Генасамблея ООН розкочегарила свого старенького 70 річного котла і повільно, поскрипуючи древностями, тягне у майбутню історію 172 питання розвитку людської цивілізації. Складних і не дуже. Важливих і ніяких. України там немає. Це чергове просідання, провал української дипломатії, чи продовження тонкої, таємної гри з Росією?
Відповідь на це запитання ми можемо отримати вже 2 жовтня. На зустрічі, так званої, «Нормандської четвірки» в Парижі. Петру Порошенку може бути запропонований, розроблений Нуланд і Карасіним, план «Мореля». Ровесника ООН. Французького дипломата П’єра Жан Луї Ашіль Мореля. Колишнього посла в Росії, Святому престолі і Спецпредставника ЄС по кризі в Грузії зі штаб-квартирою в Брюсселі. Одруженого на етнічній росіянці. Він – в одному реченні: провести вибори на змішаній основі в ЛДНР по українському законодавству і під контролем ЦВК, але за правилами терористів. Мінські угоди в ньому не фігурують. Швидше за все, це останній і єдиний компроміс. Ніяких гарантій план «Мореля» для територіальної цілісності України не дає. Тема Криму - відсутня. Проте, переводить гарячу гібридну війну у більш м’яке і комфортне для Путіна русло – воєнно-політичне стримування України. Точніше, гібридне управління нею Москвою. Путін покидає регіональні конфлікти і направляється в глобальний. Сирійський.
Петро Порошенко, у своєму виступі з трибуни ООН, правильно стверджував, що на Сході відбувається агресія Росії, а не громадянська війна. Але, якраз, справа вся в тому, що «план Мореля» і є узгодженим між США, ЄС і Росією завершення громадянської війни в Україні – її сторони примирюються внутрішнім, двостороннім компромісом. Ненадійним, нетривалим руйнуючим сталу державу і її суверенітет. Але єдино можливим в умовах, які склалися. Він, одночасно закриває тему Криму. Морель вже не бачить його українським, не прив’язуючи його до завершення воєнного конфлікту в Україні. Дивно, адже вернути світ до теми агресії проти України буде тоді майже неможливо. План скасовує зовнішні гарантії для України (Будапештський меморандум), і забезпечує поступове, прогнозоване зняття санкцій з Росії та повернення її в «лоно Заходу».
Президент і українське зовнішньополітичне відомство могли би, принаймні, включити якось тему України у порядок денний Генасамблеї. Хоча би попробувати. Для всолодження амбіцій поріділих патріотів. Це вже й не так і складно. Вона (тема) вноситься будь-яким членом ООН (а ми могли би створити для цього й пул), або Генсеком чи органом організації. Голосування відбувається делегаціями, які присутні на цей час в залі.
Навіщо? Ну, хоча би зірвати таємні переговори Обами і Путіна, ініційовані американською стороною. Виходячи із їхніх результатів, очевидно, що вони не зовсім в інтересах України. Найголовніше, змусити ООН обговорювати агресію Росії в центрі Європи, вчинення нею злочинів проти людства та змусити постійно виправдовуватися Путіна разом з очільниками. Україна дорожча дипломатичних ризиків.
Українська команда дипломатів могла би включити в порядок денний тему анексії Криму і агресію Росії на Сході, що привела до масових вбивств українців. Тим більше, що на 68 сесії ГА ООН вже прийняла резолюцію A/RES/68/262 – 100 голосами за про цілісність України, якою не визнала «зміну статусу АР Криму і міста Севастополя». Тобто анексію Криму Росією. В порядку денному нинішньої сесії ООН чомусь залишаються питання про Палестину, Афганістан (ще з часів СРСР), Кіпр, агресію проти Конго, про Фолклендські (Мальвінські) острови. Може там сильніша дипломатія? Власне, ООН давало нам привід, для цього, розглядаючи окремими питаннями про положення біженців і переміщених осіб та попередження збройних конфліктів в цілому. Чому ми цим не скористалися – велика таємниця.
Окрім того президент обіцяв. Як завжди велеречиво і метафорично.
