинути виклик системі» і панікує, що воно «розчинилося в чинних олігархічних структурах». Попри власні парламентські вибори, поляки ще більш жорстко оцінили результати місцевих виборів Києва. Rzeczpospolita зло написала, що «Україна залишається країною олігархів і місцеві вибори нічого не змінили та невдалі для нинішньої української влади. Всього 26% виборців замало для президента Порошенка. Провал прем’єр-міністра Яценюка не дає надії на прогнозований демократичний процес. Донбас не повернутий. Проти 85 тисяч солдат, яких Порошенко послав на фронт (про Крим годі й вже говорити)».

Нова польська команда Качинського якось неприховано дистанціюється від української влади. Перш за все, через загрозливий її націнтересам Мінськ.

Швидше за все, президент ніяк не буде реагувати на ці критичні посили традиційної демократії. Кількість кризових викликів і загроз навколо нього перевищують його персональні можливості на ведення давно очікуваного діалогу і пошуки компромісів із Західними елітами. Важливо дочекатись висновків – заяв «гарантів мінського процесу»: Меркель-Олланд, Владіміра Путіна і Брюсселю. Однак, певні знаки-оцінки результатів формування місцевої влади в Україні політичного центру в Євроунії вже з’явилися. Речниця все ще загадкової для мінського процесу Фредеріки Могеріні, яка на відміну від баронеси Ештон майже не опікується справами України, зробила декілька тривожних акцентів.

Перший: «вибори в Україні – тільки ще один можливий крок на шляху до консолідації демократичного управління». Тобто, ЄС не побачив у місцевих виборах ані прогресу демократії, ані достатньої прозорості переваги демократичних стандартів над «управлінням виборцями». Другий: «необхідні додаткові зусилля для подальшого зміцнення цілісності і суспільної довіри до виборчого процесу». Перекладемо. Виборче поле, а втім і Україна, залишається розколотими, а громадяни мають надто низьку довіру до влади, аби довіряти їй долю місцевих громад. Третій: «незаконна анексія Криму Росією та тимчасовий контроль над деякими частинами території Донбасу незаконними збройними формуваннями унеможливило голосування більше ніж 5 млн. виборців. Вибори не відбулися в Маріуполі, Красноармійську та Сватовому». Можна подумати, що це лише констатація факту. Але, може бути, що офіс Верховного представника ЄС зовнішньої політики та політики безпеки, критично якраз оцінює Мінські угоди (без Криму і відновлення реального суверенітету над Донбасом) та вважає місцеві вибори такими, що не змогли об’єднати українців навколо відновлення цілісності держави і створення європейської системи місцевої влади.

Bloomberg, шокований обранням в Одеську міську раду Дарта Сідіуса, зіркового імператора із ТОВ «Пал Патін Фінанс Груп», пише про оформлення місцевими виборами певного розколу українців: на Сході вчорашня Партія Регіонів у виді Опозиційного блоку і його сателітів отримала перемогу. В той же час «Блок Порошенка добився дуже скромних успіхів… В цілому по країні Блок сподівається отримати 18% підтримки, хоча планував 25%... Явка 46.6% може видатися прийнятною за мірками американських і європейських виборів до місцевих органів влади, але показує байдужість половини виборців у післяреволюційній Україні і повну недовіру до тих, хто пропонує свої політичні послуги». Це якщо не аналізувати масштаби фальсифікацій, підкупи виборців, технології управління роботою виборчих дільниць і маніпуляції з цифрами. В тому числі й явки.

Британська Open Democracy вийшла взагалі з одіозним заголовком: «Місцеві вибори в Україні – безглузді». Але два висновки її непокоять. Перший. «Більшість місцевих партій і політиків не пропонують стратегій і програм, механізмів вирішення місцевих проблем, а закликають до загальнонаціональних питань, які є поза компетенцією місцевих влад, або зосереджені на беззмістовних загальнопартійних гаслах». Другий. «Вперше на цих виборах була використана дуже масштабна і активна технологія відкритого підкупу виборців, коли політичні партії і їх кандидати навіть не приховували, що порушують закон».

Якщо ми ще не відмовились від планів стати частиною Західної демократії, то варто звернути увагу на критичну позицію її політичних і суспільних еліт. Найперше, саме в частині виборів усіх рівнів влади в Україні, її організації, функцій та діяльності на підставі загальноприйнятих демократичних правил і принципів. Особливо зараз, коли вкрай важливо зробити правильні, справедливі та об’єктивні висновки щодо результатів місцевих виборів. Напевно, смішною виглядає заява Луценка в ефірі Шустера, що «БПП знову дав бій усім мастям колишніх регіоналів». Хоча, вираз його обличчя був дуже серйозний і чесно впевнений. Можливо він забув, що ще недавно, 16 вересня, перед початком БППешного партз’їзду, заявив про залучення до місцевих виборів «і кандидатів – колишніх регіоналів». ЗМІ досить детально надрукували цей «чорний» легіон, що забезпечував політичні та економічні умови існування диктатури Януковича, в різноманітних провладних списках. На Банковій не надають ваги тому, що саме ця обставина не тільки нарощує конфлікт між сукупним Майданом і геть корумпованою владою, але й продовжує розкіл суспільства. В ньому дуже зацікавлена Росія.

