На сьогоднішній день розвиток телекомунікацій є необхідною умовою для створення інфраструктури бізнесу, формування сприятливих умов для залучення інвестицій в країну, вирішення питань зайнятості населення, розвитку сучасних інформаційних технологій. Про збільшення значення телекомунікацій у вітчизняній економіці за останні роки свідчить аналіз динаміки частки телекомунікаційних послуг в ВВП України:
Таким чином, активний розвиток телекомунікаційної галузі сьогодні є ключовим фактором економічного прогресу, що, в свою чергу, і визначає роль цієї галузі як пріоритетного та стратегічного напряму державної політики.
Оскільки однією з ключових цілей телекомунікаційної політики нашої держави є інтеграція національної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури у світовий інформаційний простір, розробка оптимальної вітчизняної моделі державного регулювання сфери телекомунікацій має бути заснована на загальноєвропейських стандартах та на адаптації успішного досвіду інших країн з урахуванням існуючих українських суспільних реалій.
У світі відомі 3 основні моделі державного впливу на сферу телекомунікацій:
1) функціонує тільки орган державного управління (орган виконавчої влади);
2) функціонує тільки орган державного регулювання (державний колегіальний орган);
3) одночасно функціонують органи державного управління та орган державного регулювання.
За оцінками дослідницкої компанії Comnews Reserch незалежний телекомунікаційний регулятор діє в 150 державах. Це 80% від загальної кількості країн, які існують у світі. Цій показник є дінамічним та швидко збільшується. Лише 2 країни за останні 6 років змінили статус регулятора у зворотньому напрямку: з “незалежного” на “залежного”. Зокрема, у 2009 році Бахрейн та Грузія змінили статус “незалежності” у телекомунікаційного регулюючого органу. Причина: слабкий розвиток галузі. Однак, 7.03.2013р. у Грузії знову створена Національна комісія з комунікацій у якості незалежного телекомунікаційного регулятора. Наявність незалежного регулятора є одним із вимог функціонування телекомунікаційних ринків розвинених країн світу, наприклад, країн Євросоюзу. Наявність незалежного регулятора є вимогою Всемирної торгової організації.
Саме формування незалежного регулятора на сьогодні є обов\'язковим етапом реформування системи регулювання телеком-галузі практично у всіх країнах, а наявність такого регулятора — базовою характеристикою розвинутого телекомунікаційного ринку.
Директивою 2002/21/ЄC Європейського парламенту та Ради від 7 березня 2002 року про спільні правові рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива) передбачено, що “держави-члени ЄС гарантують незалежність національних регулятивних органів шляхом забезпечення, що вони юридично відмінні та функціонально незалежні від всіх організацій, які забезпечують електронні комунікаційні мережі, обладнання або послуги”. Саме таке розмежування функцій регулятора та власника інфраструктури є основою системи регулювання розвинутих конкурентних ринків телекомунікацій. Крім того, наявність незалежного регулятора є вимогою Світової організації торгівлі (СОТ). В Довідковому документі до Угоди СОТ по базовим телекомунікаціям вказується зокрема, що “регуляторний орган повинен бути відокремленим і не підзвітним жодному постачальнику телекомунікаційних послуг. Рішення та процедури, що використовуються регуляторними органами, повинні бути неупередженими стосовно усіх учасників ринку”.
Експерти сфери телекомунікацій відзначають, що мета регуляторного органу полягає у забезпеченні належної роботи галузі та справедливого і збалансованого захисту інтересів споживачів та інших зацікавлених сторін. Ефективний регуляторний орган є засобом забезпечення ефективного виходу на ринок, а також дотримання відповідних нормативно-правових актів усіма учасниками ринку. При цьому фахівці наголошують на трьох аспектах, які забезпечують ефективність регуляторного органу:
Аспекти ефективності регуляторного органу
Структурна незалежність – Формування незалежного у структурному відношенні регуляторного органу передбачає відокремлення функції регулювання ринку телекомункацій від функції надання послуг.