Перше. Що буде наполягати з трибуни ООН на створенні трибуналу з розслідування теракту з Малазійським Боїнгом рейсу МН-17, збитого російським «Буком» на території України. Маючи за спиною групу держав на чолі з Нідерландами, які, несподівано, зібрали підписи для референдуму щодо підписання угоди про Асоціацію з Україною, але наполягають на такому трибуналі. Яка блискуча можливість для «гри в чотири руки»!
Друге. Поставити питання про позбавлення Росії право вето в Радбезі ООН за здійснення агресії проти суверенної держави. Тим більше, що на 17 вересня 67 із 193 членів ООН вже підтримали цю ідею. Це ефектно накладається на ініціативу Франції, яка і готує план «Мореля», про відміну права вето у випадках масового лиходійствах його суб’єкта. Франція – ключовий переговірник по Донбасу.
Третє. 12 вересня президент повідомив після зустрічі з лідерами Меджелісу: «Я буду все робити для повернення Криму і порушу в ООН питання захисту Криму, кримських татар». Кримськотатарський народ відчайдушно бореться за своє існування і виживання як етнос. Пора протягнути йому тверду, надійну руку допомоги.
Четверте. Найголовніше. Незалежно від наслідків, варто було поставити питання (з внесенням проекту резолюції) щодо визнання Росії агресором згідно Статуту ООН. З проведенням попередніх брифінгів, прес-конференцій та демонстрації фото-відео та інших доказів неспровокованої агресії Росії проти України. Так, щоб усі делегати змушені були думати про Україну і, бодай би. у підсвідомості ненавидіти політику Росії.
П’яте. Поставити питання про надання Україні воєнної допомоги у зв’язку з нарощуванням воєнних засобів тиску на неї Росією та створенням Москвою на суверенній території держави терористичних армій, які продовжують нарощувати збройний шантаж і агресію проти української держави. Путін, між іншим, сказав нам як це треба робити, назвавши Україну «отдельной большой проблемой в том числе и для нас». В інтерв’ю Чарльзу Роузу він чітко заявив, що Росія постачає зброю Башару Асаду, оскільки тільки в нього «есть одна обычная легитимная армия». Згідно ж Міжнародного права «военная помощь, может и должна оказываться легитимным правительствам тех или иных стран с их согласия или по их просьбе, либо по решению СБ ООН». З трибуни ООН можна було звернутись і до Барака Обами та попросити його розморозити біля 600 млн. доларів в бюджеті США для закупівлі оборонної зброї Україною. Чи до Канади з Великобританією.
Шосте і останнє. Провести дискусію і підготувати проект резолюції про створення міжнародної конференції за участю США, ЄС, Росії, Китаю та інших ядерних держав для цивілізованого, з урахуванням норм міжнародного права та права народів на суверенність, разом із обороною своїх кордонів, для виходу із війни з Росією та відновлення контролю національними органами над територіями Криму та Сходу України і боротьбою з міжнародним тероризмом.
Не так сталося, як би нам хотілося.
Перший свій виступ президент присвятив, в основному, проблемам «Цілей стійкого розвитку світу». Він закликав, зокрема, діяти «в екологічному вимірі енергійно, аби попередити загрози, спровоковані змінами клімату і деградації оточуючого середовища. Досягнення компромісу по збалансованій кліматичній угоді позитивно відобразиться на наших колективних зусиллях, направлених на досягнення цієї цілі»(?). Основну увагу, попри «військові дії Росії, які збільшили екологічні та епідеміологічні загрози, а також ризики пов’язані з соціальною ізоляцією; де хімічні склади в зоні конфлікту у східній частині України і в прилеглих територіях представляють собою особливу небезпеку; і є жахливі загрози потенційних техногенних катастроф», він приділив позитивним зрухам в системі національного розвитку. Наприклад: «Ми змогли скоротити втроє рівень бідності – тим не менше через російську агресію ми очікуємо, що цей показник впаде». Як це зрозуміти, коли в Гондурасі мінімальна заробітна плата в 2.2 рази більша української? Навіть при скромненьких урядових підвищених мінімальних соціальних пакетів, задля скупки масово зубожілих виборців, абсолютна більшість українців живе на 1.5 – 5 доларів США в день. За межею, бідності, згідно стандартів ООН, проживає 80% населення. Це при тому, що ця межа в 3750 грн. є у 2.5 рази більша прожиткового мінімуму – 1330 грн. і мінімальної зарплати – 1378 грн.! Згідно споживчого кошику, розрахованого Урядом зовсім недавно, це дозволяє українцю купити раз у чотири роки одні штани і один бюстгальтер дружині на рік. Ну, і ще дещо. Бо в ньому 64.3% займають тільки комунальні послуги.(?) За цими розрахунками українцю пропонують на день 107 грам хліба, 10 грам макаронів, 5 грам гречки, пів яйця, 250 грам картоплі, 5.5 грам сала і 25 грам ковбаси. В США, за бюджетом Геллера, у споживчому кошику продукти харчування займають 30%, непродовольчі товари 47%, меблі – 18%. А всі послуги тільки 23%. Збалансоване життя.