Спробуємо оцінити декілька ключових проблем, які мають бути предметом транспарентного погляду на місцеві вибори.

Тло. Вибори відбувалися в умовах військової агресії Росії на Сході, анексії Криму і великої кількості переміщених осіб та свідомого замовчування прав на владу кримськотатарського народу. Ефективно спрацювало перемир’я. Згідно Мінських домовленостей. Це важливий факт. Оскільки він може свідчити про нову фазу гібридної війни. Відсутність масштабних бойових дій з боку ЛДНР, поствиборчі заяви їхнього керівництва та обговорення в трьохсторонній контактній групі «нової концепції» виборчого законодавства для Донбасу, з одного боку, вказують на новий рівень десуверенізації України – політичний. Вибори на Донбасі, попри пафос можновладців, мають оформити його Особливий статус. Як конфедеративного суб’єкта. Цього буде достатньо, аби тримати Путіну Україну під контролем, маючи в руках «силове вето». Таким чином, розмови про недопущення «вмілими діями» української влади створення Новоросії не мають, та й не мали, жодного сенсу. Бо сама Україна стає Новоросією.

З другого боку, Путіну, який почав велику геополітичну гру в Сирії, Іраку, та ще й зараз в Чорногорії, вкрай потрібна тривала пауза для військово-політичної мобілізації на зовнішніх рубежах і скасування обтяжливих санкцій. В доказ цього можна розглядати заяву президента Латвії Раймонда Вейоніса разом із Петром Порошенком на зустрічі із ЗМІ в Києві: «існування економічних санкцій проти РФ має зберегтися до повного виконання Мінських угод. Перш за все, це стосується виводу всіх іноземних військ з території України, військового озброєння, а також військових з території України». Жодного слова про повернення Криму і відновлення територіальної цілісності, державного суверенітету країни. Росія вийшла з гри. Точніше, її виводять. Якщо вона зупиниться Україною, то Балтійські країни отримають певну надію на безпеку.

Місцеві вибори забезпечувала нелегітимна ЦВК. 12 членів із 15, втратили свої повноваження ще в червні 2014 року. Вони зобов’язані були написати особисту заяву згідно ст.30 закону «Про центральну виборчу комісію» та скласти повноваження. Натомість, президент нагородив вже після того її голову орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Грунтовно готуючись до місцевих виборів. Оскільки ЦВК висить на зовсім тоненьких ниточках, які тримають руки адміністрації президента, то, на відміну від сусідської Польщі, ми навіть через три дні не маємо простої статистики, ясного розуміння, як відбулися місцеві вибори в Україні. Є підозра, що на їхні результати серйозно можуть вплинути вже опрацьовані технології в самому ЦВК.

Олігархи. Деолігархизація президентом, який сам бореться за виживання своїх великих, неменше тринадцяти бізнесів, не вдалася. Тому, вони прямо або опосередковано активно скупляли голоси виборців. На Сході, Заході, Півдні і в Центрі. Напередодні виборів соціологи заявили, що кількість українців, які готові продати свій голос збільшилось вдвічі. Це означає, що з 13,8 млн. виборців які прийшли, або їх привезли, або їхніми паспортами скористалися, не менше третини, а можливо й половина, цілком могли продати свій голос всім хто готовий був його купити. В соціальних мережах таких фактів – безліч. Дуже важко відмовитись від 500 і більше гривень за свій бюлетень пенсіонеру з пенсією в 1100 чи трошки більше гривень. Яких абсолютна більшість серед тих, хто голосує. На жаль, ми не маємо статистики вікових виборців, які забезпечили «демократичність формування влади місцевих громад».

Спробуємо зробити деякі попередні висновки.

18% загального успіху для партії президента і перевага його особистої політичної сили на цьому рівні в 16 регіонах України не є свідченням перемоги. Це доказ глибокої кризи стратегії влади з розвитку держави і діалогу з суспільством. Кредит довіри влада вичерпала. Зрозуміло, що Олег Ляшко, «радикальний популізм» якого посіяв до нього більше недовіри, аніж симпатії, не тримає палець на спусковому гачку нової революції біля Кабміну. Але її головна таємниця - коли вона народжується - й досі не відома нікому.