Фінансова незалежність – Фінансування має бути вільним від впливу політичних та приватних структур. Як правило, основним джерелом фінансування регуляторного органу є збір коштів від операторів зв'язку за допомогою відрахувань та прямих внесків ліцензованих операторів. Разом з тим, в деяких країнах бюджет регуляторного органу формується на основі урядових асигнувань, що виділяються міністерству, у віданні якого він знаходиться (хоча такі повноваження уряду стосовно визначення бюджету містять ризики зниження ефективності діяльності регуляторного органу при регулюванні сектору телекомунікацій)
Функціональність – Функціональність грунтується на поєднанні кількох елементів, у тому числі на чіткому визначенні функцій та зон відповідальності, а також відповідних повноважень щодо прийняття рішень та повноважень у сфері правозастосування і вирішення спорів, на нормативно-правових актах, що гарантують узгодженість, своєчасність та підзвітність рішень регуляторних органів, а также на процедурах, що забезпечують прозорість та участь громадськості у процесі регулювання
Таким чином, незалежність зовсім не означає, що регуляторні органи функціонують “в вакуумі”. Незалежність таких органів урівноважується, по-перше, повноваженнями парламенту з прийняття законів, в яких визначені форми регулювання телекомунікаційної сфери та ступінь державного втручання та нагляду, а по-друге, компетенцією уряду в особі профільного міністерства, яке відповідає за формування стратегії та визначення пріоритетів розвитку галузі. Окрім того, стандартною формою взаємодії незалежного регуляторного органу з органами влади є звітність регулятора профільному міністерству та/або парламенту.
На сьогодні у розвинених країнах переважно існують дві моделі здійснення регулювання телекомунікаційних ринків:
Модель №1
У країні створено незалежну та автономну установу або орган з повним спектром повноважень з регулювання телекомунікаційного ринку, серед яких: ліцензування, взаємопідключення мереж, доступ до мереж, ціновий контроль, виділення частот та номерного ресурсу (Німеччина, Греція, Ірландія, Австрія, Португалія). У США національна телекомунікаційна політика формується незалежною Федеральною комісією зв'язку (FCC), яка підзвітна Конгресу та виступає головним офіційним арбітром у вирішенні конфліктних ситуацій, при цьому про усі випадки звернення до FCC повідомляється публічно, а кожен громадянин США може взяти участь у цих слуханнях. У Грузії нормотворча та контрольна функції розділені між двома регуляторами телеком-галузі: Національною регуляторною комісією з енергетики та водопостачання Грузії (GNERC) та Національною комісією з телекомунікацій (GNCC). Ці державні регулятори є фінансово незалежними від Інтернет-провайдерів та інших організацій, а також не підпорядковуються іншим органам влади. GNERC має власний бюджет та підзвітна безпосередньо Президенту та парламенту, а також Міністерству енергетики Грузії. GNERC забезпечує розробку проектів законів для телекомунікаційної сфери, а також прийняття підзаконних актів. GNCC реалізує функції контролю у галузі комунікацій. GNCC фінансується за рахунок відрахувань операторів та є фінансово незалежною від держави.
Модель №2
Натомість в інших країнах–членах ЄС регуляторний орган здійснює регулювання телекомунікаційного ринку разом із відповідним міністерством (Франція, Іспанія, Італія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Данія, Норвегія, Чехія, Словатчина, Фінляндія, Хорватія, Бельгія, Кіпр, Люксембург, Латвія, Литва, Естонія, Швеція, Мальта, Нідерданди).
Наприклад, в Італії регулюючим органом є AGCOM (Управління з гарантій в сфері телекомунікацій), який відповідає за телекомунікації, радіомовлення, ЗМІ, а також нагляд. При цьому видає ліцензії Міністерство комунікацій Італії відповідно до положень, прийнятих AGCOM.
Реформування організаційних засад створення та діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, її повноважень та джерел фінансування з урахуванням передового досвіду інших держав та практики Європейського Союзу є одним з пріоритетних завдань, що стоять перед Україною, оскільки подальший розвиток сфери телекомунікацій, інформатизації та інформаційного суспільства є неможливим без модернізації інституційної структури телеком-галузі з формуванням незалежного та професійного регулятора.
Стаття написана у співавторстві з Н.Богуновою та А.Ярмак