Без сумніву, Обама ще на боці України. Але в своєму виступі він лише м’яко, «закликав Росію відмовитись від агресії проти України», і дуже дипломатично заявив: «Ми не можемо стояти осторонь, коли суверенітет та територіальна цілісність підпадають кричущому порушенню». Не більше. Нових санкцій не буде. Українці мають лише шанс втримати вже застосовані. Якщо будуть рішуче діяти.
Проте, виступ президента був більше очікуваного індиферентним, відстороненим від суверенізації України російською агресією і війною міжнародного тероризму.
За якоюсь причиною президент США не провів окремої зустрічі з українським колегою. Зустріч мимохідь, на тлі нетерпеливо очікуваних делегацій інших країн, назвати, «вкрай серйозною» було би певною наївністю.
З Путіним Обама говорив у двічі більше запланованого. Майже дві години. На прес-конференції господар Кремля визнав, що відносини зі США є складними, але дав зрозуміти, що переговорний процес розпочався. Його основа – Сирія. Сторони створили спільну площадку. З військових. Для координації дій щодо майбутнього Башара Асада. Врешті, Путін не буде заперечувати, аби зміна уряду в Сирії відбулася під контролем США, РФ і Башара Асада. Для правителя Росії, який вже заявив про готовність знову обратися президентом, надважливим зараз є вийти із регіонального фокуса геополітики на глобальний рівень. Використовуючи зіткнення цивілізацій в Сирії і відсторонення Обами від жорстокого арбітрування в чутливих для Заходу конфліктах.
Радикальне крило республіканців на чолі з Маккейном негайно звинуватили свого президента «в підриві виключності американської нації» за зустріч з Владіміром Владіміровичем, «розбивши його міжнародну ізоляцію, підриваючи політику США і схвалюючи дистабілізуючу поведінку Путіна.
Чому українська делегацій на чолі з Порошенком не зустрілася з тими, хто критично налаштований проти Путіна та не використала цю ситуацію для тиску на президента США, Сенат з Конгресом, американських виборців?
Національна дипломатія ніяк не зреагувала на заяву Держсека США Дж. Керрі у вівторок на каналі MSNBC:
- США і РФ почали роботу з врегулювання конфлікту на Донбасі;
- Прогрес можливий вже в найближчі місяці;
- Москва і Вашингтон зійшлися в основних підходах відносно Сирії, хоча протиріччя зберігаються.
Рішення по Україні вже прийнято за «полями» ГА ООН. До нас його тільки доведуть.
У середу, 30 вересня, Керрі вже втретє за сесію ГА ООН зустрінеться з Лавровим. По питаннях України та Сирії. Торг може бути завершений.
Путін дійсно увесь час прогинав спину і підлещувався перед Обамою. Його тактика виправдалась. Росія виявилася основним переговірником зі США по всіх питаннях геополітики – від Сирії, ядерної програми Ірану до всіх проблем Близького Сходу та Африки. Це дало і ще один результат над яким Москва дуже довго працювала – тема України була відсутня в порядку денному 70 сесії ГА ООН і українська делегація нічого не зробила аби це змінити. В іншому випадку українську делегацію, із пошматованим кулями прапором з Іловайська, не вигнали би із зали Асамблеї під час виступу Путіна за її справедливий протест. Це був єдиний сильний антипутінський крок українців у Нью-Йорку. У той час коли, країну агресора приймали як впливового суб’єкта геополітики, а президент Обама тис агресору руку і чокався бокалами з шампанським на обіді у Пан Гі Муна.
Захід якось байдуже чекає рішення «Нормандської четвірки» в Парижі де, найшвидше, буде запропонований «план Мореля», розроблений америко-російським тандемом. Барак Обама, перед завершенням своєї політичної кар’єри, не хоче ускладнювати собі життя. Для себе і демократів. Він філософ і ліберальний демократ. Залишаючи Росію своїм наступникам. Найшвидше, він зосередиться на Сирії, віддавши Україну Меркель і Олланду. Сирія добавить балів його партії, якщо Барак Обама знову виграє. Шансів багато. ЄС хоче миру з Путіним. Він надто залежний від нього, аби чинити серйозний опір і проводити політику тиску. Петро Порошенко свідомо не включив тему «Мінська» у свої виступи з трибуни ООН, розуміючи, що той американцям зовсім не подобається, а європейці є його авторами. Та й «план Мореля», який Клімкін визнав важливим. Разом з Москвою, де він і був підготовлений. Показовим є півторагодинний виступ президента Єврокомісії «Про стан Євросоюзу» Жана Клода Юнкера. Україні було приділено 1,5 хвилини. Жодного слова про Асоціацію і безвізовий режим, як і економічну допомогу та відновлення господарства країни внаслідок агресії Росії.
Президент, можливо, стурбований критикою за пасивність української делегації в ООН, на загальних дебатах сесії ГА ООН зробив досить емоційний постріл в спину Путіну, який повернувся в Москву. Він засудив її політику і персонально Путіна, який веде «війну в Україні за допомогою маріонеток» (здається цих маріонеток називають терористами?). Він навів напівпорожньому залу жахливі цифри російської окупації і запропонував заснувати «Міжнародний день пам’яті жертв тероризму». В’ячеслав Цеголко поставив переможну крапку над загальною дискусією щодо «успішної місії» української делегації на ГА ООН. Він заявив, хоча й в чисто пропагандистському стилі, що на зустрічі з Порошенком американський президент: - Підтримав Україну і зусилля персонально Порошенка захистити територіальну цілісність і суверенітет. – США будуть підтримувати Україну, яка проводить реформу і продовжує шукати дипломатичні рішення конфлікту.
Ми приречені бути українцями. Одним із найстаріших європейських етносів, який до цього часу не визнає найважливішою національною ідеєю свою державність. За неї варто боротись. Це дуже важко. Влада за останній рік демобілізувала суспільство з патріотичного фронту захисту національних інтересів і продовжує це робити щодня, обзиваючи всіх стурбованих її непрозорими діями і корупцією «наймитами Кремля». Нас все більше і щодня отруюють примітивними пропагандистськими штампами, миють мізки маніпулятивною інформацією і привчають до тотальної брехні, яка, на жаль, стає звичною, хворою правдою життя. Ми найняли цю владу захищати країну і працювати на наш прогрес. Вона цього не робить. Все більше породжує корупцію, зосереджуючи в руках усі без виключення системи управління нашими правами і свободами, будуючи вже не патерналістичну владу, а безпринципну і лицедійну олігархію, яка зосереджує в руках всі цінності і ресурси суспільства, перетворюючи його в люмпен-електоральну масу. Це тільки своєрідна хімія, елементи якої нам відомі, але реакції не прогнозовані. Все буде залежати від того, чи може виникнути в Україні дієва інтелектуальна державницька, патріотична еліта, чи вона буде на корені знищена, пригнічена загонами нуворишів, сракозаношувачів і сракозаціловувачів, котрі засіяли увесь навколишній простір своїми портретами і дебільними закликами.