Україну поділили між собою олігархи і місцеві феодальні клани. Від Закарпаття до ще українського Донбасу. Це означає дві дуже погані новини для президента: йому прийдеться, для якогось управління територіями держави постійно підписувати з ними погані і ще гірші компроміси і діяти в центральній політиці в більшій або меншій ступені в їхніх інтересах. Таким чином він ризикує втратити більшу частину своєї політичної самостійності і легітимності.

Деякі регіони можуть виявитися більш незалежно-непокірними, аніж про це думають деякі «сратеги». Тобто, нарощування політичного сепаратизму, на тлі безсумнівного успіху бойовиків Донбасу, може перетворити в хаос всю політику вертикального управління країною. Або за тимчасову і химерну стабільність прийдеться заплатити надто важку корупційну ціну. Ні про які реальні реформи, перезавантаження політичної системи говорити не прийдеться. Суспільство будуть годувати «креатином» молодих цинічних політтехнологів. Саме вони в часи таких криз керують державою, а не уряд, економісти і юристи.

Президент недооцінює поразки в Харкові, Одесі і Дніпропетровську. Це визначальні маркери для прогнозу про політичну стабільність в країні. Таємні, сепаратні переговори з Кернесом, безумовна перемога Труханова в Одесі, попри бурхливу діяльність Міхо Саакашвілі, можливий прихід мером Дніпропетровська Вілкула, солідний реванш Опоблоку в семи Східних областях, просідання чемпіона світу з боксу в Києві на другий тур, навіть, обрання у Василькові мером запеклого регіонала – це серйозний курс недовіри до правлячого режиму. Здібностей, як і реальних стратегічних разом з тактичними інструментами, вийти із цього стану турбулентності суспільства у влади немає. І при збереженні існуючих сімейно-корумпованих тенденцій бути не може.

Суспільство будуть якось відволікати. Відставкою Яценюка і Кабінету Міністрів, можливими весняними перевиборами до ВР, масовими обшуками в українських компаніях та арештами активістів, продовженням ліквідації банківської системи, нарощуванням фіскального контролю за громадянами, суддівським і прокурорським «безпрєдєлом», «зрадою Юлії Тимошенко» і інших опонентів. І ще багато чим. І все це буде в умовах стану технічного дефолту, який може ускладнитися вже 20 грудня вимогою РФ сплатити 3 млрд. доларів кредиту, інфляції на кінець року до 60%, реального падіння до кінця року економіки на 25%, величезного тиску на фінансову систему зовнішнього боргу, який реально вже дорівнює національному ВВП, неминучій девальвації гривні в умовах існування цілої низки неринкових адміністративних механізмів, які унеможливлюють інвестиції в Україну. Все це веде до ще більшого зубожіння українців, яке виробляє тільки один продукт – адреналін. Тому, що криза тільки наростає, падіння економічне прискорюється і економіка ще тільки шукає своїми кволими ногами десь там глибоке дно.

Торт із цвяхами. Навіть якщо ти проковтнеш ласий солодкий шматок, то залізо шлунковим соком не перетравлюється.

Можливо ми проснемося і почнемо хоча би відвойовувати Україну в Росії в Радбезі ООН? Ми прогнозовано стали непостійними його членами. Разом із Японією, Сенегалом, Уругваєм та Єгиптом. На два роки. Без будь-якої конкуренції. як єдиний кандидат від східноєвропейських держав. Четвертий раз. З цього приводу. Багато гучних заяв пролунало від нашого президента в захист національного інтересу. Їх можна реалізувати тільки консенсусом п’яти постійних членів кожен з яких має право незалежного вето. Головне – Росія, яку варто вже давно було би визнати воєнним агресором і не дати перетворити її агресію проти нас у внутрішній конфлікт громадянської війни.

За повідомленням французьких інформагентств передрукованих в українських ЗМІ, українська делегація вирішила задобрити після голосування членів ООН коробками з маленькими шоколадними плитками у формі карти України компанії «Рошен». Можливо в цьому треба шукати відповіді на всю українську політику без виключення: внутрішню і зовнішню, виборів влади, місця і ролі простого українця в управлінні державою? Звичайно, на подібну дискусію варто накласти «табу», аби не бентежити нову політичну рать із тіньових радників, сірих кардиналів, спікерів «за викликом», «рейтингових» політологів і блогерів, просунутий розум яких зайнятий виключно відбілюванням історичної кризи держави, нових «любих друзів» і вчорашніх, не покараних ворогів українського народу, що розстріляли «Небесну сотню», які розвернули Україну в «Русский мир» і приймали диктаторські закони, а сьогодні, з високих кабінетів та екранів телевізорів, знову нас повчають правилам життя.

Не купуйте торти із цвяхами. Навіть знаменитих брендів.

Степан Гавриш Степан Гавриш , Директор «Інституту політичної кризи»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram